КОСИЙ КАПОНІР — одна з оборонних споруд Госпітального укріплення Київської фортеці, деякий час використовувалася як військово-політична в’язниця, нині має статус пам’ятки-музею. Споруда була зведена 1844—46, а 1863 перебудована під в’язницю: замість 11-ти казематів тут було влаштовано 4 одиночні й 2 спільні камери, 2 карцери та караульне приміщення. В’язницю за її суворий режим і неприступність (за всі роки її діяльності — від 1863 до ліквідації 1918 — тут не
Косий капонір. Вхід до потерни. Фото початку 21 ст.
Косий капонір. Фото 2008.
кого повстання 1863—1864. У наступні роки тут утримувалися, зокрема, учасники повстання саперів 1905, вбивця П.Столипіна Д.Богров, революціонери-більшовики О.Шліхтер (1908—09) і Г.Чудновський (1917). На тер. в’язниці відбувалися страти: 1863 тут розстріляли командирів польс. повстанських загонів, а 1907 — солдатів-учасників повстання в Сирецьких таборах (за рад. влади на їхню честь встановлено меморіальні знаки). 1930 у К.к. був відкритий історико-революц. музей «В’язниця. Каторга. Заслання» (філія Київ. музею революції, з 1940 філія Держ. істор. музею УРСР). Під час окупації Києва в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 експозицію музею було знищено. Після реставраційних робіт у верес. 1971 у спорудах К.к. відкрито Держ. історико-революц. пам’ятку-музей «Косий капонір». У груд. 1991 її реорганізовано в Історико-архіт. пам’ятку-музей «Київська фортеця». На відміну від рад. часу в експозиції широко представлена військово-історична тематика. 1995—2002 було проведено реставрацію прилеглих до К.к. фортифікаційних споруд, зокрема, капоніру 2-го полігону, який перетворено на виставкову залу. Літ.: Гриценко А. та ін. Косий капонір. В кн.: Звід пам’яток історії та культури України. Київ, кн. 1, ч. 1. К., 1999. Д.Я. Вортман.
«Ukraine — Information» (1985— 99). Нині працює гостьовим проф. УВУ і Львів. нац. ун-ту. Нагороджений однією з найвищих відзнак Франц. Республіки — Oficier de l’Ordre des Arts et des Lettres за цикл франкомовних публікацій про Україну, а також укр. орденом «За заслуги» 3-го ст. Тв.: Les camps de concentration en URSS. Taipei (Taiwan), 1960 (переклади на китайс., англ., япон. мови); Violation des droits de l’homme en Ukraine et URSS. Paris, 1969; La politique de la France B l’egard de l’Ukraine mars 1917 — fJvrier 1918. Paris, 1981 (перевидання укр. мовою); Das Dritte Reich und die ukrainishe Frage. Dokumente 1934—1944. Mhnchen, 1985; L’Allemagne national-socialiste et l’Ukraine. Paris, 1985 (перевид. укр. мовою); Тисячоліття християнства в Україні (988—1988). Брюссель—Лондон, 1987 (переклади на нім., франц., англ., хорватську мови); L’Ukraine et les Ukrainiens. Paris, 1993; Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Париж— Нью-Йорк—Львів, 1993; Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів, т. 1—4. Львів, 1997—2000 (зібрав і упоряд.); Франція і Україна. Становлення української демократії (березень 1917 — лютий 1918). Львів, 2004. С.В. Кульчицький.
209 КОСИНКА
В. Косик.
Косий капонір. Пам’ятні знаки на вшанування розстріляних у Косому капонірі учасників польського повстання 1863—1864 рр. (на меморіальній дошці вказані імена Адама Зелинського, ВладиславаТадеуша Раковського, Платона Крижанівського, Ромуальда Ольшанського, Адама Дружбацького). Фото початку 21 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОСИЙ КАПОНІР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
