НОГАЙ (Ієсу-Ногай; р. н. невід. — п. 1299/1300) — військ. і держ. діяч Золотої Орди. Син Татара, онук Моала/Боала, правнук Джучі, праправнук Чингізхана. Оскільки Моал був лише 7-м сином Джучі, Н. фактично не міг претендувати на ханський титул, поки були живі представники старших ліній Джучидів. Із 1260-х рр. — темник, правитель улусу, який простягався від Дністра до зх. кордонів Золотої Орди. За хана Берке (1257—66) проявив себе як видатний полководець у війні з монгол. д-вою Ільханів. Імовірно, за прикладом хана Берке, прийняв іслам. В одній із битв утратив око. Починаючи з 1260-х рр., Н. значно розширив на зх. територію свого улусу, приєднавши до нього лівобережжя Нижнього Дунаю і, можливо, Добруджу. Під воєнним тиском Н. залежність від монголів на поч. 1280-х рр. визнали болг. д-ви (спочатку — Тирновське царство, потім — Відинське і Бранічевське князівства), бл. 1292 — Сербія. Візант. імп. Михаїл VIII Палеолог намагався підтримувати мир із Н., заради чого 1273 віддав йому в дружини свою побічну доньку Єфросинію. У 1280-х рр. Н. здійснював походи на Польщу, Угорщину та Литву. У цих набігах брали участь війська галицько-волин. князів. Після смерті хана Менгу-Тімура (1280 або 1282) Н. набув великого впливу в Золотій Орді. 1291 він організував заколот проти хана Телебуги і поставив на його місце Токту, сина МенгуТімура. Але могутність Н. спровокувала конфлікт із ханом Токтою, що вилився у відкриту війну між ними. Н. вдалося спочатку залучитися підтримкою Абаджи, бега сусіднього улусу і сина колиш. улус-бега Курмиши (Куремси рус. літописів), але після конфлікту з ним та його синами Н. знищив їх і захопив територію цього улусу (від Дністра до Дніпра). 1297 або 1298 він завдав по-
разки ханові Токті десь у пониззі Дону. 1299 Н. захопив Крим. улус (Крим. п-ів і степи між Дніпром та Доном), який віддав в управління своєму онукові Актаджи. Проте спроба стягнути звідти данину й податки призвела до загибелі Актаджи й карального набігу Н. у відповідь. Війна з ханом Токтою привела до фактичного відколу володінь Н. від Золотої Орди й утворення окремої д-ви. Матеріальним символом цього є карбування Н., а пізніше його сином Чакою, власної монети. Сепаратизм Н. відображений у переказі рус. літопису про слободи баскака Ахмата, де йдеться про двох тодішніх «царів». Конфлікти Н. з його союзниками та підлеглими дали можливість ханові Токті 1299/1300 завдати Н. поразки в місцевості Куканлик (імовірно, на правобережжі Дніпра). Сам Н. був убитий русином — одним із воїнів хана Токти. Троє синів Н. загинули невдовзі після смерті батька. Усупереч поширеній думці походження назви Ногайської орди з Н. не пов’язане. Літ.: Веселовский Н.И. Хан из темников Золотой Орды Ногай и его время. «Записки Российской академии наук: Серия 8» (Пг.), 1922, т. 13, № 6; Насонов А.Н. Монголы и Русь (история татарской политики на Руси). М.—Л., 1940; Егоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в XIII—XIV вв. М., 1985; Галенко О.І. Золота Орда у битві на Синіх Водах. В кн.: Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях. К., 2005. Д.Я. Вортман.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НОГАЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
