Чехословаччина стала однією з суверенних країн, що утворилися на теренах колиш. Австро-Угор. монархії (див. Австро-Угорщина) після її розпаду 1918. До її складу, крім Чехії і Моравії, увійшли землі Словаччини і Підкарпатської Русі (таку офіційну назву мала Закарпатська Україна 1918— 1938 рр.), мешканцям яких, згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919, було гарантовано «щонайширшу автономію» і цілковиту рівність в усіх галузях сусп. життя. Конституція Чехословаччини була ухвалена Тимчасовими нац. зборами 29 лют. 1920 і набула чинності 6 берез. цього ж року. Вона проголосила респ. лад у державі, територіальну неподільність країни включно з Підкарпатською Руссю, якій було надано автономію, право на власний сойм та окреме представництво в Нац. зборах. Словаччина не отримала обіцяної автономії, оскільки переважна більшість учасників Тимчасових нац. зборів дотримувалася концепції чехословакізму, згідно з якою словаки вважалися гілкою єдиної чехословац. нації (автономія була надана Словаччині лише 1938, і саме тоді одержала реальну автономію і Підкарпатська Русь — 11 жовт. 1938 було призначено її перший уряд на чолі з
А.Бродієм; див. Карпатська Україна, Конституційні акти незалежної Карпатської України). Конституція містила преамбулу, вступний закон до Конституційної хартії Чехословац. Республіки та саму Конституційну хартію, Закон про принципи мови. Вона закріпила парламентський лад у країні на принципах поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову. Законодавча влада належала двопалатному парламентові — Нац. зборам у складі палати депутатів (300 членів; обиралися на 6 років) і сенату (150 членів; обиралися на 8 років). Парламент обирався на основі заг., прямого, рівного, таємного і пропорційного виборчого права. Активне виборче право (право обирати) для виборців до палати депутатів поширювалося на громадян віком понад 21 рік, для виборців до сенату — віком понад 26 років. Виконавча влада була поділена між урядом (радою міністрів) і главою д-ви (президентом). Права президента визначались конституцією. Президент обирався Нац. зборами строком на 7 років і міг бути обраним удруге. Він представляв д-ву в зовн. зносинах, мав право укладати й ратифіковувати міжнар. конвенції (за згодою парламенту), проголошувався верховним головнокоманд. ЗС республіки, наділявся правом призначати і звільняти міністрів, скликати й розпускати парламент, повертати на перегляд схвалені парламентом закони зі своїми зауваженнями, бути присутнім і головувати на засіданнях РМ, вимагати від міністрів письмових доповідей тощо. Уряд підпорядковувався парламентові й президенту. Суд. влада здійснювалася незалежними судами на чолі з Верховним судом. Розділ «Права, свободи та обов’язки громадян» проголошував рівність усіх громадян республіки перед законом незалежно від їхнього походження, мови, раси та релігії; декларував свободу особи, друку, зборів, спілок, сумління та віросповідання; закріплював недоторканність житла. Особливе місце посідало положення про право нац. меншин користуватися рідною мовою в держ., муніципальних, громад. орг-ціях і установах, а також у школах.
У тексті конституції не було зафіксовано норми про недоторканність приватної власності на засоби вир-ва, натомість проголошувалося, що обмеження майнових прав може здійснюватися виключно на підставі закону і за відповідну компенсацію. Формально конституція діяла до 1948. Літ.: Ванечек В. История государства и права Чехословакии. М., 1981; Краткая история Чехословакии. М., 1988; Dejiny „eskoslovenska, t. 2. Praha, 1990; Кірсенко М.В. Чеські землі в міжнародних відносинах Центральної Європи 1918—1920 років. К., 1997. М.В. Кірсенко, В.Д. Гончаренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНСТИТУЦІЯ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
