КОРСУН (Корсунов) Олександр Олексійович (08.06(27.05).1818, за іншими даними, 23(11).05.1818 — 06.11(25.10).1891) — правник, чиновник, землевласник, видавець, письменник, мемуарист. Н. в с-щі Покровське Ростовського пов. (згодом Таганрозького округу) Катеринославської губ., або, за ін. джерелами, в с. Богдановська Антипівка Ростовського пов. Катеринославської губ. Син нащадка запорожця — тамтешнього поміщика, котрий змінив своє прізвище на «Корсунов». 1829—33 навчався в м. Ставрополь (нині місто в РФ) під рукою приватного репетитора. 1834 вступив до другого класу Таганрозької комерційної гімназії. 1836 покинув навчання й влаштувався на службу до місц. митниці. Потім перебрався до Харкова. Здобував вищу освіту в Харків. ун-ті. 1839 здійснив римовану обробку нар. казок — «Украинські повірья» («Українські повір’я»), перекладав з польської А.Міцкевича, з чеської — Франтишека-Ладислава Челаковського. 1840 кореспондував до петерб. ж. «Маяк современного просвещения, искусства и образованности в духе народности русской». Гаряче відгукнувся на вихід «Кобзаря» поетичним зверненням «До Шевченка» (1841; надрукував 1845). 1841 упорядкував («зкрутив») і випустив у світ альманах «Сніпъ: Украинській новорочникъ» («Сніп: Український новорочник»), застосувавши зручні фонетичні правописні засади. Збірка містила його власні вірші, а також оригінальні твори М.Костомарова, Михайла Петренка (у т. ч. «Дивлюся на небо та й думку гадаю…), Порфирія Кореницького, Степана Писаревського, Петра Писаревського, переклади Марфи Писаревської з Ф.Петрарки, М.Костомарова з Дж.-Н.Байрона. На підтримку цього видання Т.Шевченко надіслав до наступного тому незакінчену поему «Мар’яна-черниця» (власноруч ілюстровану) та вірш «Вітер з гаєм розмовляє», але продовжити почин не вдалося. 1842 закінчив юрид. відділ Харк. ун-ту кандидатом правничих наук, у чині губернського секретаря обійняв посаду столоначальника Харків. кримінальної
палати (на запрошення Г.Квітки-Основ’яненка, який був її головою). Того ж року під псевдонімом А.Антипенко надрукував у травневому номері «Маяка» статтю «Как думают областяне», в якій дав огляд поступу «малоросійської писемності». Особливо відзначив повісті Г.Квітки-Основ’яненка, «Кобзар» Т.Шевченка, «Приказки» Є.Гребінки, «Думки і пісні та ще дещо» Амвросія Могили (А.Метлинського), «Саву Чалого», «Вітку» та «Переяславську ніч» Ієремії Галки (М.Костомарова). До вересневого числа того ж місячника подав замітку «Литературное известие о сборнике “Молодик”», привітавши працю І.Бецького. Поширював укр. книжки. Восени 1843 опублікував «Воспоминания о Г.Ф. Квитке» («Литературная газета», № 37), взявши епіграфом початкові рядки Шевченкової поеми «Гайдамаки». 1846 перебував у Тифлісі (нині м. Тбілісі, столиця Грузії). Від 1847 до 1860 виконував обов’язки чиновника із особливих доручень при Дербентському військ. губернаторові. Успадкувавши батьківський маєток Богдановська Антипівка, порядкував у ньому. Включився в діяльність ростовського земства як гласний та мировий суддя (див. Мировий суд), збирав етногр. матеріали, вивчав фольклор. 1886 переклав рос. мовою трагедію М.Костомарова «Переяславська ніч» (умістив текст у час. «Северный вестник»). 1888 залишив службу. Хворів. 1890 обнародував спогади «Николай Иванович Костомаров» («Русский архив», № 10), оголосив про намір відродити «Сніп». П. у с. Богдановська Антипівка. Літ.: Харьковский календарь на 1884 год. Х., 1883; А.А. Корсун. «Русский архив», 1890, № 10; Науменко В.П. Александр Алексеевич Корсун. «Киевская старина», 1891, № 12; Уманець М. [Комаров М.] Олександер Корсун (Посмертна згадка). «Зоря», 1892, № 1; Степовик І. Материяли до житєписи Олександра Корсуна. Там само, № 10; Н.С-в [Сумцов Н.Ф.] Корсун (Александр Алексеевич. 1818— 1891). В кн.: Энциклопедический словарь, т. 16. СПб., 1895; [Коваленко О.] Олександер Олексієвич Корсун. В кн.: Українська муза, в. 12. К., 1908, 1993; Возняк М. До характеристики харківського гуртка українських письменників. «ЗНТШ», 1910, т. 93, кн. 1;
Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 2. К., 1910; Т.Г. Шевченко в епістолярії. К., 1966; Історія української літератури (Перші десятиріччя XIX ст.). К., 1992; Листи до Тараса Шевченка. К., 1993; Павлюк М.М. Корсун Олександр Олексійович. В кн.: УЛЕ, т. 3. К., 1995; Погребенник В.Ф. Корсун Олександр. В кн.: Українська література у портретах і довідках. К., 2000. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОРСУН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
