МЯСОЄДОВ Іван Григорович (Євген Зотов; 12.10(30.09).1881— 27.07.1953) — живописець, графік. Малював великі панно на міфологічні теми, працював у галузі портретного, пейзажного та побутового жанру. Оформлював журнальні видання. Син Г.Мясоєдова. Н. в м. Харків. Перші навички з малювання отримав у рисувальних класах батька в Полтаві. Навч. в Моск. училищі живопису, скульптури і архітектури (1896—1901) у В.Бакшеєва і М.Касаткіна. Володію-
чи великою фізичною силою, вже за часи студентства уславився як спортсмен-важкоатлет і борець, виступаючи на всерос. чемпіонатах. 1902 разом із Ф.Кричевським, з яким потоваришував в уч-щі, їздив з дозволу вел. кн. Єлизавети Федорівни до Великої Британії малювати коронацію Едуарда VII. 1903 поступив до петерб. Академії мист-в у майстерню Д.Кардовського, яку залишив через півроку. 1903—07 жив і працював у Полтаві. Створив общину любителів мист-в та греко-рим. культу «Сад богів». 1907 знову вступив до петерб. Академії мист-в. Навч. в майстерні батального живопису у Ф.Рубо. Відвідував майстерню графіки В.Мате. 1909 за картину «Похід аргонавтів за золотим руном» отримав звання художника і право на відрядження за кордон. 1910—13 (із перервами) як пенсіонер петерб. Академії мистецтв відвідав Лондон (Велика Британія), Берлін, Мюнхен (обидва міста в Німеччині), Рим (Італія). 1913—17 постійно жив у Полтаві в батьківській садибі в Павленках, де збудував новий дім в італ. стилі. Брав активну участь у худож. та спортивному житті міста. Збирав довкола себе талановиту молодь. Серед послідовників його естетичних спрямувань був В.Максимович. Працював над оформленням журналів «Геркулес», «Вершины», створених за його участю в Санкт-Петербурзі, в яких, як і в мист-ві, пропагував красу і силу оголеного тіла. Заглиблений у греко-рим. архаїку та міфологію, створив великі за розміром полотна, що набувають символіко-філософського звучання та яскраво втілюють у собі ознаки стилю модерн із його прагненням до пластично-живописної вишуканості, декоративності: «Боротьба за тіло Патрокла» (1910), «Боротьба Тесея з кентаврами», «Танок олімпійських богів» (обидва —1912). Художня стилістика модерну визначає і твори на бібл. теми («Ангел, що провіщає»), портрети («Автопортрет», 1903; «Портрет дружини Мальвіни Вернічі», 1915). Малював пейзажі Полтавщини і Криму («Кримський вид», «Осінь») та жанрові сцени із життя укр. села («Українське ве-
сілля»). 1916 за свої роботи отримав 1-шу премію ім. А.Куїнджі. 1919 разом із родиною (дружиною і дочкою) залишив Полтаву. 1919—21 жив у Криму, працював художником-кореспондентом у штабі армії генерал-лейтенанта А.Денікіна. З 1921 жив у Берліні. Малював портрети («Портрет Л.М.Бродської», «Портрет І.І.Бродського»), працював як театральний та кінохудожник. Співробітничав із центром рос. імміграції, брав участь у виданні ж. «Русский Берлин». 1923 і 1933— 34 був заарештований за фальшування грошей. 1935 переїхав до Риги (Латвія), де в Чеському консульстві отримав новий паспорт на ім’я Євгена Зотова. 1938 оселився з родиною в столиці князівства Ліхтенштейн — Вадуці. Досяг визнання і слави, виконуючи важливі держ. замовлення, — малював портрети членів князівського двору, створив істор. серію поштових марок князівства Ліхтенштейн (1939). Малював пейзажі, натюрморти, працював над розписами стін приватних помешкань, Дому кіно у Вадуці (1944). 1953 переїхав із дружиною до Аргентини. Брав участь у виставках картин учнів Моск. уч-ща живопису, скульптури і арх-ри, Т-ва пересувних худож. виставок та ін. Виставляв свої твори у Вадуці. П. у м. Буенос-Айрес (Аргентина). Твори М. знаходяться в музеях С.-Петербурга, Полтави, Дніпропетровська, Одеси, Бердянська. 1991 виставка його творів відбулася в Полтаві. 1992 у Вадуці створено Т-во мист-в ім. Є.Зотова (І.Мясоєдова), де зберігається велика кількість творів художника. Літ.: Брешко-Брешковский Н. Античный красавец. «Геркулес», 1913, № 5; Бакшеев В.Н. Воспоминания. М., 1963; Оголевец В.Н. Воспоминания. М., 1981; Петров-Водкин К.С. Хлыновск. Пространство Эвклида. Самаркандия. Л., 1982; Коваленко А. Художник-тореадор: Правда і легенди про Івана Мясоєдова: До 100-річчя до дня народження. «Криниця» (Полтава), 1991, № 4; Його ж. Жизнь-легенда. «Художник», 1993, № 1—2; Художники русской иммиграции: 1917— 1941: Биографический словарь. СПб., 1994; Коваленко А. Иван Мясоедов — художник Серебряного века. Севастополь, 1998. О.Б. Жбанкова.
«НАБАТ», конфедерація анархістських організацій України — об’єднання анархістів, що діяли в Україні 1918—20 з метою активізації анархістського руху та здійснення ідей анархізму. Створена після падіння влади гетьмана П.Скоропадського на конференції в Курську (12—16 листопада 1918; нині місто в РФ). В її роботі взяли участь представники протилежних течій в анархізмі — анархосиндикалісти та анархо-комуністи, які посідали домінуюче місце в конфедерації. До керівного органу обрано В.Воліна, М.Мрачного, А.Которовича, Й.Гутмана та Я.Суховольського. Конфедерація не охопила всі анархістські групи в Україні, куди переїхало багато анархістів з Росії після їх розгрому рад. владою в квітні 1918. Конфедерація мала у своїх лавах летучу групу по організації терору і повстань в Україні, але займалася переважно агітаційнопропагандистською роботою. Десятки місц. газет «Набат», брошури, листівки та прокламації пропагували ідеї безвладного комуніст. сусп-ва. Конфедерація покладала великі надії на реалізацію своїх планів на масовий сел. повстанський рух — махновщину, з якою встановила зв’язки в січні 1919. З виникненням у серпні 1919 Революц. повстанської армії України (махновців) «набатівці» спробували не лише поширювати свої ідеї серед особового складу армії, а й підпорядкувати собі повстанців та їхнього ватажка Н.Махна. «Батько» скептично поставився до «набатівців». Проте він довірив очолювати її керівникам Реввійськраду: 1919 — В.Воліну, а 1920 — А.Барону. Коли керівники конфедерації побажали підпорядкувати «батька» собі, той вигнав В.Воліна і А.Барона зі своєї армії. На
3-й конференції «Набата», що проходила з 3 по 8 вересня 1920, Н.Махна було піддано нищівній критиці й заявлено, що він не є анархістом. Тоді ж анархістами було вирішено розпочати рішучу боротьбу проти рад. влади і перейти конфедерації на нелегальне становище. Упродовж громадянської війни в Україні 1917— 1921 конфедерація була нерозривно пов’язана з махновщиною і дублювала її дії. Коли в жовтні 1920 махновці уклали угоду з більшовиками для боротьби з П.Врангелем, анархісти знову вернулися до Н.Махна, де їм дозволялася агітація своїх ідей. Після розгрому П.Врангеля Червона армія 26 листопада 1920 приступила до ліквідації махновщини. Це означало й крах анархізму в Україні. До 1 жовтня 1921 конфедерація та самостійні укр. анархістські групи були ліквідовані. Літ.: Аршинов П.А. История махновского движения (1918—1921). Берлин, 1923; Верстюк В.Ф. Махновщина: Селянський повстанський рух на Україні (1918—1921). К., 1991; Боровик М.А. Анархістський рух в Україні у 1917—1921 рр. «УІЖ», 1999, № 1. В.М. Волковинський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Мясоєдов Іван Григорович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
