НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ (НАН України; 1918—1921 — Українська академія наук у Києві (УАН), 1921— 1936 — Всеукраїнська академія наук (ВУАН), 1936—1991 — Академія наук Української РСР (АН УРСР), 1991—1993 — Академія наук України (АН України), із 1994 — НАН України) — вища держ. наук. орг-ція України, що заснована на держ. власності та користується правами самоврядності. Відповідно до статуту метою діяльності НАН України є отримання нових та узагальнення наявних знань про природу, людину й сусп-во; створення наук. основ науково-тех., соціально-екон. та культ. розвитку країни; підготовка висококваліфікованих наук. кадрів. Створення Української академії наук і перші роки її діяльності (1918—1920). Безпосередніми інституційними попередниками УАН були Наукове товариство імені Шевченка у Львові та Українське наукове товариство в Києві, які з різних причин не переросли в нац. академію. З травня 1918 справою створення УАН
опікувався міністр нар. освіти та мист-ва Ради міністрів Української Держави М.Василенко, за ініціативи якого була організована очолювана академіком Рос. АН В.Вернадським Комісія по виробленню законопроекту про утворення в Києві УАН, а при ній — Нац. б-ки, Нац. музею та ін. наук. установ. Упродовж липня— вересня 1918 комісія, ґрунтуючись на запропонованій В.Вернадським моделі УАН як академії універсального характеру, розробила законопроект про заснування УАН, проект статуту і штатів академії, кошторис. На їх підставі гетьман П.Скоропадський 14 листопада 1918 підписав «Закон Української Держави про заснування Української академії наук у м. Києві», а також затвердив Статут УАН, штати УАН та її установ і наказ по мін-ву нар. освіти та мист-ва про призначення перших 12-ти дійсних членів (академіків) УАН. Академія утворювалась у складі 3-х відділів: історично-філологічного (1-й відділ), фізично-математичного (2-й відділ) та соціальних наук (3-й відділ); її структурними одиницями стали постійні комісії й ін-ти (намічалися 15 ін-тів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, ботанічний та акліматизаційний сади, астрономічна обсерваторія, біологічна станція, друкарня й нац. бібліотека). Статут наголошував на загальноукр. характері УАН, дійсними членами могли на однакових умовах бути громадяни України та укр. вчені Галичини, Буковини й Угор. України (див. Закарпатська Україна); у дійсні члени могли бути обрані й іноз. вчені. Загалом понад 60 наук. напрямів мали розробляти 72 дійсних члени. Першими академіками були призначені: по 1-му відділу — Д.Багалій (спеціальність — історія України), А.Кримський (ара-
Севастопольська біологічна станція (заснована 1871). Нині — Інститут біології південних морів. Фото 1912.
бо-іранська філологія), М.І.Петров (укр. письменство), С.СмальСтоцький (укр. мова); по 2-му відділу — В.Вернадський (мінералогія), Ст.Тимошенко (прикладна механіка), М.Кащенко (акліматизація), П.Тутковський (геологія); по 3-му відділу — М.Туган-Барановський (теор. економія), Ф.Тарановський (порівняльна історія права), В.А.Косинський (сільс. госп-во), О.Левицький (звичаєве право на Україні). Наприкінці листопада 1918 УАН почала офіц. діяльність, відбулося кілька засідань Спільних зібрань і засідань відділів орг. характеру. На першому Спільному зібранні УАН 27 листопада 1918 головою (президентом) академії було обрано В.Вернадського, а неодмінним секретарем — А.Кримського. Того ж дня на засіданнях 2-го та 3-го відділів було обрано головами відповідно М.Кащенка та М.Туган-Барановського; 8 грудня 1918 головою 1-го відділу обрано Д.Багалія. Усі ці призначення були затверджені гетьманом П.Скоропадським. Першими установами УАН, заснованими в грудні 1918, стали комісії: для складання історичногеогр. словника укр. землі (голова — Д.Багалій), для складання істор. словника укр. мови (директор — Є.Тимченко), для складання словника живої укр. мови (директор — А.Кримський), для видання пам’яток новітнього укр. письменства (голова — С.О.Єфремов), Археогр. комісія для видання пам’яток мови, письменства та історії (керівничий — В.Данилевич), Акліматизаційний сад (директор — М.Кащенко), Ін-т тех. механіки (директор — С.Тимошенко), Геодезичний ін-т, Ін-т екон. кон’юнктури та нар. госп-ва України (директор — М.Туган-Барановський). У січні 1919 було утворено Демографічний ін-т, а також Постійні комісії по виучуванню: звичаєвого права (директор — О.Левицький), соціального питання (директор — М.Туган-Барановський), нар. госп-ва (директор — В.Косинський). Працюючи 1918—20 в умовах політ. нестабільності й екон. розрухи, кер-во УАН домагалося її визнання кожною новою владою, принципово наголошуючи
на позаполіт. характері цього гол. наук. центру. Попри матеріальні труднощі, голод, арешти та від’їзд деяких її членів на еміграцію УАН не лише вижила як інституція, а й розвивала структуру і напрями досліджень, почала готувати до публікації наук. праці. Директорія Української Народної Республіки 3 січня 1919 законодавчо ухвалила зміни до Статуту УАН, згідно з якими вносилися положення щодо друкування праць укр. та іноз. мовами (обсяг видань іноз. мовами не повинен був перевищувати 1/4 накладу укр. мовою), усі службові особи УАН мали вільно володіти укр. мовою, а дійсні члени при затвердженні присягали на вірність УНР. Верховна влада також залишала за собою право затвердження новообраних на Спільних зібраннях членів УАН. Після зайняття Києва більшовицькими військами наказом нар. комісара освіти УСРР В.Затонського 11 лютого 1919 у власність УАН було передано приміщення-садибу колиш. пансіону графині Левашової (нині — будинок Президії НАН України, вул. Володимирська, 54). 12 лютого 1919 відбулося надзвичайне Спільне зібрання УАН, під час якого А.Кримський передав наказ В.Затонського негайно приступити до роботи. У рад. історіографії від кінця 1920-х рр. цей день вважався датою заснування АН всупереч даті 14 листопада 1918, коли її справді було започатковано. Окупація Києва військами Добровольчої армії генерал-лейтенанта А.Денікіна у вересні—грудні 1919 супроводжувалась офіційним, але не фактичним припиненням діяльності УАН. Особисте втручання В.Вернадського та ін. членів УАН, які у ставці генерал-лейтенанта А.Денікіна в Ростові-на-Дону (нині місто в РФ) доводили значення академії для вирішення загальнолюдських і держ. потреб, дало можливість уникнути її руйнації. Із встановленням рад. влади в Києві в грудні 1919 УАН було повернуто статус держ. установи, відновились регулярні засідання Спільного зібрання, правління та відділів УАН. Через відсутність В.Вернадського, якому не пощастило вернутися до Києва з Ро-
стова-на-Дону, 19 грудня 1919 заст. голови-президента (до нових виборів президента УАН) було обрано О.Левицького, який до липня 1921 фактично виконував обов’язки президента академії. Значної матеріальної скрути зазнала УАН 1920, коли фактично 1-шу половину року вона не фінансувалася зовсім. Значно гальмувала роботу й відсутність відповідних приміщень. Невизначеності додавало й перепідпорядкування УАН відділові вищої освіти нар. комісаріату освіти УСРР, а також перенесення столиці УСРР до Харкова, що загострювало відносини між академією та владою, проте давало можливість УАН самостійно вирішувати свої внутр. проблеми. 1919—20 були обрані ще 22 дійсних члени УАН, серед них М.Андрусов (палеонтологія), М.Біляшівський (археологія України), М.Василенко (правознавство), К.Воблий (економіка торгівлі та пром-сті), Д.Граве (математика), О.Ейхенвальд (фізика), С.Єфремов (літературознавство), Б.Кістяківський (соціологія), В.Липський (ботаніка), Ф.Мищенко (історія культурно-ідейних течій в Україні 16—18 ст.), Р.Орженцький (статистика), О.Орлов (астрономія), В.Перетц (історія укр. мови), М.Птуха (статистика), Г.Пфейффер (математика), М.Сумцов (укр. нар. словесність), К.Харлампович (історія укр. церкви). Хоча 1920 в УАН налічувався 31 академік, проте не всі проживали в Києві і мали змогу брати участь в її роботі. Рішенням Спільного зібрання більшість їх було переведено в позаштатні. Безпосередня орг. робота лягала на плечі 16-ти академіків. До роботи в УАН залучалися штатні й нештатні співробітники, які здебільшого працювали без оплати. У цей час відбулося структурне оформлення УАН. При Історично-філол. відділі (голова — Д.Багалій, із лютого 1920 обов’язки голови виконував А.Кримський, він же з червня 1920 заступив С.Єфремова на посаді секретаря відділу) працювали комісії для складання словника живої укр. мови; істор. словника укр. мови; історично-геогр. словника укр. землі; для видання пам’яток новітнього письменства; творів
класиків укр. літератури; єврейс. історично-археографічна; правописно-термінологічна; археографічна; фольклорно-етнографічна та Кабінет мист-в. При Фізичномат. відділі (голова — М.Кащенко, секретар — В.Липський) діяли Геол. к-т; комісії по вивченню природних багатств України; вищої математики; прикладної математики; для вивчення фауни; нижчих рослин; Ін-т тех. механіки; Геометричний ін-т; Хімічна лабораторія та Лабораторія для випробувань буд. матеріалів; Фізично-геогр. ін-т; Ботанічний та Акліматизаційний сади, Зоологічний музей. У складі Соціально-екон. відділу (1919 замість померлого М.Туган-Барановського його очолював Ф.Тарановський, із травня 1920 — О.Левицький, секретар — М.Птуха) діяли комісії для виучування звичаєвого права; західнорус. і укр. права; соціального питання; Демографічний ін-т; Ін-т для виучування екон. кон’юнктури та нар. господарства, Комісія для дослідів над бюджетом України. При Спільному зібранні працювала Всенар. б-ка, комісії для складання біографічного й енциклопедичного словників, Археол. к-т. Незважаючи на труднощі, уже з 1919 в УАН розгорталися наук. дослідження в 42-х галузях наук, було видано низку монографічних праць та статей, засновані перші серійні друковані видання УАН, зокрема «Труди Інституту технічної механіки», «Труди Акліматизаційного саду», «Записки Історично-філологічного відділу ВУАН». Становлення Академії наук у 1921—1928. На поч. 1920-х рр. УАН відчувала всю важкість відбудовного періоду: відсутність фінансування і належних приміщень, нестачу наук. кадрів, постійне скорочення штатів. До
245 НАЦІОНАЛЬНА
Будинок Президії Національної академії наук України. Київ. Фото 2009.
246 НАЦІОНАЛЬНА
екон. труднощів додавалися політ. ускладнення: рад. влада виявляла недовіру до «буржуазної інтелігенції», у т. ч. до членів УАН, заснованої за гетьманату. Непоодинокими були випадки переслідування й арештів співробітників академії, проводилися т. зв. чистки академічних кіл під наглядом більшовиків. Найбільш гучною сфальсифікованою справою цього часу став суд. політ. процес щодо «Київського обласного центру дій» над викладачами київ. вузів та співробітниками ВУАН (див. «Київського обласного центру дії» справа 1923—1924). У контексті заг. перебудови системи освіти в Україні 1921 рад. владою була проведена реорганізація УАН, метою якої було обмеження певної незалежності академії від д-ви та встановлення жорсткого контролю за діяльністю вчених. Цьому мало сприяти зосередження наук. роботи в УАН, до якої мали влитися всі наук. т-ва України. 1 червня 1921 було оголошено про об’єднання Укр. наук. т-ва в Києві та УАН, а 14 червня 1921, попри незгоду частини академіків, РНК УСРР був затверджений новий академічний статут; академія дістала назву Всеукраїнської. Хоча академія була оголошена вищою наук. установою УСРР, її права істотно обмежили: тепер вона безпосередньо була підпорядкована наркоматові освіти УСРР, представники уряду були присутні в Раді (Спільному зібранні) ВУАН, а наркомат освіти УСРР діставав право затверджувати академіків та президію ВУАН. Наприкінці 1924 внаслідок чергової реорганізації управлінських відомств ВУАН перейшла у відання Укрголовнауки (Гол. науково-методичного управління наук. установами при наркоматі освіти УСРР). Оскільки у квітні 1921 В.Вернадський повідомив про відмову від посади президента академії, у
Нарком освіти УСРР М. Скрипник та директор Українського біохімічного інституту О. Палладін під час першої сесії ВУАН. Київ, 1927.
липні на Спільному зібранні головою було обрано М.Василенка, а його заступником — О.Левицького. Після прийняття нового статуту згідно із вказівкою наркомату освіти УСРР було проведено нові вибори Президії ВУАН. 17 жовтня 1921 на посаду президента знову обрано М.Василенка, товаришем (заст.) президента — В.Липського, заступником товариша президента — С.Єфремова, неодмінним секретарем — А.Кримського. Оскільки наркомат освіти УСРР не затвердив М.Василенка на посаді, відбулися нові вибори. 27 березня 1922 президентом ВУАН було обрано О.Левицького, а після його смерті — В.Липського (12 червня 1922), товаришем президента став С.Єфремов. У серед. 1920-х рр. тиск влади на ВУАН посилився: невдоволення викликали її «нерадянський» характер та напрями наук. діяльності. Академії було запропоновано розробити новий статут, що мав за допомогою структурних змін сприяти «послідовній революційній перебудові наукової праці», а також ставилося завдання введення до складу членів і співробітників академії комуністів. Ідеї поділу ВУАН на 2 відділи замість трьох, вибори членів відкритим голосуванням замість таємного та обов’язкового одержання дозволу на друкування праць були різко негативно зустрінуті у ВУАН, що всіляко намагалася їм протидіяти. Ситуацію ускладнювали особисті чвари між найвпливовішими академіками — А.Кримським і С.Єфремовим — з одного боку, та М.Грушевським — із другого, що підігрівалися представниками влади, які прагнули за будь-яку ціну ослабити кер-во академії. Оскільки план реорганізації академії статутним шляхом не вдався (фактично ВУАН у своєму внутр. житті керувалася статутом 1918), влада перейшла до директивного, відвертого втручання в її внутр. життя. 31 грудня 1927 політбюро ЦК КП(б)У ухвалило усунути С.Єфремова та А.Кримського від кер-ва академією, обрати на пост президента Д.Заболотного, переглянути склад обраних академіків для вилучення «всіх явно ворожих елементів». Спільне зібрання ВУАН з 1 січня 1928 позбавлялося права виступати в ролі законної інстанції
ВУАН, а осн. керівним органом ставала Рада ВУАН у складі затверджених наркоматом освіти УСРР дійсних членів та представників наркомату освіти. Впродовж січня—лютого 1928 у ВУАН працювала ревізійна комісія, у висновках якої зазначалося, що академія «від самого початку залишалась притулком української буржуазно-націоналістичної інтелігенції та кадетськомонархістських та проросійських кіл, що об’єднались під гаслом протидії радянській владі». Для налагодження роботи наркомат освіти УСРР ухвалив переглянути всю мережу установ ВУАН, звертаючи особливу увагу на розвиток індустріально-тех. та с.-г. наук, а також провести перевибори кер-ва ВУАН й затвердити список дійсних членів ВУАН, обраних із 1918 до 1927. У ці роки вибори дійсних членів ВУАН відбувалися щорічно. 1921—27 академіками були обрані 44 особи, у т. ч. В.Бузескул (історія античності), Є.Вотчал (ботаніка), О.Гіляров (філософія), В.М.Гнатюк (укр. нар. словесність), М.Грушевський (історія укр. народу), Д.Заболотний (мікробіологія), В.Іконников (рос. література), О.Карпінський (геологія), О.Корчак-Чепурківський (санітарія, епідеміологія), М.М.Крилов (математика), А.Лобода (етнографія), М.Мельников-Разведенков (патологоанатомія), Л.Писаржевський (хімія), С.Рудницький (географія), К.Симінський (буд. механіка), К.Студинський (літературознавство), І.Шмальгаузен (еволюційна морфологія), Ф.Шміт (історія укр. мист-ва), Ф.Яновський (медицина), Л.Яснопольський (економіка). Першою жінкою — дійсним членом ВУАН стала 1921 М.Павлова (палеозоологія). 1924 обрані перші іноз. члени ВУАН: норвежець О.Брок (лінгвістика), француз А.Мейє (мовознавство), чех І.Полівка (фольклор), 1926 — швед К.Стьормер (прикладна математика і астрономія). 1925 вперше відбулися вибори 11-ти членів-кореспондентів, серед них — О.Косач (Олена Пчілка; літературознавство), М.Крилов (ботаніка), Ф.Максимейко (історія права), Я.Новицький (етнографія), С.Семковський (філософія), М.Холодний (ботаніка). 9 березня 1928 наркомат освіти УСРР затвердив список дій-
сних членів та членів-кореспондентів ВУАН. Затвердження кандидатур іноз. членів і вчених, які працювали поза межами УСРР, зокрема в РСФРР (В.Грабаря, В.Кістяківського, М.Павлової, П.Козлова, С.Солнцева), та тих, які виїхали за межі СРСР (О.Ейхенвальда, В.Косинського, Ф.Тарановського, С.Тимошенка), було відкладено під різними формальними приводами. Затвердження К.Харламовича та Ф.Мищенка було визнано неможливим як неприйнятних із «політичного і ідеологічного боку» осіб та «за недостатньої їх кваліфікації». 3 травня 1928 відбулися вибори Президії та Ради ВУАН. Уперше вибори були прилюдними, разом із членами академії в голосуванні брали участь парт. та держ. діячі В.Затонський, О.Камишан, Л.Левицький, Ю.Мазуренко, Ю.Озерський, М.Скрипник. Президентом ВУАН було обрано Д.Заболотного, віце-президентом К.Воблого, неодмінним секретарем — А.Кримського. Проте наркомат освіти УСРР не затвердив обрання А.Кримського, замість нього «тимчасово» на цю посаду було призначено О.Корчака-Чепурківського (працював до 1939). Через деякий час було призначено (а не обрано) до Президії ВУАН О.Фоміна та К.Симінського. У результаті замість Спільного зібрання, в якому брали участь лише дійсні члени ВУАН, її керівним органом стала президія у складі президента, віце-президента, неодмінного секретаря та двох членів, а також Рада ВУАН, в якій брали участь усі дійсні члени ВУАН і представники наркомату освіти УСРР з вирішальним голосом, та члени-кореспонденти, керівники академічних установ й представники молодших наук. співробітників — із дорадчим голосом. Збиралася рада раз на місяць. На її першому засіданні 5—6 липня 1928 було оголошено про включення ВУАН до виконання п’ятирічного плану країни. Позитивним підсумком упровадження планування у ВУАН треба вважати обґрунтування великих комплексних держ. програм, до розв’язання яких долучилась академія, зокрема проблеми Великого Дніпра, Великого Донбасу та ін., які потребува-
ли участі багатьох академічних установ. Намагаючись підкорити ВУАН, д-ва водночас дбала про її розширення. Із 1923 поступово почав збільшуватися бюджет ВУАН, розширюватися площа її приміщень, значні суми асигнувалися на устаткування академічних лабораторій. Із 1925 стала зростати зарплата науковців, яка, втім, як і бюджет, залишалася недостатньою. У 1920-х рр. структура ВУАН зазнавала постійних змін і ставала багаторівневою. Уже на кінець 1921 у складі 3-х відділів діяли комісії, ін-ти, кабінети, музеї, т-ва; Спільному зібранню були підпорядковані Всенар. б-ка, 3 комісії та 2 музеї, центр. архів давніх актів, картинна галерея. Кілька установ через обмежене фінансування були закриті (приміром, Комісія енциклопедичного словника), деякі переведено на кошторис н.-д. кафедр, що створювалися при вузах. Разом із тим 1921—23 були організовані Музей антропології та етнографії, комісії для дослідів над громад. течіями в Україні, по вивченню центр. нервової системи, геофізична й археологічна, Інститут української наукової мови, до складу ВУАН введено Дніпровську біологічну станцію. На кінець 1923 в академії налічувалося вже 35 наук. установ, при ВУАН діяли 5 наук. т-в. Із 1924 кількість наук. інституцій різко зростала. 1924—28 було створено кабінет арабо-іранської філології, візантологічну, діалектологічну, культурно-історичну, соціологічну комісії, комісії істор. пісенності, порайонного дослідження України (старого Києва і Правобережжя, Лівобережжя, Полудневої України, історії Запоріжжя, Зх. України), заходо- та американознавства, новітньої історії України, старої історії України, для виучування фінансових і банкових справ, для виучування рад. права, Полтав. гравіметричну обсерваторію, Ін-т фізичної хімії в Дніпропетровську, Академічне вид-во (із 1964 — вид-во «Наукова думка») та низку ін. Провідним відділом академії від 1918 був історично-філологічний, що зумовлювалося ідеологічними, матеріальними та пер-
сональними причинами. Наук. робота велась у різних напрямах: укр. філологія, етнографія і фольклор, археологія, істор. географія, історія письменства, історія України, археографія, педагогіка, історія та к-ра неслов’ян. народів. Було створено солідну джерельну базу для подальшого розвитку українознавства, розроблено укр. орфографію й створено низку заг. та спец. словників. Плідно й активно працювали установи, очолювані академіками Д.Багалієм, С.Єфремовим, А.Кримським, А.Лободою, В.Перетцем та ін. вченими. Особливого розмаху набула діяльність істор. установ ВУАН під головуванням акад. М.Грушевського. Незважаючи на нестачу обладнання, реактивів та вироб. площ діяльність установ фізично-мат. відділу також позначилася значними наук. здобутками. 1922 О.Динник уперше застосував методи теорії пружності для розв’язання задач міцності в гірничій пром-сті, розроблено краплинний метод якісного хімічного аналізу (І.Тананаєв), Д.Заболотний створив учення про природні вогнища чуми. 1923 М.Поляков запропонував гетерогенно-гомогенний механізм каталізу, 1922—26 Г.Пфейффер побудував теорію інтегрування диференційних рівнянь із частинними похідними першого порядку з однією невідомою функцією, 1924 під кер-вом О.Фоміна вперше створено карту ботаніко-геогр. районування України, В.Філатов розробив метод трансплантації рогівки ока, 1925 винайдений профілактичний препарат проти дифтерії у вигляді суміші токсину з антитоксином (С.Коршун), 1926 С.Бернштейн запропонував першу аксіоматичну теорію ймовірностей, Б.Горбунов розробив методи розрахунку металевих конструкцій мостів, 1927 побудовано аеродинамічну трубу (Г.Проскура), 1928 видано перший комплексний геогр. атлас України. Установи соціально-екон. відділу зосереджувалися на дослідженні екон. та юрид. проблем. Найстабільніше працював Демографічний ін-т під кер-вом акад. М.Птухи, співробітниками якого вперше в науці за допомогою наук. методів конструювання су-
247 НАЦІОНАЛЬНА
248 НАЦІОНАЛЬНА
Семінар з української мови в Інституті ім. Тараса Шевченка. Харків, 1930.
марних таблиць смертності було встановлено особливості сільс. і міської смертності в Україні. В територіальному, історичному та в аспекті співвідношення між нормами звичаєвого права і закону досліджувалося звичаєве право (А.Кристер, О.Малиновський). Велика робота велась у напрямі публікації юрид. пам’яток литовсько-рус. та укр. права (І.Каманін, М.Василенко), опрацювання проблем рад. права. Почалася систематична розробка проблем марксистської соціології, дослідження соціологічних доктрин, нових соціологічних течій (С.Семковський). У 1920-х рр. розпочато видання численних академічних періодичних та серійних видань, зокрема «Записок соціально-економічного відділу ВУАН», збірників Історично-філологічного відділу ВУАН, «Трудів фізично-математичного відділу», «Зоологічного журналу України», «Наукового збірника Історичної секції», «Праць Комісії для виучування західноруського та вкраїнського права», «Українського ботанічного журналу», «Українського хімічного журналу», «Українського біохімічного журналу», «Українського археографічного збірника», «Етнографічного вісника», «Історично-географічного збірника», журналів «Музика», «Народна творчість та етнографія», «Радянське право», «Первісне громадянство та його пережитки на Україні», «Журналу бібліотекознавства та бібліографії», «За сто літ» й ін. 1924 відновлено видання час. «Україна». 1928 розпочато видання загальноакадемічного ж. «Вісті Всеукраїнської академії наук» (із 1937 — «Вісник Академії наук УРСР», із 1994 — «Вісник Національної академії наук України»).
Організаційна перебудова Академії та становлення фундаментальних наук (1929—1939). 1929 наступ на академію з боку д-ви набув обертів. Усупереч усім її статутам 16 травня 1929 РНК УСРР ухвалила постанову про поширення складу ВУАН «обранням нових дійсних членів академіків у кількості 30 осіб» та затвердила нову процедуру виборів. Усі наук., навч. та громад. орг-ції й трудові колективи отримали право висувати кандидатів. У пресі імена претендентів широко обговорювалися, що змусило чимало відомих учених зняти свої кандидатури, аби уникнути можливих доносів та наклепів. Вибори проводилися 29 червня 1929 на розширеному засіданні Ради ВУАН за участю представників наркомату освіти УСРР й наук. співробітників. Єдиний раз за всю історію академії вибори відбувалися відкритим голосуванням, результати вирішувалися більшістю голосів, а не двома третинами від заг. кількості. Було обрано 33 академіки, які були затверджені наркоматом освіти УСРР, більшість із них — по 2-му відділу (О.О.Богомолець (біолого-мед. науки), М.Вавилов (с.-г. науки), О.Гольдман (фізикомат. науки), В.Затонський (хімічні науки), М.Кравчук (фізикомат. науки), Є.Оппоков (геологія, гідрологія, географія), Є.Патон (тех. науки), М.Холодний (с.-г. науки) та ін.). По 1-му відділу були обрані М.Возняк, Ф.Колесса, П.Тичина, Янка Купала (І.Луцевич), В.Щурат (усі — мова й література), В.Ігнатовський, М.Слабченко, Д.Яворницький, М.І.Яворський (усі — істор. науки). Обрані по 3-му відділу академіки (Г.Крижанівський, О.Шліхтер (обидва — екон. науки), С.Семковський, М.Скрипник, В.Юринець (усі — філософія, соціологія, право) були комуністами. Це стало початком «партизації» ВУАН, в якій нові академіки-комуністи мали посісти керівні посади. У квітні 1930 у ВУАН був створений партосередок. У листопаді 1929 на сесії ВУАН відбулися позачергові перевибори президії. 1-й відділ очолив Д.Багалій, секретарем став М.Яворський. На чолі 2-го відділу став П.Тутковський, секретарем — М.Кравчук. Головою 3-го
відділу обрано О.Шліхтера, секретарем — В.Юринця, тобто із цього часу ВУАН керували комуністи та особи, що дотримувалися пропарт. або нейтральної позиції. Усіх наук. співробітників почали обирати до ВУАН за конкурсом. Також були ухвалені рішення про необхідність розробки нового статуту ВУАН як вищої н.-д. установи в системі наркомату освіти УСРР та про ліквідацію т-в у складі ВУАН. Взятий д-вою курс на форсовану індустріалізацію вимагав посиленого розвитку тех. наук. У липні 1930 на сесії Ради ВУАН було ухвалено постанову про об’єднання дрібних кафедр і комісій у цикли, що входили до двох (а не трьох) відділів: перейменованого з фізично-математичного природничо-тех. відділу (цикли: математичний; індустріально-технічний; фізично-хімічний; географічно-геологічний; біоботанічний; біозоологічний; медичний) та соціально-економічного, створеного на основі об’єднання історично-філол. та соціально-екон. відділів (цикли: економічний; філософсько-соціологічний; історичний; літератури, мови і мист-ва). До 1-го відділу ввійшли Ін-т буд. механіки, 45 кафедр, 13 комісій, 23 кабінети, до 2-го — Ін-ти мовознавства, демографії, реконструкції сільс. госп-ва, 23 кафедри, 39 комісій, 12 кабінетів. При Президії ВУАН працювали 4 комісії. У зв’язку з реорганізацією у складі природничо-тех. відділу були створені нові кафедри — транспортної механіки, гірничої механіки, інженерних споруд, тех. аерота гідродинаміки, теорії пружності; натомість установи колиш. 1-го (а тепер — 2-го) відділу були значно скорочені. Найбільше постраждали інституції, що перебували під кер-вом М.Грушевського, А.Кримського та С.Єфремова: були ліквідовані кілька істор., мовознавчих і літературознавчих комісій, інші перепідпорядковані. Тоді ж у зв’язку із смертю Д.Заболотного (15 грудня 1929) президентом ВУАН обрано О.Богомольця. У листопаді 1931 для полегшення керування роботою ВУАН склад президії було збільшено до 7-ми осіб. Крім президента О.Богомольця, до неї увійшли ві-
це-президенти О.Шліхтер та К.Симінський, члени — Д.Багалій, О.Гольдман, О.Палладін й неодмінний секретар О.КорчакЧепурківський. Наприкінці 1931 складено перший тематичний план наук. діяльності установ ВУАН на 1932 рік. Орг. перебудова ВУАН відбувалася на тлі низки сфальсифікованих політ. процесів, найгучнішими серед них були процеси «Спілки визволення України» («СВУ»; див. «Спілки визволення України» справа 1929—1930) та «Українського національного центру» («УНЦ»; див. «Українського національного центру» справа 1930—1932). Зокрема, із 45-ти осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за, начебто, контрреволюц. діяльність у справі «СВУ», було 24 співробітники ВУАН, у т. ч. академіки С.Єфремов і М.Слабченко. Усі вони були засуджені до різних термінів ув’язнення (від 2-х до 10-ти років) та заслання. У кер-ві т. зв. терористичною орг-цією «УНЦ» у березні 1931 були звинувачені акад. М.Грушевський, який після кількаденного арешту був відправлений у «почесне заслання» до Москви, та його антагоніст у науці акад. М.Яворський, засуджений до 6-ти років позбавлення волі. 1930 у ВУАН почалися широкомасштабні «чистки», під час яких співробітники мали публічно каятись у своїх «гріхах», та «диспути», що мали не науковий, а погромницький характер. Чимало науковців не тільки втратили роботу в академії, а й були заарештовані та закінчили своє життя у таборах. Посилена боротьба з «українським буржуазним націоналізмом» призвела до ліквідації на поч. 1930-х рр. практично всіх українознавчих установ академії, періодичні й серійні видання гуманітарного профілю припинили існування. В умовах створення системи галузевої науки шестиланкова система організації та управління ВУАН (президія—відділ—цикл— кафедра—комісія—кабінет) була визнана громіздкою і неефективною. На сесії ВУАН у січні 1934 осн. структурною одиницею академії вирішено вважати НДІ. Було створено 22 академічних ін-ти, диференційовані за галузями науки, зокрема математики,
електрозварювання, клінічної фізіології, хімічної технології, історії матеріальної к-ри, історичноархеографічний, а також Геофізичну обсерваторію. Ін-ти, що існували до 1934 (фізики, ботаніки, мікробіології і епідеміології, біохімії, геології, водного госп-ва), були передані ВУАН із системи наркомату освіти УСРР та ін. відомств. Водночас ВУЦВК УСРР ухвалив підпорядкувати ВУАН безпосередньо РНК УСРР. Процес інституціалізації системи академії тривав і далі. 1934 до ВУАН приєднано Гідробіологічну станцію, 1935 передано Дніпроп. ін-т фізичної хімії, 1937 — Карадазьку біологічну станцію. Улітку 1936 на основі Всеукраїнської асоціації марксистськоленінських інститутів та відповідних н.-д. кафедр і комісій академії були утворені ін-ти історії України, укр. фольклору, укр. літератури, агроекономічний (пізніше перейменований на Ін-т економіки). У травні 1934 із залученням широких кіл трудящих та наук. спільноти відбулися чергові вибори до ВУАН. З-поміж 9-ти нових академіків (І.Агол (заг. біологія), В.Воробйов (анатомія людини), О.Лейпунський (фізика), Т.Лисенко (селекція й генетика), М.Стражеско (клінічна медицина), О.Шмідт (математика) та ін.) і 17-ти членів-кореспондентів (Н.Ахієзер (математика), О.Дзеніс (рад. буд-во і право), Н.Каганович (мовознавство), Й.Ліберберг (історія), М.Орлов (математика), В.Філатов (офтальмологія), І.Францевич (фізична хімія), Є.Шабліовський (літературознавство) та ін.) були комуністами 11 осіб. У результаті перевиборів президії ВУАН президентом знову обрано О.Богомольця, віце-президентом — О.Шліхтера, членами президії — О.Палладіна, О.Гольдмана, О.Фоміна та Є.Патона, неодмінним секретарем — І.Агола. Водночас 1933—34 безпідставно були позбавлені звань дійсних членів ВУАН учені, які проживали поза межами УСРР, — М.Возняк, Ф.Колесса, К.Студинський, В.Щурат. 21 лютого 1936 РНК УСРР затвердила новий статут академії, що зафіксував зміни, які відбулися в її структурі та в організації роботи. ВУАН було перейменовано на Академію наук УСРР.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
