ОТЧИЧІ — категорія залежного селянства в період пізнього середньовіччя на укр. землях у складі Великого князівства Литовського. У великокнязівських володіннях О. зобов’язані були виконувати певні повинності й не мали права самовільно залишити свій наділ («отчину»), не осадивши замість себе рівноцінного господаря (за цим стежили керівники волосних і сільських громад та князівські службовці). На відміну від земель великого князя у приватних помістях магнатів і шляхти прикріплення О. мало не зобов’язальний, а особистий характер, що автоматично (із переходом поселення О. у приватне володіння) перетворювало дану категорію селян на «непохожих». Тому для переходу таких О. на нове місце вони зобов’язані були виконати всі необхідні умови процедури виходу селянського і отримати письмове підтвердження свого сюзерена та уряду гродського. У випадку самовільного виходу О. із шляхетської вотчини останніх розшукували і силою повертали на попереднє місце.
704 ОУНІВСЬКЕ
Літ.: Любавский М.К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания первого Литовского статута. М., 1892; Довнар-Запольский М. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Яггелонах, т. 1. К., 1901; Похилевич Д.Л. Крестьяне Белоруссии и Литвы в XVI—XVIII вв. Львов, 1957; Гурбик А.О. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). К., 1998. А.О. Гурбик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОТЧИЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
