ОРЕНДАРЕНКО (Арендаренко, Оренда) Тимофій Михайлович (р. н. невід. — п. після 1634) — гетьман Війська Запорозького 1631— 32 і 1633—34. Походив, очевидно, з міщанського, але деякі автори припускають, що з шляхетського роду. Брав участь у військ. походах запорожців 1620-х рр., можливо й ранішого періоду, мав значний військ. та адм. досвід. Активний учасник Федоровича повстання 1630. Після укладення Переяславської угоди (червень 1630) був обраний козаками гетьманом, підтверджений 27 червня 1630 урядом Речі Посполитої. Гетьман польний коронний С.Конецпольський передав О. булаву та ін. клейноди. Репрезентував центристську течію у Війську Запорозькому. У січні 1631 відправив з Канева на вальний сейм посольство, яке мало домагатися ліквідації Берестейської церковної унії 1596, збільшення козац. реєстру, жолду тощо; просив підтримки для цього посольства у впливових членів уряду Речі Посполитої, зокрема кн. Криштофа II Радзивілла. Однак посольство виявилося невдалим. Це, а також смерть митрополита Київського Йова Борецького, який, очевидно, підтримував О., спричинилися до вимушеної його відставки з уряду. Гетьманом став репрезен-
тант угодовськи налаштованої старшини І.Петрижицький-Кулага. На початку польсько-московської війни 1632—1634 О. знову очолив Військо Запорозьке (не пізніше 19 червня 1633). На допомогу польс. королеві Владиславу IV Ваза він привів під Смоленськ 6 полків заг. чисельністю від 10 до 20 тис. вояків, що вирішило долю Смоленська на користь Речі Посполитої. О. очолив також походи проти моск. військ під Дорогобуж, Білу, Вязьму, Ржев, Калугу. Успішне завершення польсько-моск. війни 1632—34 не привело, однак, до оптимізації козац. політики уряду Речі Посполитої, унаслідок чого посилилися радикальні настрої серед козаків і О. було скинуто з гетьманства. Мав добру освіту, нахил до історико-літ. діяльності, складав детальні реляції про Федоровича повстання 1630 і розсилав їх своїм знайомим. Одну з таких реляцій використав при написанні Львівського літопису М.Гунашевський. Літ.: Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси, т. 7. Вильно, 1870; Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. К., 1970; Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 8. К., 1995. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОРЕНДАРЕНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
