сучасна назва — від польс. Nowogr\dek) — місто Гродненської обл. Республіки Білорусь, райцентр. Населення 29,2 тис. осіб (2010). За археол. даними, давньорус. поселення виникло наприкінці 10 ст. і на серед. 12 ст. перетворилося на значний торговоремісничий осередок. Воно мало 2 укріплені частини (дитинець/замок та окольне місто) заг. площею 2,7 га. До них прилягав посад, на території якого виявлено рештки мурованої Борисоглібської церкви серед. 12 ст. Н. уперше згадується в Галицько-Волинському літописі в розповіді про події 1249. Період історії міста до 2-ї пол. 13 ст. не висвітлений писемними джерелами. Зокрема, не відомо про належність території навколо Н. якійсь із земель Київської Русі (гіпотетично це могли бути Волинська земля, Туровське князівство або Полоцька земля). У 1240-ві рр. Н. захопив вел. кн. литов. Міндовг, який посадив тут свого сина Войшелка. Із 1254 (після укладення миру між кн. Данилом Галицьким та Міндовгом) і до 1258—59 тут князював Роман Данилович (на думку деяких дослідників, як васал Міндовга), а 1265 — Шварно Данилович (як співправитель Войшелка — на той час великого князя литовського). До 1392 Н. був центром удільного князівства у складі Великого князівства Литовського, а потім — одним із центрів великокнязівського домену. 1507 став центром Новгород. воєводства. 1511 отримав магдебурзьке право. 1581—1775 Н. входив до числа міст, в яких відбувалися засідання Головного Литовського трибуналу. Після 1795 — у складі Російської імперії. 15 листопада 1415 в Н. відбувся собор правосл. церкви, який висвятив на митрополита Григорія Цамблака. Після відокремлення Моск. митрополії й висвячення на митрополита Григорія Болгарина (1458) Н. став місцем перебування київ. митрополитів (див. Київські ієрархи), які мали тут свою резиденцію аж до кін. 16 ст. Митрополича кафедра містилася в церкві святих Бориса і Гліба (існуюча нині пам’ятка збудована в 16 ст. на місці давньорус. храму).
В історіографії склалася традиція вважати Н. першою столицею ВКЛ, однак підставою для цього є лише повідомлення Биховця хроніки, укладеної в 1-й третині 16 ст. Літ.: Баранаускас Т. Новогрудок в ХIII веке: История и миф. В кн.: Castrum, urbis et bellum: Зборнік науковых прац: Прысвячаецца памяці прафесара Міхася Ткачова. Баранавічы, 2002; Гуревич Ф.Д. Летописный Новгородок (древнерусский Новогрудок). СПб.—Новогрудок, 2003; Алексеев Л.В. Западные земли домонгольской Руси: Очерки истории, археологии, культуры, кн. 1—2. М., 2006; Гайба М. Новагародак. В кн.: Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя, т. 2. Мінск, 2006. Д.Я. Вортман.
жалець з мушлі. У ряді випадків наявна велика кількість кременевих знарядь (ножі, сокири, вістря списів та стріл) і мідних прикрас (багатовиткові браслети, підвіски, намисто). Поховання рясно засипані вохрою (червоною фарбою). Цей обряд майже цілком відповідає ритуалу поховань, залишених населенням європ. степової спільності періоду кінця Трипілля А—ВI, до якої входила й Н.к. Її носіїв можна ідентифікувати як одну зі складових частин давніх індоєвропейців понто-каспійських степів. Літ.: Телегин Д.Я. Памятники новоданиловского типа. В кн.: Археология Украинской ССР, т. 1. К., 1985; Нечитайло А.Л. Европейская общность степного энеолита. «Российская археология», 1996, № 4. А.Л. Нечитайло.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НОВОДАНИЛІВСЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
