КОСТЯНТИНОГРАД — назва до 1923 м. Красноград. КОСЦЮШКО (KoСciuszko, Костюшко) Тадей (Андрій-ТадейБонавентура, Тадеуш; 1745 чи 1746 — 15(03).10.1817) — фортифікатор, воєначальник, революціонер, чл. Амер. філос. т-ва (1785), військ. і політ. лідер Речі Посполитої 1794. Мав білорус.укр. корені. Син берестейського шляхтича полк. Людвига-Тадея Косцюшка та його дружини Теклі (у дівоцтві — Ратомська). Н., вірогідно, у родовому маєтку Сехновичі (Сєхновичі) Берестейського воєводства (нині на тер. Жабінківського р-ну Брестської обл., Білорусь) або у фільварку Меречовщизна (Меречовщина, Марачовщина) Слонімського пов. Новогрудського воєводства (нині на терені Івацевіцького р-ну Брестської обл.). 1755—60 навч. в колегіумі м. Любешів, з 1765 — у варшавському кадетському корпусі (Szko»a Rycerska). Наприкінці 1766 здобув патент офіцера зі званням хорунжого. 1768 отримав чин капітана. Від 1769 як стипендіат короля СтаніславаАвгуста Понятовського фахово вдосконалювався в Парижі (Франція), як маляр відвідував Академію живопису та скульптури. 1774—75 подорожував європ. країнами, деякий час був домашнім репетитором дітей смоленського воєводи (від осені 1775 — польного гетьмана Великого князівства Литовського) Ю.Сосновського. З початком боротьби північноамер. колоній Великої Британії за незалежність вирушив до Америки. 1776 у званні полковника виконував обов’язки інженера армії колоністів у боротьбі проти метрополії. Особливо відзначився в баталії при Саратозі, коли на вготованому ним бойовищі повстанці перемогли значну частину брит. війська (1777). Укріплював Вест-Пойнт (нині місто у
шт. Нью-Йорк, США). Удостоєний амер. громадянства, відзнаки ордену Цінцінната й пам’ятної зброї-пістолів од Д.Вашингтона. Демобілізувався 1783 в ранзі бригадного генерала (винагородні статки передав своєму приятелю, майбутньому президентові США Т.Джефферсону для викуповування з рабства негрів). 1784 вирушив додому, з наступного року на Поліссі займався с. госп-вом. Восени 1789 прийнятий на службу генерал-майором коронної Великопольс. д-зії. Від 1790 служив у Малопольс. д-зії, квартирував у Меджибожі. З літа 1791 — у Немирові тимчасово заступав нач. укр. корпусу кн. Ю.Понятовського. Командуючи окремими з’єднаннями, 1792 чинив опір ініційованій Катериною II агресії Російської імперії, боровся проти Торговицької конфедерації, виявив хист полководця та особисту мужність у боях під Зеленцями на Поділлі 18 (7) черв. та Дубенкою на Холмщині 17 (6) лип. Став одним із перших кавалерів хреста «Віртуті мілітарі» («Virtuti militari»), номінований генерал-лейтенантом. Протестуючи проти урядової капітуляції перед ворогами, взяв відставку, виїхав до Львова, потім через Краків — до Вроцлава (Силезія), Лейпцига (Саксонія) та Парижа, де удостоївся гонорового титулу франц. громадянина. Задля підготовки протестного збурення Речі Посполитої відвідав Білорусь, Зх. Галичину, Італію, Німеччину.
231 КОСЦЮШКО
П.Г. Костюк.
Т. Косцюшко з орденами Цінцінната та «Virtuti militari». Портрет 19 ст.
Присяга Т. Косцюшка на Краківському ринку. Березень 1794. Картина роботи художника Ф. Смуглевича. 1797.
232 КОСЦЮШКО
Навесні 1794 очолив визвол. рух, що охопив тер. Польщі, Литви, Білорусі, Курляндії (істор. область на зх. та пд. Латвії) та Правобережної України. 23 (12) берез. як нач. ЗС урочисто присягнув ужити надану йому абсолютну владу тільки для оборони цілості кордонів, утвердження народоправства та уфундування загальної свободи. 4 квіт. (24 берез.) у Рацлавицькій битві здобув перемогу над рос. каральним загоном ген. О.Тормасова. 7 трав. (26 квіт.) видав Поланецький універсал, яким, зокрема, проголосив особисту волю кожного панщанина (див. Кріпацтво) і значне зменшення повинностей люду. Водночас декларував рівність прав віруючих різних сповідань. Уклав союз із колиш. запорожцями, узгодивши взаємопід-
Меморіальна дошка на честь присяги Т. Косцюшка у березні 1794 у м. Краків (Польща). Фото початку 21 ст.
Пам’ятник Т. Косцюшку в м. Детройт (штат Мічіган, США). Фото початку 21 ст.
тримку та можливість відновлення ними гетьманства (див. Гетьманату інститут). 10 жовт. (30 верес.), зазнавши тяжкого поранення під Мацейовицьким замком неподалік Варшави, потрапив у полон (після того, як на поле битви не з’явився очікуваний ним резервний корпус інсургентів). Це обернулося катастрофою для його сподвижників, яким так і не вдалося захистити Варшаву. За наказом імп. Катерини II маршрутом Кисилин— Луцьк—Острог—Ізяслав—Голосків—Меджибіж—Київ—Козелець —Чернігів—Могильов—Шклов— Вітебськ під вартою таємно був привезений до Санкт-Петербурга, майже два роки утримувався в Петропавловській фортеці та в ін. місцях ув’язнення. Після смерті монархині, наприкінці 1796 з пошаною звільнений імп. Павлом I. Заради визволення репресованих рос. владою своїх соратників присягнув «на вірність» цареві, проте повернув отримані від нього коштовні подарунки. Від 1797 до кінця життя перебував на еміграції в Зх. Європі й Америці. 1799 вступив до Т-ва польс. республіканців. 1800 інспірував вид. програмної брошури свого секретаря Ю.Павликовського «Сzy Polacy wybiƒ si“ mog nа niepodleg»oСƒ?» («Чи можуть поляки здобути незалежність?») з викладом думок про покладання на власні сили, а не на чужинську допомогу, із засудженням терору та оптимістичною вірою в народну звитягу. Того ж року на прохання фундатора Наддунайського легіону ген. К.Князевича та посла Сполучених Штатів у Франції В.Даві написав посібник з тактики кінної артилерії (пер. англ. мовою — «Manoeuvres of Horse Artillery» — було 1808 заохочено Військ. філос. т-вом у Нью-Йорку, студіювався амер. армією). Сповідуючи демократ. принципи, відкинув пропозиції співпрацювати як з Павлом I, так і з франц. імп. Наполеоном I Бонапартом. Брав участь у створенні польс. легіонів, але був проти їхньої підлеглості диктату Наполеона Бонапарта, з яким зустрічався 1799. Обстоював перед рос. імп. Олександром I 1814—15 у листах і розмовах, зокрема в Австрії напередодні завершення Віденсь-
Пам’ятник Т. Косцюшку на площі Свободи в м. Лодзь (Польща). Фото початку 21 ст.
кого конгресу 1814—1815, ідею поширення аж по Дніпро ліберальної конституції, «подібної до англійської». Після утворення Царства Польського припинив спілкування з петерб. самодержцем. Од 1815 безвиїзно мешкав у Швейцарії. Заповів розкріпачити селян, успадкованих ним на Кобринщині. П. у м. Солюр (кантон Золотурн), там був первісно й похований. 1818 прах з почестями перенесено до Кракова й поховано в кафедральній усипальні Королівського замку на Вавельському узвишші. Ім’я К. було надано першій дивізії Війська Польського. Його прізвищем названо графство, місто й тихоокеанський острів США, а також найвищу гору Австралії. У Львові 1894 було відкрито художньо-істор. «Рацлавицьку панораму», присвячену ювілеєві вікторії К. навесні 1794 (у роки Другої світової війни будинок з експозицією було зруйновано бомбуванням, 1946 пошкоджене полотно панорами передано польс. властям, після реставрації панораму розміщено в м. Вроцлав, Польща). Тв.: Pisma. Warszawa, 1947. Літ.: Jullien M.A. Notice sur ThadJe KoСciuszko. Paris, 1818; Глинка Ф.Н. Несколько слов о Тадеуше Костюшке. «Труды высочайше утвержденного вольного общества любителей российской словесности», 1821, ч. 13; Допросы Костюшке, Немцевичу и прочим и их показания. «Чтения в
Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете», 1866, кн. 3; Niemcewicz J.Y. Pamі“tniki czas\w moich. Lipsk, 1868; Костомаров Н.И. Последние годы Речи-Посполитой, т. 2. СПб., 1886; Альбовский Е. Битва при Мациовицах и плен Косцюшки. «Русская старина», 1895, № 1; Воробьев Г.А. Разговоры императора Павла I-го с Тадеушем Косцюшко в Петербурге. Там само, 1905, № 11; Korzon T. KoСciuszko: Biografia z dokument\w wysnuta. Krak\w—Warszawa, [1906]; Костюшко. В кн.: Военная энциклопедия, т. 13. СПб., 1913; Рябинин И. Тадеуш Косцюшко. «Голос минувшего», 1915, № 4—6; Dybowski B. Andrzej Tadeusz Bonawentura KoСciuszko. «Kosmos», 1917, N. 4; Gumowski M. Portrety KoСciuszki. Lw\w, 1917; KoСciuszko: Listy, odezwy, wspomnienia. Warszawa, 1917; Marczewski W. Tadeusz KoСciuszko. Lw\w, 1917; Akty Powstania KoСciuszki, t. 1—2. Krak\w, 1918 (t. 3. Wroc»aw—Krak\w, 1955); Щурат В. Українські традиції про походженнє Костюшка. «ЗНТШ», 1921, т. 131; Hajman M. KoСciuszko: Leader and exile. New York, 1946; Kopczewski J.S. Tadeusz KoСciuszko w historii i tradycji. Warszawa, 1968; Смолій В.А. Повстання 1794 р. під керівництвом Т. Костюшка і Правобережна Україна. «УІЖ», 1974, № 2; Lubicz-PachoЅski J. KoСciuszko po Insurekcji. Lublin, 1986; Szyndler B. Tadeusz Kosciuszko: 1746— 1817. Warszawa, 1991; Дьяков В.А. Т.Костюшко и его соратники после сражения при Мацейовице (1794— 1798). «Славяноведение», 1993, № 5; Быков В. Андрей Тадеуш Костюшко. «Родина», 1994, № 12; Юхо Я., Емяльянчык У. «Нарадзіўся я ліцьвінам...»: Тадэвуш Касцюшка. Мінск, 1994; [Усенко П.Г.] Генерал-гуманіст. В кн.: Український історичний календар-96. К., 1995; Липатов А.В. Костюшко. В кн.: Исторический лексикон: XVIII век. М., 1996; Юхо Я.А. Касцюшка. В кн.: Асветнікі зямлі беларускай. Мінск, 2001; Усенко П.Г. Тадей Косцюшко й Україна: наш земляк — найславніший поляк. К., 2004. П.Г. Усенко.
брав участь у створенні Гуртка любителів історії й археології, одним із завдань якого стало збереження пам’яток Херсонеса Таврійського. Був одним із перших дослідників, хто довів (1888), що Херсонес — не тільки візант., а й антич. місто. Від 1892 завідував розкопками Херсонеса. 1891 став чл. Імператорської археол. комісії. Цього ж року ініціював створення на тер. Херсонеса музею (називався — «Склад місцевих старожитностей Імператорської археологічної комісії»). П. у м. Севастополь. Тв.: Археологические раскопки в Херсонесе в 1894 году. Севастополь, 1895; Гробница с драгоценным ожерельем, найденным в Херсонесе. Севастополь, 1896; О раскопках в Херсонесе. В кн.: Салгир. Б/м, 1899; Извлечение из отчета о раскопках в Херсонесе. «Известия Императорской Археологической комиссии», 1901, вып. 1; 1902, вып. 2, 4; 1904, вып. 9; 1905, вып. 16; 1906, вып. 20; 1907, вып. 25; Новости археологии. Севастополь, 1901. Літ.: Антонова И.А. К.К.Косцюшко-Валюжинич: К вопросу о методике раскопок и паспортизации находок. В кн.: Проблемы исследования Херсонеса. К столетию регулярных раскопок: 1888—1989 гг. (Тезисы докладов). Севастополь, 1989; Романчук А.І. К.К. Косцюшко-Валюжинич (1847—1907). «Археологія», 1991, № 2. Г.Г. Денисенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОСТЯНТИНОГРАД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
