МОРОЗ Валентин Якович (н. 15.04.1936) — публіцист, історик, діяч укр. нац. руху. Н. в с. Холонів (нині село Горохівського р-ну Волин. обл.) в сел. родині. Закінчив істор. ф-т Львів. ун-ту (1958). 1958—63 працював учителем і заст. директора в середніх школах на Волині. З лютого 1964 викладав новітню історію в Луцькому, з вересня — в Івано-Франківському педагогічних ін-тах. Підготував канд. дис. на тему: «Луцький процес 1934 року — зразок революційної співдружно-
сті польського і українського народів у спільній боротьбі проти фашистського режиму панської Польщі» (захистити не встиг через арешт). Віддався поширенню «самвидаву». Заарештований 1 вересня 1965, засуджений за антирад. агітацію та пропаганду до 4-х років таборів. Перебував у таборі ЖХ-385/17-А в Мордовії (РФ), де створив «Репортаж із заповідника імені Берії», що поширився в «самвидаві». Вийшовши 1969 на волю, написав есе «Серед снігів» з аналізом поневолення людини в умовах комуніст. диктатури, «Хроніка опору» про нищення укр. культ. спадщини, «Мойсей і Датан» (полеміка з «Литературной газетой»), які також поширилися в «самвидаві». Став одним із провідних авторів «Українського вісника» (вип. 1—6. 1970—72). Другий арешт М. (за 9 місяців — 1 червня 1970), брутальність влади на закритому суд. процесі, де свідки В.Чорновіл, І.Дзюба, Б.Антоненко-Давидович з протесту відмовилися свідчити, нарешті — незвично жорстокий вирок (14 років) за тією самою ст. 62, ч. 2 Карного кодексу УРСР, ще більше спопуляризували його особу. Біля рад. посольств і консульств у США й Канаді відбулися демонстрації. Протягом років еміграційна преса друкувала його матеріали, на яких виховували молодь і які допомогли поширити на Заході ідею про порушення прав людини в СРСР. Нонконформістська поведінка М., його радикальні світоглядні засади призвели до парадоксальної локалізації стихійного руху українців по різних країнах за звільнення одного М. Навпаки, за умов рад. концтабору дійшло до створення (1977) к-ту (священик В.Романюк (див. Володимир, патріарх), Е.Кузнєцов та Д.Шумук), що намагався налагодити стосунки між в’язнями. Карався у Владимирській тюрмі, де був посаджений разом із кримінальними злочинцями. Опираючись їхньому санкціонованому насильству, зажадав переведення до одиночної камери, де пробув майже 2 роки. Наприкінці тюремного строку, відбувши кілька місяців голодування (1974), перейшов до табору особ-
ливого режиму в Мордовії (ст. Потьма, с-ще Сосновка). Уночі з 27 на 28 квітня 1979 в нью-йоркському аеропорту ім. Кеннеді представники рад. та амер. властей обміняли 5 політв’язнів, серед них — одного українця (Мороза), на 2-х агентів Комітету державної безпеки СРСР, засуджених у США. Опинившись на волі, оселився в Америці, де його зустрічали як героя. На запрошення д-ра Д.Бока, президента Гарвардського ун-ту, вислане 1975, М. коротко був гостюючим ученим (visiting scholar) в Українському науковому інституті Гарвардського університету (1979—80). Вів постійний коментар на радіопрограмі «Пісня України» в Торонто (Канада). Почав роботу над спогадами. 1980—82 студіював в Українському вільному університеті в Мюнхені (ФРН), де 14 листопада 1982 отримав докторат з філософії зі спеціалізацією «Історія Східної Європи» за працю «Етнонім “Україна” (на матеріалах дум та історичних пісень)» (промоцією керував проф. А.Жуковський). Працював над історією шістдесятництва (див. Шістдесятники). Шістдесятницький рух трактував як поетичну чи інтелектуальну революцію. З 1980 — видавець ж. «Анабазис» (Клівленд, США, потім Торонто), в якому формував новий образ лицаря укр. руху. 1986—91 — власник радіопрограми «БумеранґКонтакт» (Торонто). Від 1982 — постійний співробітник газети Укр. революційнодемократ. партії «Українські вісті». Радикальний і безкомпромісний, під час публічних виступів входив у конфлікт з тією чи іншою еміграційною групою. Критикував Закордонне представництво Укр. Гельсінкської групи. Активність М. викликала великий розголос у світ. пресі. Наприкінці перебудови М. повернувся на Батьківщину і в січні 1991 оселився у Львові. 1991— 93 — професор, зав. кафедри українознавства в Укр. поліграфічному ін-ті. З 1993 — професор кафедри українознавства Львів. ін-ту фізкультури, викладач політології Львів. філії Укр. академії держ. управління при Президентові України.
71 МОРОЗ
В.Я. Мороз.
72 МОРОЗ
О.О. Мороз.
На Батьківщині розгорнув дослідження історії 20 ст. Відкидаючи погляд на Україну як провінцію й підсумовуючи свої істор. спостереження, будує україноцентричний курс історії України. Ґрунтуючись на фактографії Д.Дорошенка, П.Христюка, Л.Шанковського, В.Кучабського й навіть істпартівського (див. Істпарти) «1917-й год на Киевщине: Хроника событий» (Київ, 1928), виразно розробляє історіософію й політологію Р.Бжеського. Член Української Могилянсько-Мазепинської академії наук (1980), Міжнар. славістичної асоціації «Добро слово» (1989), об’єднання укр. письменників «Слово» (Канада). Автор понад 30 книг і до двох тисяч статей. Праці М. друкувались англ., франц., нім. та ін. мовами. Праці і тв.: Репортаж із заповідника імені Берії. «Сучасність», 1968, № 3—6; «Визвольний шлях», 1968, № 6—8; Хроніка спротиву. «Визвольний шлях», 1970, № 11/12; Серед снігів: Полемічне есе. Там само, 1971, № 5; Замість останнього слова. Там само, 1972, № 1; «Сучасність», 1972, ч. 1; Бумеранґ. Балтимор, 1974; Есеї, листи й документи. Мюнхен, 1975; Мойсей і Датан. Торонто, 1978; Валентин Мороз на волі. «Визвольний шлях», 1979, № 7—10, 12; 1980, № 1; Тверді мелодії. Клівленд, 1980; Лекції з історії України. Торонто, 1982; Голод 33 року й українізація. «Сучасність», 1983, ч. 10; «Не любить історія дарунки роздавати»: [Інтерв’ю]. «Україна», 1991, № 8; Україна у 20-му столітті. Тернопіль, 1992; Шістдесяті роки на Україні. «Всесвіт», 1993, № 9—12; Націоналізм 21-го століття. Львів, 1997; У пошуках українського Піночета. Львів, 1999; Роль селянинавласника у сучасному українському відродженні. Львів, 2002; Україна у двадцятому столітті: етап перший, 1900—1920 рр. Львів, 2005. Літ.: Чорновіл В. Лихо з розуму: Портрети двадцяти «злочинців»: Збірник матеріялів. Париж, 1967; Те саме. Львів, 1991 (вид. 4-те, доповнене і справлене); Боронім Мороза! [Звернення Президії СУВФ]. «Визвольний шлях», 1974, № 2; Звернення Проводу ОУН до всієї української спільноти [в оборону В. Мороза]. Там само; Боярич О. Культурна боротьба України за самостановлення власної суті: До світоглядово-культурних проблем. Там само, № 7/8; Наш коментар [до публікації: Лівицький М., Стецько Я. В обороні України. «Визвольний шлях», 1974, № 7/8]; Хроника текущих событий. Нью-Йорк, 1974, вип. 32—33; 1976, вип. 40—41; 1977, вип. 45; вип. 47; 1980, вип. 53; Лев Лук’яненко обороняє Валентина Мороза. «Визвольний шлях», 1978, № 10; Український
правозахисний рух: Документи і матеріали УГГ. Балтимор—Торонто, 1978; Центральна Управа СУМ надала В. Морозові звання почесного члена СУМ. «Визвольний шлях», 1979, № 9; Алексеева Л. История инакомыслия в СССР. Вильнюс—М., 1992; ЛисякРудницький І. Історичні есе. т. 2. К., 1994; Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960—80 років. К., 1995; Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні. К., 1998; Мороз Р. Проти вітру: Спогади дружини українського політв’язня. Львів, 2005; Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР, т. 1: Україна, ч. 1. Х., 2006; Чорновіл В. Твори, т. 3. К., 2006; Федотова О.О. Політична цензура друкованих видань в УСРР—УРСР (1917—1990). К., 2009; Рух опору в Україні, 1960—1990. К., 2010. С.І. Білокінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Мороз Валентин Якович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
