НОВА УШИЦЯ (до 1826 — Літнівці) — місто Хмельницької області, райцентр. Розташов. на р. Калюс (прит. Дністра), за 48 км від залізничної ст. Дунаївці. Населення 4,6 тис. осіб (2005). Уперше згадане 1439, коли під забезпечення Літнівець і Вербовця Сеньку з Вербовця записано 40 гривен польських. У 15 ст. належало впливовим на коронному Поділлі магнатам Одровонжам. 1538 викуплене в Станіслава Одровонжа королевою польс. і вел. кн. литов. Боною Сфорца Арагонською і підпорядковане її Барському староству. 1565 і 1569 спадкоємці Секержинського сплачували з Літнівець податки з «3 плугів». 1578 Секержинський платить, крім цього, вже і за млин (на 2 кола). На 1616 Літнівці тримає (доживотно) Якуб Концький (Кацький). За часів національної революції 1648—1676 Літнівці часто перебували в зоні бойових дій та на кордоні козац. Могилівського полку. 1672—99 із цілим Поділлям — під пануванням Османської імперії (власне під орудою козац. ленників султана). 1748 одержало магдебурзьке право та стало центром окремого
староства. 1761 Літнівське староство тримав Костянтин Голуховський, 1770 — Юзеф Попель, 1789 — Феліція з Вишпольських Голуховська. На 1776 в Літнівцях налічувалося 172 дими (двори). По 2-му поділу Речі Посполитої 1793 відійшло до Російської імперії. 1795 увійшло до Ушицького пов. Подільської губернії. На поч. 19 ст. перебувало у володінні подільського губернатора Володимира Чевкина (отримав його ще за наданням рос. імп. Катерини II). 1826 до Літнівців, які перейменували на Н.У., переведений зі Старої Ушиці повітовий центр (остаточно оформився 1829). На 1858 містечко мало 3933 жителі, на 1896 — 5821, у т. ч. 783 католики (переважно поляки) та 2979 євреїв. За часів української революції 1917—1921 перетворилося на прикордонне місто (у зв’язку із анексією Бессарабії Румунією). З 1923 — райцентр (Кам’янецької округи), 1924 Н.У. отримала статус міста. З 1932 — у складі Вінницької області, з 1937 — Кам’янець-Подільської (з 1954 — Хмельницької) обл. Від 14 липня 1941 по 27 березня 1944 окуповане гітлерівцями (поруч був кордон із підрумун. Трансністрією). Євреїв міста з вересня 1941 зігнали до гетто (у серпні та жовтні 1942 відбулися масові розстріли). 1962 Новоушицький р-н приєднаний до Дунаєвецького, 1965 — відновлений. Нині Н.У. відома як с.-г. центр. Гол. засіб місц. інформації — газ. «Наддністрянська правда». Літ.: S»ownik geograficzny Kr\lestwa Polskiego i innych kraj\w s»owiaЅskich, t. 12. Warszawa, 1892; ІМіС УРСР: Хмельницька область. К., 1971; Штаркман А. Новая Ушица. РаматГан, 1999. Д.С. Вирський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НОВА УШИЦЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
