МУРАВЙОВ Михайло Артемович (13.09.1880 — липень 1918) — військ. діяч рад. Росії, підполковник (1917). Н. в с. Бурдуково (нині село Костромської обл., РФ) в сел. сім’ї. Закінчив повітову школу, навчався в Новинській учительській семінарії, був виключений з неї за порушення дисципліни. Деякий час перебував у Санкт-Петербурзі без певних занять, улітку 1898 як віль-
нонайманий поступив на службу. Закінчив Казанське юнкерське піх. уч-ще, служив у 1-му піх. Невському полку в м. Рославль (нині місто Смоленської обл., РФ). За вбивство на дуелі офіцера засуджений на 2 роки арештантських рот, проте помилуваний. Учасник російсько-японської війни 1904—1905, поручик (1905). 1906 перебував на лікуванні за кордоном, 1907—08 служив у 13-му лейб-гренадерському Єреванському полку, 1908—14 викладав у Казанському піх. уч-щі. Учасник Першої світової війни, у листопаді 1914 під Краковом отримав важке поранення. Після лікування перебував на посаді ротного командира 2-ї Одес. піх. школи (квітень 1915 — 1916), Петрогр. військ. автошколи (вересень 1916), згодом був відряджений до Кременчука, зарахований до резерву 11-ї армії Південно-Західного фронту. Після Лютневої революції 1917 — член армійського комітету 11-ї армії, лівий есер (див. Партія лівих соціалістів-революціонерів). Запропонував свої послуги Тимчасовому уряду щодо організації ударних добровольчих батальйонів. У липні—серпні 1917 — голова Центр. виконкому по формуванню «Революційної армії з добровольців тилу для продовження війни з Німеччиною», підполковник (1917). Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 запропонував свої послуги більшовикам: виконував обов’язки начальника оборони Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), головнокомандувача військами, що діяли проти військ О.Керенського та П.Краснова, помічника командувача Петрогр. військ. округу. Від грудня 1917 — начальник штабу «Групи військ по боротьбі з контрреволюцією на півдні Росії», від 16 січня 1918 — головнокомандувач рад. військ в Україні. За спогадами очевидців, відзначався хворобливою жорстокістю. Очолював похід рад. військ на Київ у січні 1918 (див. Війна Радянської України за підтримки РСФРР проти УНР 1917—1918), ініціатор масових розстрілів у місті. Від лютого 1918 — командувач збройними силами Одес. Рад. Республіки. Після падіння більшовицької влади в Україні вернувся до Петрограда, де 16 квітня отримав призначення в Баку
(нині столиця Азербайджану) воєнним керівником Закавказзя. 28 квітня 1918, за свідченнями, представленими членами комітету, був заарештований і звинувачений у «потуранні масовим розстрілам, пограбуванням, що призвели до падіння радянської влади в Україні». 12 червня за рішенням Президії Всерос. ЦВК «справу Муравйова» було припинено, начебто «за відсутністю складу злочину». В червні—липні 1918 — командувач Сх. фронтом РСФРР. На початку липня 1918 підняв повстання: звернувся до рад. військ із закликом укласти мир з білочехами та повернути зброю проти більшовиків. Був підтриманий місц. виконкомом, де переважали ліві есери. Загинув у перестрілці в м. Симбірськ (нині м. Ульяновськ, РФ). Літ.: Печорин И. Полковник Муравьев: Красноречивые факты. М., 1918; Троцкий Л. Петроград: Октябрь 1917 — 1919. В кн.: Красный Петроград. Пг., 1919; Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне, т. 1. М., 1924; Алексеев В. Борьба с чехословацким мятежем в Поволжье. «Пролетарская революция», 1928, № 4 (75); Гриневич Л. Муравйов Михайло Артемович (біографічна довідка). В кн.: Історія українського війська. Львів, 1996. Л.В. Гриневич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Муравйов Михайло Артемович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
