ОВІДІОПОЛЬ — с-ще міськ. типу Одеської області, райцентр. Розташов. на лівому березі Дністровського лиману, за 40 км від Одеси. Населення 11,8 тис. осіб (2005). Із 1-ї пол. 17 ст. (згадки у джерелах під 1637, 1757, 1764/65) на місці О. існувало турецько-татар. поселення Гаджи-Дере (у рос. документах Аджидер), яке належало до Акерманського санджаку (входив до Очаківсько-Сілістрійського ейялету). У серед. 18 ст. це був великий населений пункт із пристанню, через яку велася торгівля збіжжям. 1769, під час російсько-турецької війни 1768—1774, Аджидер захопили і спалили запороз. козаки під проводом П.Калнишевського. 1789 відновлене поселення захопили рос. війська; за Ясським мирним договором 1791 воно відійшло до Російської імперії.
Наприкінці 1792 в Аджидері почалося спорудження гавані з фортецею, яка мала протистояти османському Акерманові (нині м. Білгород-Дністровський), розташованому на протилежному березі лиману. Місце для фортеці обирав О.Суворов, споруджувалася вона інженер-капітаном Рестером за проектами Ф.Деволана. Офіц. закладення першого каменя у фортецю відбулося 15 червня 1793. У рос. і рад. історіографії цю дату вважали днем заснування О. Рос. імп. Катерина ІІ своїм указом 1795 перейменувала Аджидер в О. на честь рим. поета Публія Овідія Назона — тоді гадали, що саме в цій місцевості він перебував на засланні. Біля фортеці швидко росло поселення, мешканці якого були переважно українцями й молдованами. Із часу свого «другого заснування» О. вважався містом. 1795 він входив до Тираспольського округу Вознесенського намісництва, а наступного року — до Новоросійської губернії, від 1806 до 1919 — Херсонської губернії. Із 1827 входив до Одес. пов. 1897 тут проживали 4074 мешканці. У місті діяли 2 цегельні з-ди, один паровий і 17 вітряних млинів, кузня тощо. Із листопада 1917 О. був у складі Української Народної Республіки. Рад. владу вперше було встановлено в січні 1918. У березні—листопаді в місті перебували австро-угор. війська. Їх змінили війська Антанти, які висадилися в пд. портах. Протистояння частин більшовиків із військами Директорії УНР, денікінцями тривало до весни 1920. 1920—22 — у складі Одеської губернії. 1924—30 — райцентр Одеської округи. За даними 1920, із 6399 осіб населення 5706 були зайняті в сільс. госп-ві. Із 1932 — у складі Одес. обл., із 1939 — райцентр, 1962 район скасовано, 1966 — поновлено. Румун. окупація тривала в О. з 15 жовтня 1941 до 13 квітня 1944. Місто входило до складу Трансністрії. Під час окупації в місті діяло партизан. антифашист. підпілля. Із 1970 — с-ще міськ. типу. Зареєстровано бл. 1 тис. юрид. та фіз. осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.
515 ОВІДІОПОЛЬ
516 ОВРУЦЬКИЙ
Інтернет-сайти міста: http:// www.ovidiopol.info; http://www.ovidiopol.com. Літ.: ІМіС УРСР: Одеська область. К., 1969; Ройченко А.А. Місто над лиманом. Овідіополь, 1993; Сапожніков І. та ін. Край Овідія: Археологія та історія Овідіопольського району. Одеса, 2005; Середа О. Населені пункти Північно-Західного Причорномор’я за османськими джерелами: Проблема датування та історичного розвитку. В кн.: Чорноморська минувшина: Записки Відділу історії козацтва на півдні України, вип. 4. Одеса, 2009; Його ж. СилистренскоОчаковският еялет през XVIII — нач. на XIX в. София, 2009; Його ж. Проблема в датуванні заснування селища Овідіополь (Аджидере). Web: http:// gaidamaky.pp.net.ua/news/2009-06-17442. Я.В. Верменич.
наявність О.п. на той час уже не згадується. У «Реєстрі Війська Запорозького» 1649 зафіксована Овруцька сотня Київського полку. Дж.: Літопис Самовидця. К., 1971. Літ.: Степанков В.С. Кричевський Михайло (Станіслав). В кн.: Полководці Війська Запорозького. К., 1998. В.В. Панашенко.
містах Наддніпрянщини, а також дрібні вироби (пряслиця, хрести, іконки), знахідки яких поширені в усіх регіонах Київської Русі та сусідніх країнах. В околицях О. досліджено давньорус. спеціалізовані промислові селища з копальнями. Саме місто виконувало функції організації й контролю «пірофілітової індустрії». Літ.: Сас П.П. Феодальные города Украины в конце ХV — 60-х годах ХVI в. К., 1989; Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. К., 1989; Томашевський А.П. Археологічні дослідження літописного Вручого в Овруцькому проекті. В кн.: Стародавній Іскоростень і слов’янські гради VIII— X ст. К., 2004. В.М. Ричка.
Овруч. Гравюра Е. Гораздовського. 1864.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОВІДІОПОЛЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
