ОРДЖОНІКІДЗЕ Григорій Костянтинович (парт. псевд. — Серго; 24(12).10.1886—18.02.1937) — парт. і держ. діяч. Н. в с. Гореша Шоропанського пов. Кутаїської губ. (нині в Грузії). 1901 переїхав до Тифліса (нині м. Тбілісі, Грузія), де 1901—05 навч. у фельдшерській школі. 1903 став членом Російської соціал-демократичної робітничої партії, брав участь у революц. русі 1905—07 на Закавказзі. Не раз зазнавав арештів, заслання, був у еміграції. 1911 вчився в більшовицькій парт. школі в Лонжюмо (біля Парижа). 1911—12 перебував із парт. дорученнями в Києві, Одесі, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ). 1912 ув’язнений до Шліссельбурзької фортеці, згодом, 1915, відправлений на довічне заслання в Якутію, звідкіля повернувся після Лютневої революції 1917 разом із Г.Петровським. Брав участь у Жовтневому перевороті в Петрограді 1917. Одразу після проголошення рад. влади в Харкові (25 (12) грудня 1917) Рада нар. комісарів затвердила О. «тимчасовим надзви-
чайним комісаром району України». Він прибув в Україну з широкими повноваженнями щодо налагодження і координації діючих в Україні рад. орг-цій, встановлення взаємовідносин між командуванням військ Рос. Федерації та рад. урядом України. Осн. місцем перебування О. як надзвичайного комісара був Харків, однак він часто виїжджав у Катеринослав, Одесу, Полтаву та ін.міста. 1918—21 брав активну участь у встановленні більшовицької влади в Закавказзі. У грудні 1921 — січні 1922 ЦК РКП(б) знову направив О. в Україну для надання допомоги В.Чубарю у відновленні вугільних шахт Донбасу. 1926—30 — голова Центр. контрольної комісії ЦК ВКП(б) і нарком робітничо-сел. інспекції СРСР, заст. голови РНК СРСР і Ради праці й оборони СРСР. Навесні 1930 відряджений ЦК ВКП(б) в Україну для надання допомоги ЦК КП(б)У в проведенні колективізації села. У листопаді 1930 призначений головою Вищої ради нар. госп-ва СРСР, з січня 1932 — нарком важкої пром-сті СРСР. 1933—34 організовував відновлення вугільного Донбасу, завершення буд-ва Дніпрогесу, Харків. тракторного з-ду. Був противником політики репресій, конфліктував з Й.Сталіним. 18 лютого 1937 після чергової суперечки з ним застрелився. Похований у Москві на Красній площі. Літ.: Дубинский-Мухадзе И.М. Орджоникидзе. М., 1967; Фазин З.И. Товарищ Серго: Страницы большой жизни. М., 1970; Орджоникидзе З.Г. Путь большевика: Страницы жизни Г.К. Орджоникидзе. М., 1986; Кириллов В.С., Свердлов А.Я. Григорий Константинович Орджоникидзе (Серго): Биография. М., 1986; Орджоникидзе Г.К. (авторизированная биография). В кн.: Деятели СССР и революционного движения России: Энциклопедический словарь Гранат. М., 1989; Розенфельд Ю.М. Орджонікідзе Григорій (Серго) Костянтинович. В кн.: Державні, політичні та громадські діячі України. К., 2002. О.А. Удод.
давалися вальним сеймом, королем або колегіальними держ. органами Речі Посполитої. Через механізм О. іноді запроваджувався обмежувальний політико-адм. і правовий режим для певних соціальних і політ. інститутів (напр. Ординація Війська Запорозького 1638). Порівняно поширеною формою ординації були О.-майорати, що створювалися на базі окремих комплексів магнатських маєтків. Серед перших таких О. була, зокрема, Олицька ординація князів Радзивіллів (1586). Маєткові комплекси, які за згодою вального сейму ставали О., вилучалися зі сфери дії загальних норм права, отримували особливий правовий статус. У Замойській ординації (виникла 1589) було створено, напр., Замойський трибунал — апеляційний доменіальний суд (див. Домініальний суд) для міст і сіл цієї ординації. Для ординації передбачався спец. статут, згідно з яким увесь маєтковий комплекс переходив у спадок до старшого сина, до успадкування ординації жінки не допускалися; решта спадкоємців могли претендувати лише на маєтки, що не входили до ординації, або ж на грошову компенсацію. Визначався також порядок успадкування на випадок згасання роду ордината (обов’язковою умовою було збереження цілісності маєтків ординації, які заборонялося продавати, віддавати в заставу тощо). 1609 вальний сейм затвердив створення великої Ординації Острозької. Літ.: Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХIV до середини ХVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993; Encyklopedia Historii Polski: Dzieje polityczne, t. 2. Warszawa, 1995; Bardach J. та ін. Historia ustroju i prawa polskiego. Warszawa, 1996. П.М. Сас.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОРДЖОНІКІДЗЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
