НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА — найстаріша укр. громад. наук. орг-ція. Заснована 11 грудня 1873 (на цей день припадає затвердження статуту Галицьким намісництвом) спершу як Т-во ім. Шевченка, а 13 березня 1892 — як Наук. т-во ім. Шевченка (статут затверджено 16 листопада 1892). Засновниками т-ва були діячі к-ри і вчені Сх. України. Місце заснування т-ва — Львів, оскільки інтелектуали України, поділеної між Російською імперією та Австро-Угорщиною, знайшли на зх. укр. землях порівняно кращі умови праці. У той час на сх. землях уже діяв Валуєвський циркуляр 1863, яким не визнавалася самостійність української мови і заборонялося друкувати нею наук. літературу. Появу т-ва стимулювали не лише невідрадні обставини для українства, а й загальнослов’ян. рух відродження в Європі, зокрема, у Сербії, Чехії, Польщі й Хорватії, і водночас — поява ряду слов’ян. нац. т-в і
орг-цій. У Сх. Україні ініціатором заснування Т-ва ім. Шевченка у Львові був О.Кониський. Зпоміж фундаторів зі Сх. України були В.Антонович, М.Драгоманов, К.Михальчук, П.Куліш, І.НечуйЛевицький, у Західній Україні — С.Качала, К.Сушкевич, Д.Гладилович, О.Огоновський та ін. Засновниками і меценатами т-ва були Є.Милорадович зі Скоропадських, Д.Пильчиков, М.Жученко і 32 жертводавці-галичани, а також т-во «Січ» у Відні. Діяльність НТШ, зокрема його історіографія, поділяється на кілька умовних етапів, в основі яких лежать хронологія і, відповідно, умови розвитку т-ва. Початковий (перший) етап стосується діяльності Т-ва ім. Шевченка (1873—92), яке ще мало назву «літературне» або «літературно-наукове». Згідно з першим статутом т-ва воно ставило перед собою скромні завдання «спомагати розвій руської словесности». До пріоритетів належала видавнича справа, а саме: популяризація через друковане слово знань серед народу, публікація худож. і фольклорних творів, літературно-істор. критичних праць. Статут Т-ва ім. Шевченка опрацювали Д.Пильчиков і М.Драгоманов, але під час його затвердження, згідно із правовими положеннями й вимогами Галицького намісництва (оскільки місцезнаходженням був Львів), його підписали тільки репрезентанти Зх. України. Крім згаданих С.Качали, К.Сушкевича й О.Огоновського, під документом поставили підписи Т.Барановський, М.Димет, М.Коссак, Л.Лукашевич і Ю.Романчук. Праця в т-ві почалася з лютого 1874, коли була придбана друкарня. Перші заг. збори скликано 4 червня 1874.
203 НАУКОВЕ
Будинок Наукового товариства імені Шевченка у м. Львів по вул. Чарнецького, 24—26. Фото 1935.
204 НАУКОВЕ
Головою т-ва було обрано Корнила Сушкевича (1874—85), пізніше головами обирались Сидір Громницький (1885—87, 1889— 91), Дем’ян Гладилович (1887— 89, 1891—92), Юліан Целевич (1892, помер того ж року). Упродовж 1874—92 т-во видало понад 50 книг і брошур різної тематики і спрямування, зокрема побутово-госп. та загальноосвіт. характеру, а також такі праці, як «Студії з ділянки руської мови» нім. мовою (1880), де джерельно під різним кутом зору доводилася самостійність і рівноправність укр. мови серед ін. слов’ян. мов, «Історія літератури руської…» О.Огоновського (5 т., 7 ч., 1887— 93), що відображає «визначну сторінку у нашій науці про літературу» (М.Возняк), «Австроруські спомини» за 1867—77 (ч. 1—4, 1889—90) М.Драгоманова та ін. Т-во друкувало шкільні підручники (переважно на замовлення), літературно-наук. часописи — «Правду» (спорадично) і «Зорю» (від 1885), «Часопись правничу» (3 т., 1889—91). НТШ стало на той час притулком українства, де «змогло сховатися бідолашне українське письменство від утиску російського централізму» (С.О.Єфремов). Другий етап (1892—1913) почався з реорганізації Т-ва ім. Шевченка в інституцію з чіткою наук. програмою під назвою «Наукове товариство імені Шевченка», яка поставила перед собою різноаспектні, міждисциплінарні завдання, що реалізувалися в спеціально сформованих наук. підрозділах. Цього вимагала
об’єктивна потреба в розвитку науки, у т. ч. нац. науки в контексті загальноєвроп. суспільнокульт. і наук. поступу. Зі створенням НТШ звертатися до наук. традицій Європи стало об’єктивною потребою: «Ми не повинні закривати очей на те, що діється в інших країнах, — писав І.Франко, — ми мусимо постійно знайомитися з науковими здобутками інших народів [...] Це, передовсім, відноситься до тих народів, в яких наука давно розвивається, приміром, Німеччині, Франції; є вже вона нині в чехів…» У цьому контексті перед твом ставилися ще принципові питання, які мали наук. і політ. значення. По-перше, потреба продуманій організації нац. науки та її поступовий вихід на рівень європ. держ. народів. Для досягнення цього було потрібне теор. підґрунтя, на якому можна було б не лише декларувати статутні завдання т-ва як наук. інституції, а й узагальнювати нагромаджені роками історичні, мовознавчі, фольклорні, етногр., археол. та ін. матеріали з укр. теренів. Це однаковою мірою стосувалося і природознавчо-мат. наук, теор. і прикладної медицини. Саме тоді в Україні склався значний високоосвічений кадровий потенціал, який, на жаль, не будував нац. науки і якого в різних формах використовували сусіди. Загалом, для розбудови власної науки також бракувало досвіду як у теоретичному, так і в прикладному аспектах. По-друге, т-во як єдиний репрезентант наук. українства кін-
Основні видання НТШ до 1939.
ця 19 — перших десятиліть 20 ст., мало за мету заявити про свій народ, його історію і к-ру перед світом. У ситуації, яка випала на долю України, поділеної на Східну й Західну, принципово важливим було показати істор. територію укр. народу, а поряд — єдність мови, єдність побуту і к-ри взагалі. НТШ, обґрунтовуючи ці питання, вийшло на пряму конфронтацію з колонізаторськими урядами, будуючи власну концепцію історії України, вело широкомасштабну видавничу діяльність і безкомпромісно пропонувало укр. мову як мову міжнар. з’їздів, конференцій і археологічних з’їздів, що проводилися в Україні. Тим часом І.Франко, В.Гнатюк, С.Томашівський та ін. заявили перед світом: «І ми в Європі». Перетворення т-ва на наукове зініціював видатний громад. діяч і письменник О.Кониський, його підтримали В.Антонович, О.Барвінський, Д.Гладилович, О.Огоновський та ін. 13 березня 1892 прийнято новий статут т-ва (затверджений Галицьким намісництвом 16 листопада 1892), згідно з яким наук. програма праці, порівняно з минулим, істотно розширювалася й торкалася безпосередніх досліджень із філології, історії, археології України, мистецтвознавства, етнографії, права, багатьох природничих наук, математики й медицини тощо. Дещо пізніше в Статуті НТШ (1898) мовиться: «Цілею Товариства є плекати та розвивати науку і штуку [мистецтво] в українсько-руській мові, збирати та зберігати різні наукові предмети та пам’ятки старовини України-Руси. До сеї ціли мають вестися: 1. наукові досліди: а. з філології і етнографії — руської і славянської, з історії українськоруського письменства і штуки [мистецтва]; б. з історії, географії і археолоґії України-Руси, а також з наук філософічних, економічних і правничих; в. з наук математичних, природописних і лікарських; 2. відчити і розмови наукові; 3. з’їзди учених, літератів і артистів, наукові подорожі і екскурсиї; 4. видавання наукових видавництв періодичних і неперіодичних; 5. премії і підмоги ученим і літератам; 6. удержування бібліотеки і музея; 7. удержу-
205 НАУКОВЕ
Управа і члени Наукового товариства імені Шевченка у м. Львів. Бл. 1931.
вання власної книгарні і друкарні». Ці програмні завдання заклали основи праці т-ва на багато років. За зразками тогочасних західноєвроп. академій наук НТШ поділено на наук. секції: історично-філософічну, філол. та математично-природописно-лікарську. Для глибшої диференціації наук. спеціальностей у рамках секцій створено комісії. Керував НТШ Виділ (Президія) на чолі з головою і наук. секретарем. 1892 т-во очолював Юліян Целевич, 1893—97 — Олександр Барвінський, 1897—1913 — Михайло Грушевський. Наук. завдання стали осн. метою т-ва вже від початку, хоч особлива активність у праці під цим оглядом розпочинається із приїздом до Львова М.Грушевського (1894), зокрема після його обрання головою НТШ 1897. Сприяли цьому винятковий науково-орг. хист М.Грушевського та його тісна співпраця з І.Франком (головою Філол. секції НТШ), І.Верхратським, згодом — із В.Левицьким (голови Математично-природописно-лікарської секції НТШ) та В.М.Гнатюком, який, крім секретарської роботи, працював над етнографічнофольклорними дослідженнями та готував видання, котрі стосувалися не лише названих галузей наук. Загалом т-во ретельно враховувало також практичний бік праці в контексті перспективи свого розвитку. 1898 мовиться, що мета НТШ «стати осередком наукової роботи на своїй рідній мові, особливо в галузях, безпосередньо зв’язаних з нашим краєм і народом, скупити коло себе якнайширший круг наукових робітників, вірних народним інтересам, організувати наукову роботу й у тій організації виховувати нових робітників, нові наукові кадри — сю мету […] розви-
ватиме Товариство […] енергічно і успішно, незважаючи на тяжкі перепони, які стрічає на своїй дорозі» (М.Грушевський). Розбудові т-ва сприяли відкриті меценатами грошові фонди, зокрема, Фонд П.Пелехина, Т.Дембицького, О.Кониського, М.Грушевського, О.Огоновського, А.Бончевського та фонди ім. Мордовця, І.Котляревського та ін. Надавав значні дотації т-ву й уряд Австро-Угорщини. НТШ створило штатний секретаріат, бібліографічне бюро, купило 1898 і 1912 два триповерхові будинки. На кінець 19 ст. були уточнені осн. напрями дослідницької роботи (оновлений статут 1898 з редакціями 1903—04) з акцентом на гуманітарні науки, визначалися засади членства в тві, які базувалися лише на наук. кваліфікаціях: звичайний член, дійсний член, а згодом — почесний член. Наприкінці 19 ст. т-во об’єднувало прибл. 200 членів з усіх укр. земель. Перший корпус дійсних членів обрано 1 червня 1899, до нього увійшло 32 особи, від історично-філософічної секції — В.Антонович, Ф.Вовк, М.Грушевський, С.Дністрянський, М.Зобків, К.Левицький, В.Охримович, Ю.Сіцінський, П.Стебельський, О.Терлецький, С.Томашівський, Я.Шульгін; від філол. секції — О.Барвінський, В.Гнатюк, М.Дикарів, І.Кокорудз, О.Колесса, О.Кониський, В.Косовський, С.Смаль-Стоцький, К.Студинський, І.Франко; від математично-природописнолікарської секції — Г.Величко, І.Верхратський, І.Горбачевський, О.Дакура, В.Левицький, П.Огоновський, Є.Озаркевич, І.Пулюй, Щ.Сельський, О.Чеховський. 1892 засновується на професійно-наук. основі Бібліотека Наукового товариства імені Шевченка у Львові (комплектування
б-ки спрямоване переважно на наук. літературу), яка до Першої світової війни налічувала прибл. 300 тис. книжок і журналів; 1893 — Музей Наукового товариства імені Шевченка (згодом — музеї), який на поч. 20 ст. займав 14 кімнат, де експонувалися предмети археології, етнографії, природознавства, образотворчого мист-ва; 1905 — книгарня НТШ з філіалами в Києві, Харкові, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ) та 5-ма відділеннями в зх. укр. землях. Тоді відбулося переоснащення друкарні, 1903 відкрито власну палітурню. З кінця 1890-х рр. розпочалися активні зв’язки НТШ із зарубіжними наук. установами, навч. закладами, т-вами, бібліотечними центрами та ін. НТШ стало також своєрідним ун-том для молоді, а на кошти Є.Чикаленка, В.Симиренка, М.Аркаса та ін. збудувало Академічний дім і 1907 передало його молоді. Водночас студенти отримували стипендії й грошові допомоги. Проте особлива увага т-ва зосередилася на видавничій діяльності. Формувалися перші серійні і водночас друковані одинарні (монографічні) видання. Виходили «Записки Наукового товариства імені Шевченка» («Записки НТШ»; 116 т., 1892—1913), які спочатку були органом 3-х секцій, а від 1897 — Історично-філософічної та Філол. секцій; «Хроніка Наукового товариства імені Шевченка» («Хроніка НТШ», 56 ч., кілька чисел на рік, 1900—13; паралельно для популяризації праці НТШ вона виходила нім. мовою). Історично-філософічна секція видавала «Збірник Історично-філософічної секції Наукового товариства імені Шевченка» (14 т., 1898—1900, 1902—03, 1905—07, 1909—10, 1913, у рамках збірника вийшла «Історія України-Руси»
206 НАУКОВЕ
Установчі збори з відновлення діяльності НТШ в Україні. Львів, 21 жовтня 1989.
М.Грушевського в 11-ти кн.); серію збірників «Студії з поля суспільних наук і статистики» (3 т.; 1909—10, 1912); Археогр. комісія цієї секції — «Жерела до історії України-Руси» (10 т., 1895, 1897— 98, 1901, 1903, 1908, 1911, 1913); «Українсько-руський архів» (9 т., 1906—07, 1909—13). Окремо виходили деякі тематичні збірники та монографії, перший україномовний «Словар правничий» К.Левицького (1894); 1895—1904 під егідою НТШ продовжувала друкуватися «Руська історична бібліотека» (10 т., 1893—98, 1901— 04). Над підготовкою цих видань працювали М.Грушевський, О.Барвінський, С.Томашівський, І.Франко, М.Кордуба, І.Джиджора, І.Кревецький, В.Герасимчук, І.Крип’якевич та ін. Видавали свої праці Правнича комісія НТШ, Історично-філософічна секція НТШ. Серії праць друкувала Філол. секція НТШ, яку очолював І.Франко: «Пам’ятки українськоруської мови і літератури» (7 т., 1896—99, 1902, 1906, 1910, 1912), «Збірник Філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка» (17 т. (два здвоєні), 1898— 1903, 1905—07, 1909—10, 1912), та Етногр. комісія тієї ж секції — «Етнографічний збірник» (34 т., 1895—1902, 1904—12), «Матеріали до українсько-руської етнології» (15 т., 1899—1910, 1913). У підготовці їх найактивнішу участь, крім І.Франка, брали В.Гнатюк, Ф.Вовк, В.Охримович, Ф.Колесса, І.Колесса, О.Роздольський, В.Шухевич та ін. Філол. секція випускала також «Українськоруську бібліотеку» творів укр. письменників (8 т., 1902, 1906, 1908, 1910—11), 1898—1905 — час. «Літературно-науковий вістник», низку ін. українознавчих видань. З’явилися перші публікації Математично-природописно-
лікарської секції НТШ, майже всі комісії якої працювали над виробленням нац. термінології для відповідних наук; виходив «Збірник Математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства імені Шевченка» (16 т., у 23 кн., 1897—1903, 1905, 1907—10, 1912—13). 1909 засновано Бібліографічну комісію НТШ (1934—39 — Бібліологічна комісія НТШ), згодом — Видавничу комісію НТШ, яка співпрацювала з усіма секціями. Бібліографічна комісія НТШ видавала «Матеріали до української бібліографії» (3 т., 1909—11). Уже на переломі 19—20 ст. т-во мало значні наук. досягнення, сотні надрукованих праць, що набули всеукр. значення і одержали міжнар. визнання. «Завдяки енергійній праці галицьких русинів і тій моральній допомозі, яку вони потихо черпають з Росії [читай — «Східної України»] заповідається, що з часом воно зможе розвинутися у русинську академію наук» (В.Ягич), НТШ — «головне вогнище української науки» (О.Брікнер). Працю НТШ під кер-вом М.Грушевського (у тісній співпраці з І.Франком, В.Гнатюком та ін. членами НТШ) зараховано до феномену нац. науки і «золотої» доби т-ва серед слов’ян. народів, «це найсвітліша доба у розвитку товариства» (І.Крип’якевич). За цих умов під кер-вом М.Грушевського сформувалася Львівська істор. школа, яка налічувала прибл. 20 осіб, а серед її членів були А.Андрохович, М.Андрусяк, Б.Барвінський, Є.Барвінський, М.Бордун, В.Герасимчук, І.Джиджора, М.Кордуба, І.Кревецький, І.Крип’якевич, С.Рудницький, М.Тершаковець та ін. Відповідно до засад школи працювали С.Дністрянський, О.Терлецький, С.Томашівський, також «наукові робітники» філологічної та ін. гуманітарних наук. На 1913 НТШ вело обмін книжками і часописами з 236 наук. установами, навч. закладами, суспільно-громад. орг-ціями й т-вами багатьох країн світу. У взаєминах із зарубіжними країнами НТШ бачило запоруку розвитку науки та поступу рідного народу. Третій етап діяльності НТШ припав на кін. 1913 — 1945 і характеризується як наук. дося-
гненнями, так і спадом у дослідницькій і видавничій роботі. Із 2-ї пол. 1913 до 1920 обов’язки голови т-ва виконував Степан Томашівський, пізніше головами обиралися: 1921—25 — Василь Щурат, 1925—31 — Кирило Студинський, у 1931—35 — Володимир Левицький, 1935—40 — Іван Раковський. Діяльність НТШ перервала I світ. війна, 1914—15 т-во, зокрема музей, друкарня, б-ка, було зруйноване. Багато його членів не повернулися з фронтів, а після польс. окупації Львова почався відплив наук. сил в ін. країни. Війна зірвала проектовані заходи з приводу створення на базі НТШ (1916) Укр. академії наук. На поч. 1920-х рр. почалися адміністративно-політ. утиски т-ва польс. властями й великі фінансові труднощі. Однак праця в НТШ не припинялася. 1920—26 члени т-ва, окрім власних наук. проектів, створили альтернативу до санаційної вищої освіти, організувавши Львівський таємний український університет, Львів. таємну політехніку, в яких викладали члени НТШ. 1920—30 обсяги науково-видавничої продукції, порівняно з попереднім етапом, були меншими. Протягом 1915—39 вийшло 37 т. (із них 8 здвоєних) «Записок НТШ», 17 ч. (6 здвоєних) «Хроніки НТШ», продовжували виходити започатковані до I світ. війни ін. серійні видання: «Збірник Історично-філософічної секції НТШ» (3 т., 1914, 1927, 1934); «Українсько-руський архів» (6 т.; 1 здвоєний; 1914, 1920—21, 1924—25); «Збірник Правничої комісії Наукового товариства імені Шевченка» (3 ч., 1925, 1927, 1929); «Студії з поля суспільних наук і статистики» (2 т., 1921, 1938); «Етнографічний збірник» (6 т.; 2 здвоєні; 1914, 1916, 1929); «Матеріали до українсько-руської етнології» (7 т., 1916, 1918—20); «Збірник Філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка» (5 т., 1917, 1925, 1929—30, 1937); «Збірник Математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства імені Шевченка» (15 т.; 3 здвоєні; 1916, 1919, 1922, 1925— 30, 1934, 1937—38); «Лікарський вісник» (5 річників, 1920, 1939); «Збірник Фізіографічної комісії Наукового товариства імені Шев-
ченка» (7 вип., 1925—38); «Матеріали до української бібліографії» (4 т., 1930). Водночас, відповідно до потреб часу, створено комісії нової історії України, археології, статистики, мови, термінологічну комісію, комісії класичної філології, шевченкознавства, історії штуки (мист-ва) та ін. Серед нових видань НТШ з’явилися «Праці Комісії класичної філології» (1 т., 1919); «Праці Комісії шевченкознавства» (2 т., 1931— 33); виходили часописи «Стара Україна» (1924—25), «Українська музика» (4 номери, 1939), «Сьогочасне і минуле» (1939, 4 номери; 1 здвоєний) та ін. Разом із ін. видавничими проектами при т-ві засновано час. «Українська музика» (1939, ч. 1—4, з 1937 — у Стрию), вийшли у світ (1937) велика колективна праця «Атлас України й сумежних країв» і «Географія України» під редакцією В.Кубійовича. Почалася активна співпраця з ВУАН, зокрема, підготовка спільних видань, опрацювання єдиного для України правопису, що активно тривало до поч. 1930-х рр. ВУАН надала багатьом дійсним членам НТШ у Львові звання академіків: С.СмальСтоцькому (1918), В.Гнатюкові (1924), К.Студинському (1924), С.Дністрянському (1926), І.Горбачевському (1927), М.Вознякові, Ф.Колессі та В.Щуратові (1929). Із 1921 при НТШ організовуються н.-д. установи — Ін-т нормальної і патологічної психології (керівник — С.Балей), Ін-т бактеріозно-хімічних дослідів та лікарського аналізу крові (керівник — М.Музика), розмежувалися на базі раніше єдиного 3 музеї — культурно-істор. (із відділами археології, етнографії, істор. пам’яток, образотворчого мист-ва і нумізматики), природописний (прибл. 75 тис. каталогізованих предметів) та укр. війська. На 1939 б-ка НТШ (крім архіву, картографічної і фотографічної колекцій) налічувала понад 200 тис. томів. За 1873—1939 НТШ випустило 591 том різних серійних видань, 352 одинарні наук. праці, підручники і карти, 103 номери літературно-громад. та літературно-мистецьких журналів, 95 назв худож. творів, 31 інформаційне видання. За цей період корпус
дійсних членів становив загалом понад 220 осіб — найвизначніших укр. діячів науки і к-ри. У 20 ст. НТШ співпрацювало і вело обмін книжками і часописами із прибл. 300 наук. центрами і б-ками світу. Cпостерігається також тісна співпраця членів НТШ з діячами науки і к-ри багатьох країн (про це свідчить велика кореспонденція). Форма контактів проявлялася в обміні наук. розвідками для публікації закордонних дослідників у НТШ і, навпаки, спільній участі в міжнарод. конгресах і з’їздах, сприянні закордонної професури в навчанні студентів-українців. Із різних закордонних академій, наук. інституцій, навч. закладів (сягаючи пізнішого еміграційного періоду функціонування т-ва) дійсними членами НТШ обрано понад 100 осіб. Підставою для надання твом цього звання репрезентантам закордонної науки слугували не лише їхні наук. здобутки в галузі українознавства та природничомат. наук, а й популяризація укр. досліджень за межами України, підготовка укр. нац. кадрів. Дійсними членами, обраними історично-філософічною секцією НТШ, у різні роки були О. Айхельман (Австрія), О.-М.Бальцер (Польща), Я.Бідло (Чехословаччина), О.Галецький (США), С.Гольдман (Ізраїль), А.Джіяніні (Італія), П.Домбковський (Польща), А.Єнсен (Швеція), П.Жукович (Росія), Е.Інсабато (Італія), К.Кадлец (Чехословаччина), Р.-Ф.Кайндль (Австрія), Л.Кубаля (Польща), Ш.Сеньобос (Франція), Дж.Сімпсон (Канада), Й.Стшиговський (Австрія), О.Шахматов (Росія), Г.Штадтмюллер (Німеччина); філол. секцією НТШ: М.Арнаудов (Болгарія), О.Беліч (Сербія), Е.Бернекер (Німеччина), Я.Бодуен де Куртене (Польща), О.Брікнер (Польща), О.Брок
