«КОРЕНІЗАЦІЯ» — назва політики, здійснюваної в 1920-х — на поч. 1930-х рр в СРСР правлячою партією більшовиків з метою зміцнення впливу центр. влади в нац. окраїнах через поступки у вживанні там нац. мов у сферах освіти, к-ри, держ. управління, у соціально-екон. та сусп. житті. Така політика, на думку більшовиків, повинна була повсюдно зробити рад. владу «рідною», «народною» і «зрозумілою» — та-
кою, що сприймається не як нав’язана ззовні, а як корінна. Для цього створювалися нац. управлінські еліти, які знали місц. мову, побут, звичаї та традиції, і через них у свідомість нас. впроваджувалися ідеали та цінності комуніст. ідеології. На місцях така політика набувала відповідних нац. форм — «українізації», «білорусизації», «татаризації» тощо. Вона сприяла процесу зміцнення СРСР (у перші роки його створення необхідно було йти на поступки нац. політ. силам, які під час розвалу Російської імперії домоглися власної державності, але внаслідок більшовицької інтервенції втратили її) і водночас забезпечувала «вбудовування» в рад. систему етнічності (це давало змогу погасити мобілізаційний потенціал останньої, спрямувавши його в русло нац.-комуніст. буд-ва). На поч. 20 ст. багато народів Рос. імперії не мали взагалі або мали лише слаборозвинуту нац. писемність, у них не тільки не вистачало кваліфікованих кадрів, а й просто письменних людей. Значною небезпекою для нової д-ви був також великодерж. шовінізм. За наявності в СРСР цих об’єктивних факторів політику «К.» рад. пропаганда пов’язувала лише з проголошеним ХII з’їздом РКП(б) курсом на ліквідацію успадкованої від минулого госп. і культ. нерівності між народами. Кер-во РКП(б) визначило комплекс загальних адм.-політ. заходів з «коренізації», а місц. влада у союзних і автономних республіках та областях доповнювала його тими складовими, які відображали етнонац. специфіку того чи ін. регіону. Однак ці заходи були спрямовані не тільки на те, про що говорилося в засобах масової інформації. У черв. 1923 в Москві відбулася 4-та секретна нарада ЦК РКП(б) і на ній було вирішено позбутися тих управлінців, які підозрювалися у відсутності лояльності до режиму чи були прихильниками ін., ніж комуністична, ідеологічних доктрин. При цьому наголошувалося, що представники центру, які будуть брати участь у «партійній роботі серед більш відсталих народностей, повинні суворо витримувати тон сприяння і допомоги національним передовим елемен-
там у їх комуністичній і радянській роботі, у жодному разі не допускаючи ні в діях, ні в промовах нічого, що було б подібним на присвоєння собі права нав’язувати і вирішувати, дозволяти чи відкидати, взагалі розпоряджатися, формально опираючись на авторитет центру». Згідно з рішеннями наради, було проведено чистку держ. і парт. апаратів, а на звільнені посади призначено нові кадри із числа членів Комуніст. партії. Місц. нац. інтелігенція в цілому схвалювала політику «К.», хоча в академічних та літ.-худож. колах таку політику сприймали лише як часткове задоволення природних прав народів. Еміграційна інтелігенція розцінювала цю політику переважно як великомасштабну провокацію, тимчасовий тактичний відступ більшовицької партії. Реалізація політики «коренізації» в нац. республіках постійно наражалася на опір рос. великодерж. шовіністів, багатьох парт. керівників та зрусифікованих елементів. При цьому низка нац. к-р зазнала істотних втрат, особливо в ході мовних експериментів. Однак у цілому «К.» справила значний вплив на розвиток нерос. народів СРСР, на процес поширення нац. мов, зміцнення основ нац. культур. У країні істотно зменшилася неписьменність. Для народів, які не мали власної писемності, було розроблено алфавіти, складено словники, налагоджено випуск навч.методичної літ. та підготовку пед. кадрів. У результаті на кін. 1932 рівень писемності в Таджикистані зріс до 52 %, у Туркменистані — до 61 %, в Узбекистані — до 72 %. 1930 введено заг. обов’язкове початкове навчання в сільс. місцевості й семирічне — у містах і робітн. селищах мовами 70 національностей. Десятки раніше відсталих народів вперше отримали свою нац. середню і вищу школу, професійне мист-во. Зросла питома вага нац. мов у освіті, науці. Прискорено формувалася нова, «робітничо-селянська», інтелігенція, здатна сприймати і опрацьовувати «соціалістичні» ідеї, сприяти прискореній інтеграції корінного нас. в рад. державність. Правлячому режимові вдалося встановити кон-
троль над етносами країни й використовувати його для розв’язання своїх політико-ідеологічних завдань. Попри ідеологічні обмеження, «К.» сприяла розвиткові нац. літератур, мист-в, театрів, кіно. Тому цей період у колишніх республіках СРСР часто називають добою культ. відродження. Від кін. 1920-х рр. Комуніст. партія, побоюючись наростання самостійницьких тенденцій у нац. республіках, почала гальмувати «К.» Розгорнулися масштабні кампанії боротьби з «національним ухильництвом» та «буржуазним націоналізмом». Радикальна зміна парт. лінії відбулась між XVI (1930) та XVII (1934) з’їздами ВКП(б). Протягом 1933—34 в усіх нац. республіках було здійснено чистку місц. комуністів та безпарт. інтелігенції, знищено значну частину кадрів, вихованих у період «К.» Гол. небезпекою було оголошено місц. націоналізм. Форсована індустріалізація і примусова колективізація сільського господарства поглибили розрив між центр. р-ми Росії і нац. окраїнами, між Росією та ін. союзними республіками. Величезних втрат зазнала УСРР. Здобутки українізації політики було знищено, посилився терор проти інтелігенції української та ін. «націоналістів» з числа нац. меншин, які мешкали в республіці. Набувала сили політика русифікації. Літ.: Первое Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств, 8—11 января 1927 г.: Стенографический отчет, резолюция. Постановления и материалы ЦК НКМ при ВУЦИК. Х., 1927; Национальная политика ВКП(б) в цифрах. М., 1930; Второе всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств, 27—30 ноября 1930 года: Стенографический отчет и постановления. М.—Х.—Минск, 1931; Десятый съезд РКП(б). 8—16 марта 1921 г.: Стенографический отчет. М., 1963; Грошев И.И. Исторический опыт КПСС по осуществлению ленинской национальной политики. М., 1967; XII съезд РКП(б). 17—25 апреля 1923 г.: Стенографический отчет. М., 1968; Майстренко И. Национальная политика КПСС в ее историческом развитии. Мюнхен, 1978; Национальная политика КПСС: Очерк историографии. М., 1981; Национальная политика КПСС: Исторический опыт, противоречия и проблемы перестройки: Межвузовский сборник научных тру-
дов. Чебоксары, 1990; Ненароков А.П. Из опыта национально-языковой политики первых лет советской власти. «История СССР», 1990, № 2; Вдовин А.И. Национальная политика 30-х годов: (Об исторических корнях кризиса межнациональных отношений в СССР). «Вестник Московского университета. Серия 8: История», 1992, № 4; Ненароков А.П. Крах попыток прогностического анализа межнациональных отношений: (XII съезд РКП(б) (17—25 апреля 1923 г.) о национальном вопросе). «Отечественная история», 1992, № 2; Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Збірник документів і матеріалів. К., 1994; Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? К., 1998; Єфіменко Г. Національна політика керівництва ВКП(б) в Україні (1932—1938). К., 2001. В.М. Даниленко.
му корчик мав місткість 16 гарнців (бл. 60 л). Літ.: Ісаєвич Я. Деякі питання української метрології ХVI—ХVIII ст. «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР», 1961, № 2; Винник В.О. Назви одиниць виміру і ваги в українській мові. К., 1966. Н.О. Герасименко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««КОРЕНІЗАЦІЯ»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
