НЕЙЇСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1919 — укладений 27 листопада 1919 в Нейї-сюр-Сен (передмістя Парижа) між Болгарією, яка зазнала поразки в Першій світовій війні в складі Четверного союзу, і державами-переможницями — членами блоку Антанти та їхніми союзниками (США, Велика Британія, Франція, Італія, Японія, Греція й ін.). Н.м.д., що став складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи договорів, набув чинності 9 серпня 1920. Згідно з ним Болгарія втратила 1/10 своєї території. До Королівства сербів, хорватів і словенців (від жовтня 1929 — Югославія) відійшли райони заг. площею в 2566 км2 з містами Цариброд, Босилеград і Струмиця, а також територія в районі нижньої течії р. Тимок. За Румунією залишалася Добруджа. Зх. Фракія перейшла в розпорядження держав-переможниць, а в квітні 1920 передана ними Греції, відтак Болгарія втратила вихід до Егейського моря. Вона ще й була зобов’язана виплачувати впродовж 37 років репарації на суму 2,25 млрд золотих франків, зменшити своє військо до 20 тис. осіб та формувати його шляхом добровільного найму; лімітувалася чисельність поліції і жандармерії, вводились обмеження щодо кількості й видів озброєння, госп-во і фінанси контролювалися міжсоюзною комісією. Згодом умови Н.м.д. частково переглядалися: 1929 і 1930 щодо репарацій, 1938 — військ. обмежень. 1940 Пд. Добруджа перейшла до Болгарії. Після Другої світової війни Н.м.д. втратив свою силу. Літ.: Несторов Х. Ньойският договор за мир и грабителската и контрареволюционна политика на западните империалисти в България (1919— 1923). В кн.: Годишник на Софийския университет: Философ.-истор. факулътет, т. 50, кн. 1. София, 1956; Краткая история Болгарии. М., 1987. В.В. Павленко.
почати мирні переговори. Спроби більшовиків зберегти контроль хоча б над частиною України зазнали невдачі, а загроза перенесення бойових дій на територію Росії змусила РНК РСФРР запропонувати укр. урядові «припинити стан війни між двома державами і визнати окремою угодою наші кордони і наші правові відносини». На переговорах про перемир’я, що проходили між українсько-нім. та рад. військ. делегаціями в травні 1918 на ст. Коренєво (поблизу Курська), зокрема, була визначена лінія розмежування між військ. силами сторін. Вона була завширшки 10—40 км від лінії Сураж—Унеча—Стародуб—Новгород-Сіверський—Глухів—Рильськ—Колонтаївка—Суджа—Беленіхіно—Куп’янськ. Згідно з угодою з цієї території мали бути виведені військ. частини обох сторін. Саме ця територія і отримала назву «Н.з.» Рад. уряд активно використовував «Н.з.» як для викачування збіжжя, так і для підготовки захоплення України. Саме сюди влітку і восени 1918 відступали з території України пробільшовицькі повстанські загони, які зазнали поразки під час антигетьман. повстання. 22 вересня ЦВРК віддав наказ про створення на базі цих загонів 2-х д-зій, які були сформовані до кінця жовтня. Вони склали ядро Групи військ Курського напрямку (фактично — Українського фронту), який був створений за рішенням (наказом) РНК РСФРР у листопаді 1918. Взимку 1918 ці д-зії були на вістрі більшовицького наступу на Україну. Після капітуляції Німеччини та анулювання рад. Росією Брестського миру «Н.з.» перестала існувати. Літ.: Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне, т. 1. М.—Л., 1924; Гражданская война на Украине. 1918—1920: Сборник документов и материалов, т. 1, кн. 1. К., 1967; Боєчко В. та ін. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. К., 1994; Мирні переговори між Українською Державою та РСФРР 1918: Протоколи і стенограми пленарних засідань. К.—Нью-Йорк—Філадельфія, 1999; Бойко О. Формування території Української незалежної держави в часи Української революції. К., 2007. О.І. Ганжа.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НЕЙЇСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1919» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
