ОЛЕЛЬКО ВОЛОДИМИРОВИЧ (Олександр Володимирович; бл. 1386 — початок 1455) — київ. удільний князь (із 1440) з династії Гедиміновичів, син Володимира Ольгердовича. Успадкував від батька Копильське і Слуцьке
князівства. 1417 одружився з Анастасією, дочкою вел. кн. моск. Василія Дмитрієвича, онукою вел. кн. литов. Вітовта. У числі інших підписав Мельнський договір 1422 про укладення миру між Королівством Польським та Великим князівством Литовським і Тевтонським орденом. Користувався великим авторитетом у знаті ВКЛ; є припущення, що його кандидатуру висунули для обрання литов. великим князем після смерті Вітовта. Брав участь у міжусобній війні 1430-х рр. (можливо, і на боці кн. Свидригайла Ольгердовича, і на боці кн. Сигізмунда Кейстутовича). Сигізмунд Кейстутович, здобувши перемогу і затвердившись на троні ВКЛ, ув’язнив О.В. в Кернові (нині м-ко Кярнаве, Литва), а його родину — в Утянах (нині м. Утяна, Литва). Після смерті вел. кн. литов. Сигізмунда (1440) новий вел. кн. литов. Казимир Ягайлович (див. Казимир IV) звільнив О.В. і передав йому Київське князівство на правах спадкового володіння («отчини»). Імовірно, О.В. зазнавав утисків щодо своїх князівських прерогатив і прав від великокнязівського уряду Казимира IV, який наприкінці 1440-х рр. взяв курс на обмеження і скасування князівсько-удільної системи у ВКЛ. Приєднав до Київ. князівства м. Остер разом із повітом, дбав про зміцнення обороноздатності Київ. князівства, розширюючи оборонні лінії на його рубежах з ординським степом (особливо на лівобереж. Задніпров’ї) та засе-
ляючи їх прийшлим військовослужбовим людом. Єдиною відомою подією його правління є відвідування Києва митрополитом Ісидором, котрий зупинився в місті, повертаючись із Флорентійського собору до Москви. Тоді ж О.В. виявив прихильність до церк. унії (див. Флорентійська церковна унія 1439), але зрозумівши, що вона загрожує єдності православних, змінив своє ставлення до унійців. Як київ. князь патронував правосл. церкву, зміцнював її екон. становище і правовий статус. Зокрема, із цією метою 5 лютого 1441 спец. грамотою підтвердив митрополиту Ісидору земельні володіння митрополичої кафедри в Київ. князівстві та недоторканність прибутків із них, а також вивільнив залежних від церкви людей від підсудності князівським чиновникам. Перед смертю О.В. постригся в ченці під ім’ям Олексій. Похований в Успенському соборі Печерського монастиря. Літ.: Stadnicki K. Olgierd i Kiejstut. Lw\w, 1870; Wolff J. Kniazowie litewsko-ruscy od koЅca czternastego wieku. Warszawa, 1895; Грушевський М. До питання про правно-державне становище київських князів XIV—XV ст. «ЗНТШ», 1899, т. 31—32; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 4. К.—Львів, 1907 (2-ге вид. — К., 1993); Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли, т. 1: Литовский период. Одесса, 1912; Halecki O. Dzieje unii jagie»»oЅskiej. Krak\w, 1919; Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Ksi“stwa Litewskiego za Jagie»»on\w. Warszawa, 1930; Греков И.Б. Очерки по истории международных отношений стран Восточной Европы ХIV—ХVI вв. М., 1963; Шабульдо Ф.М. Київське князівство Ольгердовичів в контексті української державності. «Старожитності», 1994, ч. 1—2; Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ: Нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця ХVI ст. К., 1996; Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. К., 1998; T“gowski J. Pierwsze pokolenie Giedyminowicz\w. PoznaЅ—Wroc»aw, 1999. Ф.М. Шабульдо, Д.Я. Вортман.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОЛЕЛЬКО ВОЛОДИМИРОВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
