НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА. Заснований 1920 частиною акторів Молодого театру на чолі з Г.Юрою, які втекли з Києва від денікінців, та акторів Нового Львів. театру на чолі з А.Бучмою. Об’єднавшись, митці утворили театральний колектив під назвою «Новий Драматичний театр імені І.Франка», керівником якого було обрано Г.Юру. Театр розпочав свою діяльність виставою «Гріх» В.Винниченка, у несприятливих умовах громадян. війни виявив творчу й орг. потужність, здійснивши до кінця року понад 20 постановок. На сцену в початковий період вийшли актори, яким в недалекому майбутньому судилося стати окрасою укр. рад. мистецтва, — А.Бучма, Г.Юра, О.Ватуля, О.Добровольська, П.Самійленко, К.Кошевський, О.Юра-Юрський,
308 НАЦІОНАЛЬНИЙ
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Київ, площа Івана Франка, 3. Фото 2000.
Й.Гірняк, М.Крушельницький, С.Семдор та ін. Почавши з психологічних творів В.Винниченка, КарпенкаКарого, Максима Горького, Гейєрманса, франківці оволоділи умовними формами буфонного характеру в постановках «Весілля Фігаро» Бомарше, «Пан» Лерберга, «Горе брехунові» Грільпарцера, «Лікар з примусу» Мольєра, захопили глядачів як театр сильних емоцій, героїчних переживань у виставах «Цар Едіп» Софокла, «Герої півночі» Ібсена, «Герцогиня Падуанська» Уайльда, «Лжемесія» Жулавського, «Гайдамаки» Т.Шевченка, «Лорензаччо» Мюссе, «Сонце руїни» В.Пачовського. У перше мандрівне триріччя було складено іспит на право називатися театром сучасним, демократичним, колективом громадян. служіння і високої професійної культури. Франківців було запрошено працювати до тодішньої столиці України — м. Харків. Харків. період (1923—26) позначений виконанням ускладнених мистецьких завдань у таких несхожих постановках режисерів Г.Юри, Б.Глаголіна, Є.Коханенка, К.Кошевського, як «Фуенте Овехуна» Лопе де Вега, «Лісова пісня» і «Кам’яний господар» Лесі Українки, «97» М.Куліша та ін. Худож. програму театру можна визначити як буд-во театру поліфонічного стилю, що цінує вітчизн. реалістичні традиції і водночас уважний до новаторських пошуків. Від 1926—27 франківці починають працювати в Києві в приміщенні колиш. театру «Соловцов». Якщо в 1920-ті рр. театр, перебуваючи під ідеологічним
наглядом, все ж користувався певною свободою творення свого репертуару й вибору сценічних форм, то в 1930-х рр. змушений працювати в суворих лещатах держ. і парт. директив. Знищення Л.Курбаса, боротьба з «формалізмом» прирікали франківців як «першу сцену» України віддзеркалювати «переваги» методу соціалістичного реалізму. Як взірцевий ідеологічний почерк часу він позначається на виставах за п’єсами О.Корнійчука «Платон Кречет», «Загибель ескадри», «Богдан Хмельницький», «Правда». У цей складний період класика дає можливість франківцям досягти високої істор. та худож. правди, масштабу філос. мислення — «Дон Карлос» Ф.Шіллера (реж. Г.Юра, 1936), «Борис Годунов» О.Пушкіна (реж. Б.Сушкевич, 1937), «Остання жертва» О.Островського (реж. В.Вільнер, 1939), «Украдене щастя» І.Франка (реж. Г.Юра, 1940). Акторське ядро театру у цей період склали актори А.Бучма, Н.Ужвій, Ю.Шумський, Г.Борисоглібська, Д.Мілютенко, К.Осмяловська, В.Добровольський, П.Нятко, Є.Пономаренко, М.Яковченко та ін. 1949 театру присвоєно звання академічного. Під час Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 театр працював в евакуації в містах Тамбов, Семипалатинськ, Ташкент, посилав на фронт акторські бригади. У повоєнні 1940-ві рр. до режисерської роботи залучаються Б.Норд, Б.Тягно, Б.Балабан, К.Хохлов, М.Крушельницький, В.Івченко, В.Гаккебуш, Ш.Варшавер; від 1950-х рр. — В.Вільнер, В.Василько, Ю.Брилль, М.Кабачек, Ф.Верещагін, В.Оглоблін, В.Крайниченко, В.Харченко; від 1960-х рр. — Д.Алексідзе, В.Скляренко, І.Гріншпун, Д.Лизогуб, Б.Мешкіс, О.Барсегян, Д.Чайковський — та актори театру — П.Сергієнко, В.Добровольський; від 1970-х рр. — С.Сміян, А.Скибенко, С.Степась, Р.Коломієць та ін. Сценографія і муз. вирішення вистав традиційно були сильною стороною творчості франківців — це роботи художників: А.Драка, В.Меллера, А.Петрицького, Д.Лідера, А.Александровича-Дочевського, музика компо-
зиторів Н.Прусліна, Ю.Мейтуса, С.Жданова, К.Данькевича, Л.Ревуцького, В.Рождественського, А.Філіпенка, О.Білаша, М.Скорика, І.Поклада, Г.Татарченка, Ю.Шевченка та ін. Авторитет театру зріс за часів реж. С.Данченка (1937—2000). Він досяг значних результатів, передусім завдяки поверненню на сцену художньої правди в таких постановках, як «Украдене щастя» І.Франка, «Дядя Ваня» А.Чехова, «Візит старої дами» Ф.Дюрренматта, «Енеїда» І.Котляревського, «Тев’є-Тевель» Шолом-Алейхема, «Мерлін» Т.Дорста та У.Еллер, «Король Лір» В.Шекспіра, «Біла ворона» Ю.Рибчинського, Г.Татарченка та ін. 1994 театру надано статус національного. Від 2001 худож. кер-во колективом здійснює видатний майстер сцени Б.Ступка. У репертуарній політиці він продовжив худож. напрям С.Данченка. Високою емоційною напругою вражають постановки «Отелло» В.Шекспіра, «Кармен» за П.Меріме, «Цар Едіп» Софокла, «Божественна самотність» В.Денисенка, «Істерія» Т.Джонсона, «Брати Карамазови» Ф.Достоєвського, «Соломія» — проект О.Білозуба, «Посеред раю на майдані» Клима, «Лев і левиця» І.Коваль, «Кайдашева сім’я» І.Нечуя-Левицького, «Я згадую...» — проект О.Білозуба та ін. Від 2002 успішно працює Театр у фойє. Його репертуар розширює коло глядацьких інтересів. Від поч. 1990-х рр. театр активно вписує свою творчість в європ. культ. контекст — гастролює в Німеччині, Австрії, Греції, Югославії, Італії, Польщі, США, де його робота знаходить гідну оцінку. Чимало першокласних акторів, які працювали в театрі, були творцями непересічних сценічних образів: Мих.Задніпровський, А.Гашинський, В.Дальський, П.Куманченко, О.Кусенко, Н.Копержинська, В.Салтовська, Б.Ставицький, М.Покотило, В.Плотникова, Мик.Задніпровський, В.Цимбаліст, М.Герасименко, С.Олексенко, В.Сумський, Н.Лотоцька, Ю.Ткаченко та інші.
Нині в трупі плідно працюють актори: Н.Пляровська, І.Дорошенко, Л.Кадирова, Н.Сумська, Г.Яблонська, Б.Ступка, Б.Бенюк, О.Богданович, О.Задніпровський, В.Коляда, М.Крамар, В.Нечепоренко, Л.Сердюк, С.Станкевич, А.Хостікоєв, Н.Задніпровський, В.Мазур, О.Паламаренко, А.Помилуйко, О.Стальчук, О.Ступка, А.Тимошенко, Т.Олексенко та ін. До колективу прийнято великий гурт акторської молоді, значна її частина добре виявляє себе в провідних ролях. Літ.: XX років театру імені Івана Франка. Х., 1940; Піскун І. А.М. Бучма. К., 1956; Посудовський П. Під гуркіт гармат. К., 1964; Кисельов Й. Поетеса української сцени. К., 1967; Київський державний ордена Леніна академічний український драматичний театр імені Івана Франка. К., 1970; Мистецтво франківців. К., 1970; Степанов Б. Юрій Шумський. К., 1971; Ватуля О. Збірник статей і спогадів. К., 1975; Овруцька І. Віктор Добровольський. К., 1976; Бобошко Ю. Гнат Юра. К., 1980; Про Поліну Нятко: Збірник. К., 1985; АндріановаГордієнко Н. Дмитро Мілютенко. К., 1990; Коломієць Р. Франківці: 1920— 1995. К., 1995; Його ж. Сергій Данченко: Портрет режисера в інтер’єрі часу. К., 2001; Мельниченко В. Майстер. К., 2005; Коломієць Р. Пристрасті за Богданом. К., 2006; Гайдабура В. Театральні автографи часу. К., 2007; Захаревич М. Зарубіжні гастролі франківців. «Український театр», 2008, № 2. Ю.П. Богуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
