МУЛЯВА Володимир Савелійович (Мулява Володимир Савич; н. 12.09.1937) — військ., політ. і громад. діяч, гетьман Укр. козацтва (1992—98), генерал-майор ЗС України (з 1992). Канд. філос. н., професор. Н. в м. Льгов (нині місто Курської обл., РФ). Дитинство пройшло на х. Мальчевське Медівської сільради Устинівського р-ну Кіровогр. обл. Працював у місц. колгоспі. Служив у ЗС СРСР. Закінчив юридичноекон. ф-т Київ. ун-ту. Навч. в аспірантурі Київ. ун-ту. Захистив канд. дис. з філософії. Працював викладачем у Бердичівському пед. ін-ті, Житомир. с.-г. ін-ті та Він. пед. ун-ті. Докторську дис. написав на тему: «Людина в індивіді: Національне як реалізація людського роду в індивіді», але не захистив з причини звинувачення в антирад. діяльності та «українському буржуазному націоналізмі». Зазнав переслідувань разом із родиною від органів КДБ та КПРС, певний час не мав роботи. 1986 організував міжобласний філос. дискусійний клуб «Істина» (Вінниця), президентом якого був до організації на його основі Нар. фронту України (1988), що через рік на 1му з’їзді Нар. руху України за перебудову влився в його ряди під назвою Подільський нар. рух. У червні—липні 1990 організував і провів багатоденне політ. голодування під гаслом: «КПРС, вийми руку з народної кишені!» Протягом 1990—91 — заст. голови секретаріату Народного руху України, згодом — і ради колегії Нар. руху України. Організатор першої конференції «Внутрішня та зовнішня безпека України: Концепція української армії та пошуки шляхів її відродження» (2—3 лютого 1991), голова орг. к-ту з підготовки, скликання та проведення 1-го з’їзду офіцерів України, конференції «Шляхи виходу України з економічної кризи» та ін. Розробив концепцію створення укр. армії шляхом мирної трансформації та реформування військ, дислокованих в Україні, у ЗС України, що була оприлюднена 14 лютого 1988. Автор концепції утворення соціальнопсихологічної служби для війсь-
ковослужбовців. Нач. соціальнопсихологічного управління (потім — соціально-психологічної служби) Мін-ва оборони України (1991—93). 1991 М. присвоєно звання полковника, а 1992 — генерал-майора ЗС України. 1994— 98 — нар. депутат України. У ВР України був координатором-заст. голови депутатських фракцій «Державність», згодом — фракції «Конституційний центр». Брав активну участь у прийнятті Конституції України 1996. Член постійної комісії, а потім — і к-ту ВР України з питань оборони і держ. безпеки. 1992 В.Чорновіл запропонував обрати М. гетьманом Укр. козацтва, а після обрання вручив йому гетьман. булаву. 1992—98 — гетьман Укр. козацтва, з 1998 — почесний гетьман. Залучив до складу Укр. козацтва зарубіжні осередки Вільного козацтва та організував створення козац. осередків у середовищі укр. еміграції (1992— 97), унаслідок чого Укр. козацтво 1996 стало міжнар. орг-цією. 22 січня 2005 разом з отаманом Укр. козацтва І.Вардинцем на Софійському майдані в Києві в результаті проведення ради сучасного козацтва вручив гетьман. булаву щойно обраному Президентові України В.Ющенку. З 2005 — член Ради Укр. козацтва при Президентові України та голова К-ту розвитку Укр. козацтва в Україні та діаспорі. Заст. директора Науково-дослідного інституту козацтва, професор Донец. ін-ту держ. штучного інтелекту, провідний наук. співробітник НДІ українознавства Академії пед. наук України. Автор понад 100 праць із проблем діяльності людини та громад. рухів, соціальної психології військовослужбовців, українознавства та розвитку сучасного козацтва. Нагороджений орденом «За заслуги» 3-го (1999) та 2-го (2006) ступенів, багатьма медалями й відзнаками, у т. ч. вітчизн. і закордонних громад. об’єднань. Тв.: Проблеми ділової переорієнтації діяльності Руху. «Вісник Руху», 1990, ч. 7; Людина в індивіді: Соціально-психологічна служба — не партполіторган. К., 1992; Праксеологічна актуалізація української національної ідеї (категоріально-логічний, світоглядно-філософський і соціальнопсихологічний аналіз). «Українознавство», 2003, № 2—3; «Пізнаймо пра-
вду і правда нас вільними зробить»: Козацтво і Третій гетьманат. «Гетьман», 2005, № 5; Феноменологія духа українства в козацтві: Пройдешнє, сучасне та прийдешнє. «Українознавство», 2006, № 2. Літ.: Хто є хто в Україні. 1997, К., 1997; Задунайський В. Мулява Володимир Савич. В кн.: Українське козацтво: Мала енциклопедія. К., 2002; Чухліб Т. Сучасне українське козацтво: Історія боротьби за відродження (кінець 80-х рр. ХХ ст. — початок ХХI ст.). В кн.: Українське козацтво у вітчизняній та загальноєвропейській історії: Матеріали міжнародної конференції. Одеса, 2005; Наливайко С. Словенська назва Muljava й українське прізвище Мулява. «Українознавство», 2007, № 1; Володимир Мулява — людина незвичайної долі. Там само, 2007, № 3; Чухліб Т., Задунайський В. Громадські ініціативи щодо відродження козацтва в сучасній Україні. В кн.: Історія українського козацтва: Нариси, т. 2. К., 2007. В.В. Задунайський, Т.В. Чухліб.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МУЛЯВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
