КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ (Regnum Poloniae) — 1) польс. середньовічна монархія. Отримала статус «королівства» 1025 — тоді був коронований королівською короною Болеслав І Хоробрий (помер у цей же рік). Пізніше титул короля мали: 1025— 34 — Мєшко ІІ, 1076—79 — Болеслав ІІ Сміливий, 1290—95 — Пшемислав II, 1300—05 — Вацлав II. Після подолання політ. роздробленості Польщі та коронації 1320 Владислава I Локєтка й аж до 3-го поділу Речі Посполитої 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) королями були всі наступні володарі Польщі. Разом з тим, у серед. 14 ст. відбулося відокремлення в рамках польської монархії інституту держави від особи конкретного короля: власне інститут д-ви, що міг функціонувати незалежно від наявності чи відсутності короля, оформився як Корона Королівства Польс. (див. Корона Польська). За умовами Люблінської унії 1569, К.П. («Корона») стало однією з двох частин Речі Посполитої (ін. її частиною було Велике князівство Литовське); 2) частина Польщі, яка, за рішенням Віденського конгресу 1814—1815, була включена до складу Російської імперії і перебувала там до 1915 (у рос. офіц. номенклатурі мала назву Царство Польське, у поточному мовному вжитку поляків — Конгресове Королівство, або Kongres\wka). З укр. земель до К.П. тоді входили Холмщина і значна частина Підляшшя. До 1830 К.П. було конституційною монархією, сполученою персональною унією з Рос. імперією. З часом залишки давнього польс. устрою були зведені нанівець. Від серед. 1860-х рр. навіть назва Царство Польське поступово почала витіснятися неофіц. найменуванням Привіслінський край, яке з 1888 увійшло в царські законодавчі акти.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
