ОЛЬГЕРД (литов. Algirdas; бл. 1296 — травень 1377) — великий князь литовський (з 1345), син вел. кн. литов. Гедиміна. Один із гол. будівничих Великого князівства Литовського. 1318 одружився з Марією, дочкою вітебського кн. Ярослава Васильовича, успадкував після смерті тестя (1320) його князівство. У 1330-х рр. отримав від батька князівство із центром у замку Крево (нині село Гродненської обл., Білорусь). Брав участь у війнах, зокрема очолював литов. військо у спільному з поляками поході проти Бранденбургу (1327). Після смерті Гедиміна (1341), який розділив ВКЛ між своїми синами, столичне Вільно (Вільнюс) дісталося Явнуту, молодшому з них; брати фактично не визнавали його своїм сюзереном. 1345 О. та його брат Кейстут організували змову проти Явнута та відсторонили його від влади. Великим князем став О., проте фактично д-вою він правив разом із тракайським, гродненським і берестейським кн. Кейсту-
Ольгерд. Гравюра 16 ст.
том; при цьому останній відповідав за зх. напрям зовн. політики (боротьба з Тевтонським орденом), що давало можливість О. зосередитися на сх. напрямкові (відносини з рус. князівствами та Золотою Ордою). У 1350-ті рр. О. відібрав у смоленських князів значну частину їхніх володінь, зокрема Брянськ (нині місто в РФ), Мстиславль (нині місто Могильовської обл., Білорусь), Білий (нині місто Тверської обл., РФ). Встановив із Великим князівством Тверським спрямований проти Москви союз, закріпивши його 2-м шлюбом — з Ульяною, сестрою вел. кн. тверського Михаїла Олександровича. Війна (1368—1372) з вел. кн. московським Дмитрієм Івановичем (див. Дмитрій Донськой), незважаючи на успіхи литов. військ, не принесла О. перемоги. Це, зрештою, завадило ВКЛ реалізувати свій потенціал політ. інтегратора Русі. 1349—51 і 1366 О. вів боротьбу за Волинь із польс. королем Казимиром III Великим. У сфері впливу О. періодично перебували Смоленське князівство, Псковська і Новгородська республіки. 1349 безуспішно намагався встановити політ. контакт із золотоординським ханом Джанібеком. За гіпотезою Ф.Шабульда, О., скориставшись анархією, що почалася 1359 в Золотій Орді, у союзі з темником Мамаєм та його ордою розпочав 1362 війну з джучидським «Волзьким царством», яке опанували царевичіджучиди з лівого (східного) крила Улусу Джучі. Влітку 1362 Ольгердове військо здійснило похід на пд. Дніпровсько-Донського межиріччя, а восени — на ординське Поділля, досягши чорномор. узбережжя біля гирл Дніпра і Пд. Бугу. Пізніші наративні джерела приписують йому перемогу над трьома татар. князями в Синьоводській битві 1362, що вирішила подальшу долю Поділля. Результатом війни було скасування екон. і політ. залежності від Золотої Орди та приєднання до ВКЛ земель Пд. Русі разом із Волинню, Київщиною і Чернігово-Сіверщиною, а також Поділля — від Дністра до верхів’я Дону і Окського басейну, що й було
оформлено спец. ярликом Мамая. На більшості інкорпорованих до ВКЛ земель були утворені удільні князівства, зверхниками яких стали сини та племінники О. (див. Київське князівство, Новгород-Сіверське князівство, Подільське князівство). Упродовж усього правління О. йшла прикордонна війна між ВКЛ і Тевтонським орденом. Хоча гол. роль в ній з литов. боку відігравав Кейстут, О. також брав участь у найважливіших кампаніях проти хрестоносців, зокрема в битвах на р. Страва (1348; права притока Німана; біля м. Жежмаряй, Литва) і біля замку Рудау (1370; нині с-ще Мельниково Калініградської обл., РФ). На відміну від Гедиміна, який намагався розірвати церковно-ієрархічний зв’язок між ВКЛ та ін. рус. землями шляхом утворення окремої Литов. православної митрополії, О. наполегливо клопотався про поставлення на чолі митрополії Київської та всієї Русі свого кандидата і повернення Києву в такий спосіб реального значення церк. столиці Русі. 1353 О. виставив свого кандидата на митрополита Київського і всієї Русі — Феодорита, 1355 — Романа, пізніше дав згоду на кандидатуру Кипріяна. У листі до константиноп. патріарха Філофея (1371) О. титулував себе царем. Відомості про віросповідування О. суперечливі: деякі джерела (зокрема пом’яник КиєвоПечерської лаври) дають підстави вважати, що він прийняв християнство, інші — що до смерті залишався язичником. Наративні джерела характеризують О. як мудрого держ. діяча і видатного полководця, людину, що знала кілька мов і не вживала алкогольних напоїв. Літ.: Stadnicki K. Olgierd i Kiejstut. Lw\w, 1870; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 4. К.—Львів, 1907 (перевид. — К., 1993); т. 5. К.—Львів, 1905 (перевид. — К., 1994); Jonynas I. Algirdas. В кн.: Lietuviskoji enciklopedia, t. 1. Kaunas, 1933; Paszkiewicz H. Jagie»»onowie a Moskwa, t. 1. Warszawa, 1933; Пашуто В.Т. Образование Литовского государства. М., 1959; KuczyЅski S.M. Sine Wody (rzecz o wyprawie Olgierdowej 1362 r.). В кн.: Ksiga ku czci Oskara Haleckiego. Warszawa, 1935 (2-гe вид. в кн.: Studia z dziej\w Europy Wschodniej X—XVII w. Warszawa, 1965); Batura R. Lietuva kovoje prieУ Aukso Orda. Nuo Batu antplгdУio
Vandenе. Vilnius, 1975; Греков И.Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды (на рубеже ХIV—XV вв.). М., 1975; Budreckis A.M. Algirdas — senoves Lietuvos valstybininkas, jo vienla ir laikai. New York, 1981; Meyendor J. Byzantium and the Rise of Russia: A Study of Byzantino-Russian Relations in the Fourteenth Centry. Cambridge, 1981 (переклад рос.: Прот. Иоанн Мейендорф. Византия и Московская Русь. Очерк по истории церковных и культурных связей в XIV веке. Paris, 1990; Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К., 1987; Думин С.В. Другая Русь (Великое княжество Литовское и Русское). В кн.: История Отечества: Люди, идеи, решения: Очерки истории России IХ — начала ХХ в. М., 1991; Kiaupa Z. та ін. Lietuvos istorija iki 1795 metu. Vilnius, 1995; Кульпин Э.С. Золотая Орда. М., 1998; Pelenski J. The contest between Lithuania and the Golden Horde in the fourteenth century for supremacy over Eastern Europe. В кн.: Pelenski J. The contest for the legacy of Kievan Rus’. New York, 1998; Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. К., 1998; Шабульдо Ф.М. Синьоводська проблема: Можливий спосіб її розв’язання. К., 1998; T“gowski J. Pierwsze pokolenie Giedyminowicz\w. PoznaЅ—Wroc»aw, 1999; Kurtyka J. Podole pomi“dzy Polsk i Litw w XIV i 1 po»owie XV wieku. В кн.: Kamieniec Podo»ski: Studia z dziej\w miasta i regionu, t. 1. Krak\w, 2000; Шабульдо Ф. Чи був ярлик Мамая на українські землі? (до постановки проблеми). «ЗНТШ» (Львів), 2002, т. 243; Горский А.А. Москва и Орда. М., 2003; Шабульдо Ф.М. Про ярлик Мамая на землі України-Русі (постановка і спроба розв’язання проблеми). В кн.: Держави, суспільства, культури: Схід і Захід: Збірник на пошану Ярослава Пеленського. Нью-Йорк, 2004; Його ж. Антиординська (антиджучидська) кампанія Великого князівства Литовського 1362. В кн.: Енциклопедичний довідник: Історія України. К., 2008. Ф.М. Шабульдо, Д.Я. Вортман.
iki mгУio prie Mlynеjе
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОЛЬГЕРД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
