ОЛЕША Юрій-Антон (ГеоргійАнтон) Карлович (03.03(19.02). 1899—10.05.1960) — прозаїк, драматург, перекладач. Н. в м. Єлизаветград (нині м. Кіровоград) у сім’ї збіднілого польс. шляхтичачиновника, яка 1902 переїхала до Одеси. Під час навчання в Рішельєвській г-зії почав писати вірші, відзначався бунтівним духом. Перша публікація — вірш «Кларимонда» в газ. «Южный вестник». Закінчив г-зію із золотою медаллю, 1917 вступив до Новорос. ун-ту, де вивчав юриспруденцію протягом 2-х років. Один з організаторів літ. групи «Зелена лампа» (1918) разом із В.Катаєвим, І.Ільфом, Е.Багрицьким. Співробітник сатиричної газ. «Перо в спину» та «Бюро української преси» (1919). 1921 — журналіст у Харкові. 1922 батьки О. емігрували в Польщу, де бать-
Ю.-А.К. Олеша.
584 ОЛЕШКІВСЬКА
ко став управителем готелю в м. Гродно; О. ж переїхав до Москви, писав статті і фейлетони для газ. «Гудок» під псевдонімом «Зубило». 1924 написав роман-казку «Три товстуни» (опубл. 1928), присвячену дружині — Ользі Суок — і позначену романтичним ставленням автора до революції. 1930 на замовлення Моск. худож. театру О. інсценізував казку, яка досі користується успіхом у багатьох країнах світу (перекладена 17-ма мовами). На цей сюжет було створено однойменні балет В.Оранського (1935), опера В.Рубіна (1956) і худож. фільм реж. А.Баталова (1967). Значний резонанс викликав роман О. «Заздрість» (1927); автор інсценізував його під назвою «Змова почуттів» (1929); у цьому творі вперше з’явилася метафора рад. ладу — образ ковбаси як символ добробуту народу. П’єса «Список благодіянь» (1930) фактично була переліком злочинів рад. влади; її постановка В.Мейєрхольдом, який розпочав репетиції, була заборонена 1931. Після виступу О. в Спілці письменників СРСР 1934 з приводу соціаліст. реалізму його ім’я зникло з рад. літератури до 1956, що викликало на Заході чутки про арешт і заслання. Ця доля чудом його обминула. Більше цілісних худож. творів О. не писав; для заробітку писав діалоги, інсценівки та ін. У роки Великої Вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 був евакуйований до Ашхабада. 1945 повернувся до Москви; його квартира вже належала ін. людям, і притулок йому дав Е.Казакевич. 1956 вийшли друком у Москві «Избранные сочинения», перевидання «Трьох товстунів», опубліковано щоденникові записи «Ни дня без строчки» (альманах «Литературная Москва»). 1958 О. інсценізував роман Ф.Достоєвського «Ідіот». Автор кіносценарію «Болотні солдати», перекладу поеми Лесі Українки «У катакомбах» та туркменської поезії, нарисів про Е.Хемінгуея, К.Чапека, Г.Уелса та ін. П. у м. Москва. Багато літ. задумів О. лишилися нереалізованими (п’єса «Більбао», кіносценарії «Дівчинка в цирку», «Прощальна посмішка» та ін.). За його чернет-
ками реж. М.Левітін здійснив постановку п’єси «Нищий, или Смерть Занда» в моск. театрі «Ермітаж» (1986). Спогади про О. залишили визначні культ. діячі (Л.Нікулін, С.Герасимов, Б.Ліванов, О.Лепешинська, Є.Габрилович, К.Паустовський, Е.Казакевич та ін.). Тв.: Повести и рассказы. М., 1965; Пьесы. Статьи о театре и драматургии. М., 1968; Избранное. М., 1983, 1987; Укр. переклади: Чобітки панські — мішки пролетарські. Х., 1921; Три товстуни. К., 1958, 1983. Літ.: Чудакова М.О. Мастерство Юрия Олеши. М., 1972; Панченко І.Г. У пошуках досконалості. К., 1974; Воспоминания о Юрии Олеше. М., 1975; Перцов В.О. Мы живем впервые: О творчестве Юрия Олеши. М., 1976; Сухих И. Остается только метафора… (1927, «Зависть» Ю. Олеши). «Звезда», 2002, № 10. Г.П. Герасимова.
мочинно прибули в Лівобережну Україну, де розселилися під Глуховим і Конотопом. Лише суспільно-політ. зміни кінця 1720-х рр. (прихід на рос. престол імп. Петра II, обрання гетьманом Д.Апостола і кошовим отаманом І.Гусака тощо) дали можливість козакам, разом із майном і худобою, повернутися на місце Старої (Чортомлицької) Січі, до гирла Чортомлика. З перебуванням запорожців в Олешках тісно пов’язана діяльність гетьмана П.Орлика, кошових отаманів К.Гордієнка, І.Малашевича та інших. Літ.: Голобуцкий В.А. Запорожское казачество. К., 1957; Гуржій О.І. Олешківська Січ (1711—1728). В кн.: Козацькі січі (Нариси з історії українського козацтва 16—19 ст.). К.—Запоріжжя, 1998. О.І. Гуржій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОЛЕША» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
