ОРАТІВ — с-ще міськ. типу Вінницької області, райцентр. Розташов. по обидва боки р. Жива (прит. Роськи, бас. Дніпра), за 90 км від обласного центру. Населення 3,1 тис. осіб (2005). На території нинішнього Оратівського р-ну жили нащадки племен білогрудівської культури, праслов’янські землеробські племена. О. у складі Великого князівства Литовського вперше згадується в матеріалах Віленського сейму 1448, коли король польс. і вел. кн. литов. Казимир IV Ягеллончик передав його у володіння Грицьку Ясмановичу. В люстрації Брацлавського замку за 1545 є відомості про належність села магнатам Оратовським і Кліщівським. О. не раз потерпав від нападів кримських татар (1562, 1566, 1568, 1575, 1589). У той же час були споруджені фортеці в О., Мервині, Старому Животові. Із 1569 — у складі Польщі. З початком національної революції 1648—1676 козацько-татар. військо після 5-денного штурму спалило містечко й частково зруйнувало оборонні укріплення. Козац. залога, залишена в О., відновила фортифікації, але 1651—53 вони вдруге були знищені, уже польс. військами, і більше не відновлювалися. За Бучацьким мирним договором 1672 між Річчю Посполитою та Османською імперією О. увій-
шов до складу останньої і впродовж 1672—99 перебував під владою створеного турками Сарматського князівства. Трактат про «Вічний мир» 1686 із Росією повернув Польщі Правобережну Україну тільки формально. Розтерзаний польсько-турец. війною 1683—99, Подільський край перетворився на пустку. Місц. жителі втікали в Лівобережну Україну або в пд. степи. Щоб утримати селян, польс. магнати, які поверталися до своїх колиш. володінь, давали їм окремі пільги, або «свободи». Тому кін. 17 — поч. 18 ст. став для О., як і для всього Правобережжя, періодом піднесення фільваркового землеробства і промислів. На посилення панщини і поборів селяни відповідали масовою участю у повстанні С.Палія, гайдамацькому русі. 1793 за 2-м поділом Польщі О. увійшов до складу Російської імперії. Із 1795 — у складі Київської губернії. Із цього ж року О. дістав статус містечка, із 1811 — міста. На той час тут уже працювали винокурний і цегельний з-ди, починали діяти водяні млини й вітряки. Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 боротьба між ліворадикальними силами і місц. органами Української Центральної Ради спочатку привела до перемоги останніх, але в січні 1918 влада перейшла до революц. к-ту. Із лютого до листопада 1918 О. — під владою австро-нім. військ, із грудня 1918 — Директорії Української Народної Республіки. 18 березня 1919 станцію Оратів, а згодом і містечко зайняли частини Червоної армії, проте на початку травня 1920 його окупували польс. війська. У червні 1920 рад. владу було відновлено. 1923 О. став центром Подільської губернії, а з 1925 — Уманської округи. Із 1932 — у складі спочатку Він. обл., а з 15 жовтня 1932 — Київської області. 1937 Оратівський р-н повернуто Він. обл. 27 липня 1941 О. був окупований фашист. військами, а 7 січня 1944 містечко було звільнене частинами Червоної армії. На території району в часи окупації діяли партизан. групи й загони.
1962 Оратівський р-н було розформовано, село О. увійшло спочатку до складу Липовецького, а згодом — Іллінецького р-ну. Після кількох адм.-тер. змін 7 грудня 1979 відновлено Оратівський р-н із центром у селі О. С-ще міськ. типу від 1984. Пам’ятки археології: поселення 8—7 ст. до н. е. та 6—7 ст., курганна група (за 5 км на зх. від селища). Пам’ятки арх-ри: палацовопарковий комплекс (19 ст.), палац графа Вороновича (19 ст.), парк (19 ст.). Газета: «Обрії Оратівщини». Літ.: ІМіС УРСР: Вінницька область. К., 1972; Мальченко О. Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільського воєводств (ХV — середина ХVII ст.). К., 2001; Огороднік В. Перлина Поділля: Оратів: Путівник. Вінниця, 2001; До 30-річчя утворення Оратівського району: Оратівський край. Вінниця, 2009; Мудраченко М. Пам’ятки історії та пам’ятні місця на Вінниччині: Калинівський та Оратівський райони. Вінниця, 2009. С.І. Архипова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОРАТІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
