ОБЛАСТЬ (від старослов’ян. «обладать» — володіти) — одиниця адм.-тер. поділу. Станом на
2010 таку назву мають одиниці адм.-тер. поділу в Україні, а також у Білорусі, Болгарії, Казахстані, Киргизстані, Росії. Традиційно терміном «область» перекладають назви одиниць адм.тер. поділу деяких ін. країн (напр., «реджіоне» в Італії, «вілаєт» у Таджикистані, «департамент» у Конго). В Україні області поділяються на райони та території, підпорядковані міським радам міст обласного значення. У Російській імперії «областями» називали деякі адм.-тер. одиниці, які були рівнозначні з губерніями, але управлялися згідно з особливими положеннями. Вони утворювалися від кінця 18 ст., переважно на новоприєднаних територіях, а також на землях козац. військ (Донського, Кубанського, Терського). Області не мали органів самоврядування і, як правило, управлялися військ. губернаторами. Упродовж 19 — поч. 20 ст. було утворено 34 області і скасовано 14. На території України та Молдови 1818 створено Бессарабську О. з автономним статусом, яка підпорядковувалася подільському, а з 1828 — новорос. генерал-губернаторові; на чолі цієї О. стояв цивільний губернатор. Частково на території сучасної України знаходилася Область Війська Донського (до 1870 — Земля Війська Донського). В СРСР О. виступала як основна адм.-тер. одиниця у складі союзних республік. Області вводилися в ході адм.-тер. реформи 1923—32 замість раніше існуючих губерній і округ. Необхідність утворення областей мотивувалася потребою введення в систему адм.-тер. поділу екон. принципу, але в процесі реформування перевага віддавалася фактично політичним (забезпечення дійового парт. кер-ва) і мобілізаційним завданням. Особливо активне перекроювання територій збіглося із періодом масових репресій — упродовж 1937—41 було утворено 42 області, ліквідовано 9, перейменовано або переформатовано 3. За Конституцією СРСР 1936 питання утворення областей перебувало в компетенції Союзу РСР, законом від 11 лютого 1957 передане до відання союзних республік.
Органом держ. влади в О. вважалася обласна рада депутатів трудящих, яка обиралася на 2 роки; її виконавчим і розпорядчим органом був виконавчий к-т. Але реально влада на місцях належала обласним к-там Комуністичної партії Радянського Союзу. В Україні обласний поділ введено 1932. Перші 5 областей (Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Одеська, Харківська) були утворені відповідно до постанови ВУЦВК «Про утворення обласних виконавчих комітетів на території УСРР» від 9 лютого 1932. Як найвища ланка чинного адм. поділу вони мали стати базовим рівнем д-ви і забезпечити організацію роботи виконавчої вертикалі. 1932 було утворено також Донецьку та Чернігівську області, у 1937—39 — Полтавську, Житомирську, Кам’янецьПодільську, Миколаївську, Ворошиловградську, Сумську, Кіровоградську та Запорізьку; Донецьку О. було перейменовано на Сталінську. Після входження до складу УРСР Західної України, Буковини Північної та частини Бессарабії було утворено Волинську, Ровенську, Львівську, Тернопільську, Станіславську, Дрогобицьку, Чернівецьку й Акерманську (згодом — Ізмаїльську) області. В основу обласного районування було покладено пріоритет вироб. принципу, посилення централізації управління економікою і парт. контролю на місцях. 1944 була утворена Херсонська, 1946 — Закарпатська області. 1954 Україні було передано Кримську О., тоді ж було ліквідовано Ізмаїльську та утворено Черкаську О. 1959 Дрогобицьку О. об’єднано із Львівською, Ворошиловградська О. 1958—70 називалася Луганською, таку ж назву вона має і від 1990. 1962 Станіславську О. перейменовано на Івано-Франківську. Незалежна Україна успадкувала обласний поділ від УРСР. Нині до складу України, згідно з Конституцією України 1996 (ст. 133), входять 24 області (Він., Волин., Дніпроп., Донец., Житомир., Закарпат., Запоріз., Івано-Франк., Київ., Кіровогр., Луган., Львів., Миколаїв., Одес., Полтав., Рівнен., Сум., Терноп., Харків., Херсон., Хмельн., Черкас., Чернів., Черніг.), а та-
кож АР Крим (колишня Кримська О.). У незалежній Україні області утворюють верхній рівень адм.тер. устрою. О. є осн. структуроутворюючим елементом країни, що реалізує соціально-екон., політ. і культ. зв’язки свого центру з ін. територіально-адм. утвореннями, які входять до її складу. Економісти застосовують поняття «обласний регіон» на означення складової частини країни, яка виступає осн. провідником держ. політики на місцях. У політикоправовому визначенні О. є територіальною базою для функціонування органів держ. влади і місц. самоврядування, виконавчої та суд. інфраструктури, організації референдумів, виборів. Органом виконавчої влади в О. є обласна держ. адміністрація; органом місц. самоврядування на рівні О. є обласна рада. Те, що нинішній обласний поділ недосконалий, визнається на всіх управлінських рівнях. Області різняться за розмірами (Одеська за площею в 4 рази перевищує Чернівецьку), кількістю населення, кількістю міст (від 9 до 51). Більше третини селищ міського типу зосереджено у 3-х областях. Кількість сільрад у Вінницькій О. (662) більш ніж утричі перевищує цей показник у Луганській О. (202). Обласні ради не мають своїх виконавчих органів і тому є обмежено дієздатними. Питання про реформування наявного обласного поділу назріло і рано чи пізно постане в практичній площині. Літ.: Заєць І. Обласний поділ в Україні: Етапи та тенденції розвитку. «Право України», 1999, № 9; Дністрянський М.С. Україна в політико-географічному вимірі. Львів, 2000; Адміністративно-територіальний устрій України: Історія та сучасність. К., 2001; Адміністративно-територіальний устрій України: Проблемні питання та можливі шляхи їх вирішення. К., 2003; Реформа для людини: Збірник матеріалів про шляхи реалізації адміністративно-територіальної реформи в Україні. К., 2005; Шульгина О.В. Административно-территориальное деление России в ХХ веке: Историко-географический аспект. «Вопросы истории», 2005, № 4; Верменич Я.В. Адміністративно-територіальний устрій України: еволюція, сучасний стан, проблеми реформування, ч. 1—2. К., 2009. Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОБЛАСТЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
