НОСАЧ (Шкарлат) Тиміш (поч. 17 ст. — п. після 1668) — військ. і держ. діяч, дипломат, генеральний обозний, близький сподвижник Б.Хмельницького. Походження Н. невідоме: за одними свідченнями, він був вихідцем із шляхетського середовища, за ін. — що більш імовірно, — міщанського. З початком національної революції 1648—1676 Н. приєднався до повсталих. 1649 обійняв полковницький уряд у новоствореному Прилуцькому полку. У вересні 1650 був одним з керівників разом з Т.Хмельницьким, М.Пушкарем та Дорошенком, імовірно, Іваном, походу укр. армії в Молдову. Після його успішного завершення гетьман призначив Н. ген. обозним, уряд якого з певними перервами він обіймав майже 15 років: 1650, 1655, 1656—57, 1658—63, 1665. Як брацлавський полковник навесні 1653 Н. разом з І.Богуном та Т.Хмельницьким очолював похід у Молдову, брав участь у вторгненні козац. полків у Волощину. Влітку 1653 Н. вів оборонні бої на Уманщині та Брацлавщині, а наприкінці року взяв участь у Жванецькій облозі 1653. У Західному поході українського та російського військ 1655 Н. виконував обов’язки ген. обозного, брав активну участь у переговорах Б.Хмельницького з львів. магістратом щодо суми викупу за припинення облоги. В уряді гетьмана І.Виговського Н. зберіг за собою посаду ген. обозного, брав активну участь у придушенні збройного заколоту опозиції, очолював делегацію Війська Запорозького при ратифікації Гадяцького договору 1658 на вальному сеймі 1659. В умовах падіння політ. авторитету І.Виговського Н. підтримував кандидатуру Ю.Хмельницького як його наступника. Як член гетьман. уряду Ю.Хмельницького Н. брав активну участь у виробленні Переяславських статей 1659, однак свій підпис під ними не поставив. Під час кампанії 1660 був одним з ініціаторів (разом з П.Тетерею, І.Грушею, І.Богуном та ін.) розриву гетьмана Ю.Хмельницького з рос. царем Олексієм Михайловичем і повернення під владу польс. короля Яна II Казимира Ваза (Слободищенський договір 1660). За гетьманства П.Те-
тері Н. деякий час виконував обов’язки наказного полковника та ген. обозного. Під час несподіваного нападу лівобереж. козаків гетьмана І.Брюховецького на чолі з лубенським полк. Г.Гамалією на Корсунь (нині м. Корсунь-Шевченківський) 14 квітня 1665 Н. потрапив у полон. Ув’язнення відбув у Сибіру. По укладенні Андрусівського договору (перемир’я) 1667 гетьман П.Дорошенко домігся повернення Н. в Україну. Після 1668 згадки про нього немає. Дж.: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 4. СПб., 1863; Те саме, т. 15. СПб., 1892; Памятники, изданные Киевской комиссиею для разбора древних актов, т. 3. К., 1998; Універсали Богдана Хмельницького (1648—1657). К., 1998. Літ.: Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 9, ч. 1—2 і т. 10. К., 1996—98; Мицик Ю. Носач Тиміш. В кн.: Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети, кн. 1. К., 1998; Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654—1665. К., 2001. В.М. Горобець.
Хорсабаді і Ашшурбанапала в Ніневії, а також на настінному розписі з Тіл-Барсипу епохи Тіглатпаласара III (744—727 до н. е.). Ці аналогії можуть свідчити про участь лісостепового населення Пн. Причорномор’я в далеких походах кімерійців на Стародавній Схід. Датується курган останньою чв. 8 — поч. 7 ст. до н. е. Літ.: Ковпаненко Г.Т. Носачівський курган VIII—VII ст. до н.е. «Археологія», 1966, т. 20; Махортых С.В. Киммерийцы и древний Восток. «Вестник древней истории», 1998, № 2. С.В. Махортих.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НОСАЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
