КОРОЛЕНКО Прокіп Петрович (1834—1913) — історик Кубані, етнограф. Н. на Кубані на сімейному хуторі в юрті Павловського куреня. Через ранню смерть
батька зміг одержати лише домашнє виховання; однак постійно займався самоосвітою і став, за влучним висловом історика Кубані Ф.Щербини, орачем, який «один підготував поле» кубанської історії. 1851 вступив рядовим козаком у 6-й кінний полк Чорноморського козацького війська і менш ніж через рік за успіхи в діях проти горців отримав чин урядника. Від берез. 1853 займав посади писаря Чорномор. лікарської управи та військ. правління, столоначальника, пом. старшого ад’ютанта військ. чергування, секретаря цивільної експедиції і старшого діловода військ. госп. правління. 1863—70 на сторінках «Кубанських військових відомостей» опублікував етногр. нариси: «Чорноморські весілля», «Весняні хороводи в Чорноморії», розповіді укр. мовою «Чернець Лаврін, або хутірські бесіди» і «Кара Божа», статті «Про будівлю військового собору в фортеці міста Катеринодара», «Про розкопки стародавностей у Тамані» та ін. Від 1871 до 1878 працював дільничним приставом повітового поліцейського управління та старшим пом. повітового начальника в Єйську (нині місто Краснодарського краю, РФ). Цей період ознаменувався публікацією книг «Чорноморці» (С.-Петербург, 1874) і «Чорноморські козаки: Історичний нарис політичного і громадського життя з 1775 по 1842 р.» (Київ, 1877).
172 КОРОЛІВСТВО
Герб Королівства Ґаліції і Лодомерії. 1772.
Від 1878 до 1885 — старший діловод Кубанського військ. правління. Після відставки (1885) близько двох років працював в архівах та бібліотеках Харкова. Був обраний членом Харківського історико-філологічного товариства при Харків. ун-ті. У збірниках останнього опублікував статті «Чорноморські змови» (1892), «Матеріали з історії війська Запорозького» (1896), «Церковні старожитності кубанських козаків» (1905), «Довідка, узята з Харківського історичного архіву з історії малоросійських козаків» (1905). Окремим виданням вийшли «Матеріали з історії війська Запорозького з документів Харківського історичного архіву» (1896). 1891 дебютував у «Киевской старине» істор. нарисом «Азовці» (т. 34, № 7). Наприкінці 1880-х та у 1890-ті рр. надрукував у газ. «Кубанські обласні відомості» низку статей з цінними істор. фактами з історії укр. козацтва: «Отаман Осип Гладкий» (1891), «Чорноморське весілля за наказом» (1895), «Огляд історичних відомостей про походження Запорозьких і Хоперських козаків» (1896), «Російські козаки на Кубані під кримським пануванням» (1899), «Козацький монастир на Афоні» (1901). У петерб. газ. «Вісник козачих військ» опублікував матеріали «Картини з історії козаків», «Кошові отамани Чорноморського козачого війська» (обидва 1902) та ін. 1893—1902 працював військ. архіваріусом. 1896 обраний чл. Таврійської губернської вченої архівної комісії. На засіданнях комісії було заслухано 7 його повідомлень, 6 із них були надруковані в її «Відомостях», у т. ч.: «До історії Кубанського війська: Документи Кубанського військового архіву, що стосуються діяльності правителя Таврійської області Жегуліна» (т. 35, 1903) та копія маніфесту імп. Катерини II від 8 квіт. 1783 про приєднання до Росії Криму і Кубані (т. 42, 1908). Після того як було відкрито Кубанський обласний стат. к-т (1879), що налагодив регулярний випуск «Кубанських збірників», К. публікує в них праці: «Отамани колишнього Чорноморського козачого війська» (1891), «Давні
відомості про Межигірський монастир» (1898), «Дві сторінки з історії запорожців» (1901), «Предки кубанських козаків на Дніпрі» (1901), «Предки кубанських козаків на Дністрі» (1902), «Головатий, кошовий отаман Чорноморського козачого війська» (1905), «Турецькі емігранти в Кубанській області» (1905), «Матеріали з історії Кубанського козачого війська» (1908), «Опис прапорів військових частин Кубанського козачого війська» (1908), «Боротьба українських гетьманів з поляками» (1912), «Клейноди Чорноморських козаків» (1912), «Петро Дорошенко: Гетьман Задніпровської України і приєднання всієї України до Московської держави» (1912), «Записки з історії Кубанського козачого війська» (1915) та ін. У 2-й пол. 1890-х рр. встановив зв’язок з Одеським товариством історії та старожитностей і опублікував кілька матеріалів у його «Записках»: «Ачуєв» (т. 19, 1896), «Лист Н.Т. Білого до П.П. Короленка про Сидора Білого» (т. 20, 1898). Після створення 1899 Т-ва аматорів вивчення Кубанської обл. (рос. — Общество любителей изучения Кубанской области) стає його дійсним чл. Прочитані ним на засіданнях т-ва доповіді були опубліковані у вигляді окремих праць: «Первісне заселення чорноморськими козаками Кубанської землі» (1899). «Некрасовські козаки» (1900) і «Горянські поселенці в Чорноморії» (1902). 1902 вийшов у відставку. П. і похований у Ставрополі (нині місто в РФ), де пройшли останні роки його життя. Через те, що під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 Держ. архів Краснодарського краю зазнав непоправних втрат, праці К., насичені документами з історії Кубані, набули нині значення першоджерел. Літ.: Щербина Ф.А. Памяти Прокофия Петровича Короленко: Доклад, прочитанный на общем собрании членов ОЛИКО 26 апреля 1913 г. «Известия Общества любителей изучений Кубанской области» (Екатеринодар), 1913, вып. 6; Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії: Державна школа: Історія. Політологія. Право. К., 1996; Чумаченко В.К. Неу-
томимый и упорный работник (П.П. Короленко). В кн.: Кубань: проблемы культуры и информатизации. Краснодар, 2001. В.К. Чумаченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Короленко Прокіп Петрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
