ОСТЕН-САКЕН Фабіан-Готліб (Фабіан Вільгельмович) фон дер (Сакен; між 1750 і 1752 — 19(07).04.1837) — військ. і держ. діяч Російської імперії, барон, граф (1821), генерал-фельдмаршал (1826), князь (1832). Член Держ. ради Рос. імперії (1818). Почесний член Ун-ту св. Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка) від 1834. Кавалер багатьох орденів: св. апостола Андрія Первозваного (1814), св. рівноапостольного кн. Володимира 1-го класу (1830), св. Олександра Невського (1813), св. Георгія 2-го ст. (1813) та ін., у т. ч. прусських Червоного орла (1807) і Чорного орла (1813), австрійс. ордену Марії Терезії — командорського хреста (1814). Із дворян Курляндського герцогства. Н. в м. Ревель (нині м. Таллінн, Естонія), син капітана рос. армії — колиш. ад’ютанта Б.-К.Мініха. Навч. в школі м. Дерпт (нині м. Тарту, Естонія). 29 (18) жовтня 1766 записаний підпрапорщиком Копорського мушкетерського полку, від 1767 — сержант. За відвагу в кількох атаках, застосованих в облозі Хотина (1769), номінований прапорщиком. Із Нашебурзьким мушкетерським полком узяв участь у російсько-турецькій війні 1768—1774 та виправах О.Суворова на теренах Речі Посполитої. З 1770 — підпоручик, через 3 роки — поручик, з 1777 — капітан. Виконував обов’язки ординарця посла рос. імп. Катерини II у Варшаві графа О.-М.Штакельберга. 1785 направлений до Углицького мушкетерського полку й викладати в Сухопутному кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі. 24 (13) листопада 1786 удостоєний чину майора й одразу ж перейменований на підполковника Моск. гренадерського полку. Від 30 (19) липня 1789 — у Ростовському мушкетерському полку. Під час російсько-турецької війни 1787—1791 брав участь у низці боїв, зокрема Ізмаїла
Ф.-Г. фон дер Остен-Сакен. Портрет роботи художника Дж. Доу. 1820-ті роки.
676 ОСТЕР
штурмі 1790. За відзнаку в придушенні повстання Т.Косцюшка 31 (20) серпня 1794 підвищений до полковника, після здобуття м. Вільно (нині м. Вільнюс) нагороджений золотою шпагою з написом «За храбрость». 22 (11) лютого 1795 переведений до Черніг. мушкетерського полку. 9 жовтня (28 вересня) 1797 імп. Павло I надав йому звання генерал-майора (призначивши шефом Катериносл. гренадерського полку, з 1798 — Псковського), 22 (11) липня 1799 — генерал-лейтенанта. Відряджений із підлеглою частиною в зарубіжну експедицію й 26 (15) вересня 1799 поранений під Цюрихом (Швейцарія), потрапив до франц. полону. Звільнений через рік, на поч. 1801 очолив Петерб. гренадерський полк і спец. корпус для оборони естляндського узбережжя Балт. моря, 1805 — з’єднання, дислоковане в м. Гродно (нині місто в Білорусі). У прусській кампанії 1806—07 діяв на чолі д-зії проти військ імп. Наполеона I Бонапар-
та. Був запідозрений у затримці виконання інструкцій і відправлений у відставку, проте згодом реабілітованим повернувся на службу. Герой Війни 1812, командував корпусом на Волині в складі 3-ї Зх. армії, вів позиційну боротьбу з противником на терені між Волковиськом і Слонімом (нині міста Гродненської обл., Білорусь), Ковелем і Любомлем, маневрував проти переважаючих сил франц. кн. М.Реньє й австрійс. кн. К.-Ф.Шварценберга. Спрямував підлеглих на підмогу військам генерала від інфантерії М.Милорадовича (див. Милорадовичі) в наступі на Варшавське князівство, змусив капітулювати залогу фортеці Ченстохова (нині місто в Польщі) з понад 1 тис. оборонців, а 10-тис. угруповання кн. Ю.Понятовського витіснив із Кракова. У подальшому поході — командувач правим крилом Силезької армії, створеної союзницькою коаліцією. Після бою на р. Кацбах (Качава, прит. Оде-
ру) 26 (14) серпня 1813 пожалуваний чином генерала від інфантерії, по «Битві народів» під Лейпцигом (Німеччина) і переправі через р. Рейн од імп. Олександра I отримав 50 тис. рублів. 31 (19) березня 1814 вступив на пост генерал-губернатора окупованого Парижа (Франція). В нову антинаполеонівську експедицію під начальством М.Барклая де Толлі 1815 вирушив із Варшави, орудував 3-м піх. корпусом. Влітку 1818 призначений головнокомандувачем 1-ї армії й перебував на цій посаді майже 17 років, квартирувавши, переважно, в м. Могильов (нині місто в Білорусі), а з 1831 — у Києві. Патронував розгром Чернігівського полку повстання, репресії значної кількості учасників декабристів руху в Україні. 1826 його іменем було названо Углицький полк. У період польського повстання 1830—1831 наглядав над Київською губернією, Подільською губернією і Волинською губернією, за що одержав портрет імп. Миколи I з алмазними прикрасами для носіння на грудях. Жертвував власні кошти на археол. розкопки київ. старожитностей, підтримував дружні стосунки із митрополитом Київським і Галицьким Євгенієм (Болховітіновим). 1835 Микола I структурно розформував 1-шу армію і з пошаною запропонував О.-С. постійне петерб. мешкання, проте той залишився в Києві, де й помер. Похований поблизу церкви Різдва Пресвятої Богородиці на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври. Літ.: [Бантыш-Каменский Д.М.] Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов, с 48 портретами, ч. 4. СПб., 1841; Михайловский-Данилевский А.И. Полное собрание сочинений, т. 1. СПб., 1849; Речь М.А. Максимовича над гробом генерал-фельдмаршала князя Сакена. «Киевская старина», 1887, № 10; Военная галлерея 1812. СПб., 1912; Декабристи на Україні. К., 1926; Сапрыкина Л. Губернатор Парижа. «Радуга», 1985, № 6; Безотосный В.М. ОстенСакен. В кн.: Отечественная война 1812 года. М., 2004. П.Г. Усенко.
ОСТЕР — місто Козелецького р-ну Чернігівської області. Розташов. на лівому березі р. Десна (прит. Дніпра). Населення 7,1 тис. осіб (2005).
Попередником сучасного міста був давньорус. Городець Остерський, уперше згаданий у літописі під 1098. Це містофортеця (збереглося городище) стояло при впадінні р. Остер в Десну, на пд. околиці сучасного О. в місцевості Старогородка. Городець Остерський був зруйнований під час монголо-татарської навали. Перша згадка О. датується 1481, коли поселення належало Великому князівству Литовському й було центром приватновласницької волості. Після 1542 Остерська волость стала державною, а О. перетворився на центр повіту (пізніше староства) у складі Київського воєводства. Після литовсько-московської війни 1500—1503 О. став прикордонним пунктом і набув стратегічного значення. 1538 віленський воєвода й останній приватний власник О. Альберт Гаштовт спорудив дерев’яний замок «на старому городищі». До замку прилягало місто, захищене «острогом». За описом 1552, в О. було 85 боярських і міщанських димів, 2 церкви. Унаслідок зміни русла Десни було прийнято рішення про перенесення замку й міста на мис, утворений Десною та її рукавом Попівка. На новому місці буд-во укріплень було завершене 1571. З огляду на воєнну небезпеку в замку розмістили гарнізон чисельністю 150 осіб. Люстрація 1628 (зафіксувала 291 дим) свідчить, що в 16 — 1-й пол. 17 ст. місто зростало. У червні 1648 О. перейшов під контроль Війська Запорозького і став центром сотні Переяславського полку. Нетривалий час (у 1650) місто було центром окремого полку (див. Остерський полк). Між 1651 і 1653 Остерська сотня увійшла до складу Київського полку. Під час російськопольської війни 1654—1667 польс. військо на чолі з королем Яном II Казимиром Ваза в грудні 1663 оволоділо О. Під час свого тритижневого перебування в місті король затвердив магдебурзьке право, яким міщани самовільно користувалися й до цього. Польс. залога стояла до березня 1664, а 1665 її змінила російська. Під час антимоск. повстання 1668 рос. гарнізон на чолі з воєводою Д.Рогозіним протягом лютого—
грудня 1668 витримав облогу з боку козац. загону на чолі з В.Дворецьким. Місто при цьому було спалене. Після ліквідації полкового адм.-тер. устрою 1781 у складі Київського намісництва було створено Остерський пов., який існував до 1796. Із 1797 О. входив як заштатне місто до складу Малоросійської губернії; у зв’язку з поділом останньої 1802 у тому ж статусі увійшов до складу Чернігівської губернії. Із березня 1803 — центр Остерського пов. Черніг. губ. У 19 ст. переважна більшість мешканців О. займалася ремеслами й промислами. Зростання чисельності населення уповільнювалося (у 1801 — бл. 2 тис. осіб, у 1866 — 4,8 тис., у 1897 — 5,4 тис. осіб). Перед 1917 у місті були 4 правосл. церкви (із них до нашого часу збереглася лише Воскресенська) і синагога (нині будинок культури). 1917—20 влада у місті належала Українській Народній Республіці (листопад 1917, березень— квітень 1918, грудень 1918 — січень 1919), більшовикам (листопад 1917 — березень 1918, січень—серпень 1919), Українській Державі (квітень—листопад 1918), денікінцям (серпень— листопад 1919). У березні—листопаді 1918 О. був під контролем нім. військ. Рад. владу остаточно встановлено 21 грудня 1919. У травні 1923 О. було зараховано до категорії с-щ міськ. типу; він став райцентром спочатку Ніжинської округи, а з грудня 1924 — Чернігівської округи. Із 1932 — райцентр Черніг. обл. У рад. час в О. було збудовано кілька пром. підпр-в. Під час нім. окупації (9 вересня 1941 — 22 вересня 1943) О. став центром партизан. краю, у деяких навколишніх селах були відновлені органи рад. влади. У місті діяло рад. підпілля. У повоєнний час місто стало рекреаційним осередком. У жовтні 1961 О. зараховано до категорії міст районного підпорядкування. До його складу увійшли села Юськова Гребля та Старогородка. Із 1962 — у складі Козелецького р-ну. В О. народилися В.Бец, М.Птуха. У місті жив і був похо-
ваний чуваський поет Мішші Сеспель (М.Кузьмін). Пам’ятка арх-ри: Остерська божниця (бл. 1098). Краєзнавчий музей (заснований 1908 як музей шкільних наочних посібників). Літ.: Александрович М.Н. Остерский уезд, вып. 1: Историческое описание, ч. 1: До окончания смут в Восточной Украине. К., 1881; Ткаченко М.М. Остер в XVII—XVIII вв. К., 1925; Богусевич В.А. Остерский городок. «Краткие сообщения Института археологии АН УССР», 1962, вып. 12; ІМіС УРСР: Чернігівська область. К., 1972; Казаков А.Л. та ін. Нові дослідження Остерського Городця. В кн.: Проблеми історії та археології давнього населення Української РСР. К., 1989; Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. К., 1990. Я.В. Верменич, Д.Я. Вортман.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОСТЕН-САКЕН ФАБІАН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
