НАРОДНЕ ОПОЛЧЕННЯ — добровільні збройні формування, створені завдяки патріотизму нар. мас під час визвол. війн на допомогу регулярній армії. 1) Н.о. у Війні 1812. Організацію Н.о. здійснено за маніфестом імп. Олександра І в липні 1812, після вторгнення військ франц. імп. Наполеона I Бонапарта в Росію. Формувалися полки 2-х видів: земські піхотні, до яких вступали селяни та міщани, й козачі кінні. Першими формувалися 4 полки укр. козац. війська в Київ. і Волин. губерніях. Вступ населення до ополчення одразу набув масового характеру. В його основі лежали глибокі патріотичні почуття. Проте, добровільно йдучи на війну, селяни розраховували на звільнення їх від кріпосної залежності, а козаки та міщани — на повернення колиш. привілеїв. У містах і селах збирали кошти на придбання озброєння, амуніції й кінського складу для ополченських формувань. У Лівобережній Україні замість 8-ми запланованих було сформовано 15, з них 9 полтавських і 6 черніг. ополченських полків. Серед організаторів ополчення відзначився активністю знаменитий поет і громад. діяч полтавець І.Котляревський, відзначений урядовою нагородою — срібною медаллю. Крім козачих полків створено ополченські загони «лісових козаків» у Київській, Подільській, Волинській губерніях і Тернопільському окрузі, ін. частини. На початку вересня 1812 формування укр. ополчення було завершене. Усього Україна виставила бл. 70 тис. піших ратників і козаків, у т. ч. 33,4 тис. кінних — 35 % загальнорос. ополчення. Укр. ополченці брали участь у відсічі спроб франц. військ пробитися на територію України. Затяжні бої тривали, зокрема, із жовтня в північній Чернігівщині. Укр. ополченці визволили Че-
черськ і Рогачов (нині обидва міста в Гомельській обл., Білорусь) і разом з калузьким ополченням повели наступ на Рославль (нині місто в Смоленській обл., РФ)). А відтак у ході контрнаступу рос. армії виганяли французів з території Білорусі. Очолені генералом укр. походження М.Гудовичем (у майбутньому генерал-фельдмаршал), призначеного начальником чернігівсько-полтав. ополчення, ратники й козаки вели жорстокі бої за оволодіння містами Журавичі, Пропойськ і Бихов, визволення Могильова (нині усі в Могильовській обл., Білорусь) в листопаді 1812. 2 бузьких, 2 полтав. і 3 київ. козачих полки під час контрнаступу діяли разом з уславленими партизанами О.Сеславіна, О.Фігнера, Д.Давидова. Останній оспівав подвиги бузьких козаків у своєму «Щоденнику партизанських дій 1812 року». Водночас чернігівсько-полтав. ополчення отримало нове завдання: разом із регулярною армією прикрити Волинь з північного сходу. Не менше 55 тис. укр. ополчення взяли участь у закордонному поході рос. армії. 32-тисячне чернігівсько-полтав. земське ополчення, посилене 7-ма козачими полками, відіграло значну роль у блокаді й здобутті фортець Замостя, Модлин, Торн (Польща). Укр. ополченці брали участь у визволенні Варшави, Кракова, Дрездена, Гамбурга, ін. міст Польщі і Німеччини, у «битві народів» під Лейпцигом у жовтні 1813. 6 укр. козачих полків взяли активну участь у здобутті Парижа в березні 1814. По завершенні війни з Францією ополченські формування були розпущені й повернуті на Батьківщину. Подвиги ополченських ратників і козаків 1812—14 поповнили скарбницю історичної пам’яті укр. народу. З гордістю писав Т.Шевченко про «охочекомонне і охочепіше ополчення малоросійське», а в історію України увійшли імена звитяжцівополченців та партизанів Є.Четвертака, М.Паламаренка, Ф.Потапова, Й.Личенка, І.Галченка, С.Єременка та ін. 2) Н.о. Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 створювалося в зоні бойових дій з перших днів відсічі фашист. агресії. Як правило, його учасниками бу-
ли люди, які через вік, стан здоров’я, за видом виконуваної роботи не підлягали призову до армії. Перші ополченські формування брали участь в боях за Перемишль (нині м.Пшемисль, Польща) і Дубно. До Н.о. активно залучалися висококваліфіковані спеціалісти нар. госп-ва, кри й науки, відволікання яких від виконання безпосередніх функцій, а нерідко й загибель у боях, навряд чи було доцільним з точки зору загальнонар. інтересів. Серед перших ополченців — учасники громадян. війни 1918—22. Усього в 12 східних та південних областях УРСР в Н.о. вступили бл. 1 млн 300 тис. осіб. Частини Н.о. організовувалися за зразком регулярних частин Червоної армії (див. Радянська армія). На невеликих підпр-вах, житлових масивах створювалися взводи та роти, на крупних підпр-вах — батальйони і полки, у містах та міських районах — полки й д-зії, у деяких областях сформовано корпуси Н.о. Поряд із стрілецькими створювалися саперні, санітарні, кавалерійські та ін. формування. При комплектуванні Н.о. дотримувалися, звичайно, принципу збереження сталого колективу, за яким у підрозділи входили працівники одного цеху, заводу, факультету, курсу тощо. Розрізнялися 2 види формувань Н.о. — частини без відриву особового складу від осн. роботи і підрозділи, які переходили на казармений режим. Велика увага приділялася бойовій повсякденній підготовці після закінчення трудового дня. Вивчали статути Червоної армії, тактику бою, ведення розвідки, велася стройова підготовка. Заняття проводили досвідчені командири, котрі вибули з армії, навіть кадрові солдати старої армії або учасники громадян. війни 1918—22. У бойові дії підрозділи Н.о. вводилися з наближенням лінії фронту. Перед тим командні посади заміщалися армійськими командирами, ополченцям видавалося обмундирування та спорядження, стрілец. зброя, переважно застарілих зразків, пляшки з пальною сумішшю. Ополченці брали участь в обороні Києва й Одеси, де визнано доцільним створювати невеликі ополченські загони на підпр-вах та в установах, що
об’єднувалися порайонно в батальйони для оперативного використання. Діяли вони як самостійно, так і в складі регулярної армії. Силами Н.о. зазвичай створювалася 2-га лінія оборони: його формування займали її як гарнізони. У боях за Київ 1941 відзначилися батальйони Н.о. Ленінського, Печерського, Московського районів міста. Одесу захищали ополченські роти і батальйони порту, з-дів «Червоний Профінтерн», ім. Січневого повстання, ім. Жовтневої революції, ім. Ілліча та ін. Підрозділи Н.о. брали участь у боях на території Харківської, Дніпропетровської, Миколаївської областей. У ході оборони Донбасу відзначилися сформовані з шахтарів і металургів 395-та стрілец. д-зія під командуванням генерала А.Петраковського і 383-тя стрілец. д-зія на чолі з Героєм Рад. Союзу генералом К.Проваловим. Обидва з’єднання воювали в складі Південного фронту. Самостійно діяла Кременчуцька д-зія під командуванням полковника О.Платухіна, що відіграла вирішальну роль у серпні 1941 в зриві спроб передових частин 6-ї та 17-ї нім. армій з ходу форсувати Дніпро й захопити Кременчук. У винятково важких боях загинуло більше половини особового складу д-зії. За мужність та героїзм 700 її воїнів були нагороджені бойовими орденами і медалями. Особливим видом Н.о. були ополченські бронепоїзди, збудовані залізничниками-ополченцями. Під час оборони Києва важливу роль відіграли бронепоїзди літер «А» і літер «Б». Ратну доблесть проявив бронепоїзд донбаських ополченців «За Батьківщину». Н.о. відіграло певну роль у зриві фашист. планів «блискавичної війни» в найскрутніші перші місяці війни. Літ.: Український народ у Вітчизняній війні 1812 року: Збірник документів. К., 1948; Балковий П.М. Народне ополчення Радянської України. К., 1961; Шевченко Т. Повне зібрання творів, т. 4. К., 1963; Кирсанов Н.А. По зову Родины. М., 1974; Колесник А.Д. Народное ополчение городов-героев. М., 1974; Історія Української РСР, т. 3. К., 1978. М.В.Коваль.
сія, завідуюча строєнієм дома Народного і второй городской церкви во Львові». Заснований під час «Весни народів» за ініціативою Головної руської ради, а саме її члена о. Л.Трещаківського. 1851 в результаті заборони діяльності політ. орг-цій в Австрійс. д-ві Гол. рус. рада була перейменована на «Комісію, завідуючу строєнієм дома Народного і второй городской церкви во Льво-
181 НАРОДНИЙ
ві», її очолив колиш. голова Гол. рус. ради М.Куземський. Своєю метою «Комісія» ставила піднесення національно-культ. рівня народу шляхом заснування б-к, читалень, музеїв, друкарень, стипендійних фондів. За дозволом австрійс. уряду Гол. рус. рада використала під будову Нар. дому руїни згорілого 1848 університетського будинку та розпочала збір пожертв серед населення на його спорудження. Статут установи під назвою «Руський інститут народний Дім у Львові» затверджено Галицьким намісництвом 11 лютого 1869. Т-во уконституювалося 5 і 6 грудня (23 і 24 листопада) 1872 на перших заг. зборах. Покровителем Нар. дому визна-
Народний дім у Львові. Фото кінця 19 ст.
Бурса Народного дому по вул. Курковій (нині вул. М. Лисенка), 14. Фото 1912.
НАРОДНИЙ ДІМ У ЛЬВОВІ — укр. культурно-освітня установа. До 1872 діяв під назвою «Комі-
182 НАРОДНИЙ
чено митрополита Галицького. Членами Нар. дому були русини, які пожертвували принаймні 10 флоринів, або мали заслуги в галузі мист-ва, науки, рус. мовознавства і словесності. Правління Нар. дому очолювали провідні діячі русофільської течії — Й.Кульчицький (1872—76), В.Ковальський (1876—83), М.Малиновський (1883—84), Ю.Геровський (1884—87), Й.Делькевич (1887— 1907), о. І.Костецький (1907— 15). Нар. дім утримував комплекси будинків (гол. будинок Нар. дому збудований 1862) та церкву Преображення Господнього у Львові (1902 завершено буд-во, а 1906 відбулося освячення), заснував б-ку, книгозбірню А.Петрушевича, власне вид-во (його офіц. орган «Вестник Народного дома» (1882—1914), з 1921 видавався неперіодично, друкований «язичієм», згодом — рос. мовою), археологічно-істор. та природознавчий музеї, заснував кілька стипендійних фондів. Зміцнення з 1880-х pp. народовської течії призвело до конфлікту між русофілами і народовцями в боротьбі за Нар. дім. Народовці прагнули перебрати кер-во Нар. дому й розвинути його діяльність як українофільської інституції. Гол. суперечки велися навколо питання про членство, статус, майно й ідейно-нац. спрямування т-ва. Австрійс. власті схилялися до аргументів народовців, однак тривалий час діяли непослідовно, боячись посилення в укр. сусп-ві пророс. орієнтації. Із початком Першої світової війни австрійс. уряд розпорядженням від 4 серпня 1914 призупинив діяльність Нар. дому, а управління його справами доручив урядовому комісарові З.Вавраушу, яке тривало з 5 по 30 серпня 1914, оскільки рос. війська захопили Галичину. Від 30 серпня 1914 до 24 жовтня 1914 Нар. домом керував довоєнний член Інституту В.Лагола. 24 жовтня 1914 представники рос. влади передали управління Нар. дому колиш. русофільському складові на чолі з І.Костецьким. Після втечі зі Львова русофільського кер-ва Нар. дому в травні 1915 австрійс. власті з 10 липня 1915 до 15 травня 1917 встановили для Нар. дому правління комісарів (А.Смулка, Л.Черкавський). 15 травня
1917 австрійс. уряд повторно заборонив діяльність Нар. дому. Австрійс. власті зважили на прохання укр. національно-демократ. сил і 25 вересня 1917 Галицьке намісництво призначило для управління майном неуконституйованої фундації «Народний дім» кураторію з 12 осіб, а саме: О.Барвінського, С.Федака, І.Кивелюка, О.Кміцикевича, о. Теодозія Лежогубського, К.Левицького, Г.Пежанського, о. Олександра Стефановича, К.Студинського, о. Тита Войнаровського, В.Щурата, Ю.Нападієвича. 8 січня 1918 австрійс. уряд дав дозвіл на утворення кураторії. 21 січня відбулося її перше установче засідання. Головою обрали К.Левицького, заст. — О. Барвінського, секретарем — о. Т.Лежогубського. Кураторія провела реставраційні й відновлювальні роботи в Преображенській церкві, впорядкувала частково б-ку, музей тощо. 7 червня 1919 кураторія наново уконституювалася (робота була призупинена з причини українсько-польської війни 1918— 1919) й обрала головою О.Барвінського, заст. — о. Т.Войнаровського. Польс. власті підтримували русофілів і віддали їм управління Нар. домом. 30 грудня 1919 ліквідовано кураторію. Першим урядовим комісаром було призначено українофіла Ю.Нападієвича. Наступні комісари призначалися з представників русофільського табору — І.Лісковацький (1921 — 26), Л.Черкавський (1926), М.Бачинський (1927—36). Два останні були членами русофільської угодовської до уряду партії — Рус. аграрної партії (25 лютого 1931 перейменовано в Рус. аграрну орг-цію). Боротьба за Нар. дім у міжвоєнний період велася здебільшого між обома русофільськими партіями — членами Рус. аграрної партії та Рус. нар. орг-ції (1928 перейменовану на Рус. сел. орг-цію), що об’єднувала довоєнних членів Нар. дому й була найвпливовішою русофільською партією в Галичині. Їхній представник Я.Вербицький був комісаром Нар. дому 1927. Укр. демократ. сили для боротьби за Нар. дім заснували 11 травня 1926 у Львові «Комітет оборони національного майна»
під кер-вом К.Левицького. Фінансові зловживання комісара М.Бачинського змусили польс. власті 24 серпня 1936 звільнити його й утворити «Тимчасовий комітет для управління Народним домом». Уряд призначив адміністратором Р.Вельпеля, 3-х членів (2-х українців — Є.Храпливого та Ю.Мудрака й одного русофіла — А.Копистянського) і 2-х заст. (В.Целевича та А.Хиляка) Тимчасового виділу. 23 вересня 1938 Львів. воєводство призначило адміністратором В.Заркевича. До кола обов’язків адміністратора входило управління майном Інституту та представлення його майнових інтересів у зовн. відносинах і здійснення фінансової санації. Певні позитивні результати санації були зупинені 1939. Нар. дім ліквідували рад. власті. Літ.: Кревецький І. Бібліотека «Народного Дому». Львів, 1905; Барвінський Б. Бібліотека і музеї «Народного дому» у Львові 1849—1919 рр. Львів, 1920; Орлевич І. Товариство «Народний дім» у Львові в 1914—1921 роках. В кн.: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, вип. 16: Ювілейний збірник на пошану Івана Патера. Львів, 2008; Орлевич І. Боротьба між українофілами і русофілами за «Народний дім» у Львові. «Вісник Львівського національного університету. Серія історична» (Львів), 2007, т. 6. І.В. Орлевич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАРОДНЕ ОПОЛЧЕННЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
