МОНГОЛЬСЬКА ІМПЕРІЯ — д-ва типу степових імперій (інакше: pax nomadica, кочова імперія), створена монгол. вождем Чингізханом бл. 1180—1190 і керована започаткованою ним династією до 1368. Cамоназва М.і. монгол. мовою — Йеке Монгґол Улус («Улус великих монголів») походить від назви панівного народу (з характерним для домодерної політ. лексики означенням панування та старшинства через прикметник «великий»). Вона початково засвідчена в ки-
Посольство європейців до монгольського хана. З англійського рукопису 14 ст.
сусіднього народу татар та включення його до свого складу. Попри масове винищення татар, монголи асимілювали уцілілу їх частину (переважно жінок та дітей), тим більше, що обидва народи були близькими за к-рою. Незважаючи на невизначену мовну та антропологічну приналежність племені татар до монголів чи тюрків, тюркські риси в к-рі татар були виразними, так що сам Чингіз-хан одержав своє дитяче ім’я Темучжин від тюркського імені переможеного татар. вождя (Темюрджи — «коваль»). В оточенні Чингіз-хана також було кілька нукерів (дружинників) з невільників татар. походження, яким він доручив високі держ. пости (зокрема Мухалі — намісник «го-ван» у Пн. Китаї, ШигіХутуху — гол. законовід, ясавул). Ще важливішою причиною для вживання монголами подвійного імені був престиж татар, адже ті перед завоюванням були політ. і торг. лідерами на території Монголії. Тісні стосунки татар із Китаєм, що, між іншим, були запорукою їх домінування серед кочовиків Монголії, давали й китайцям підстави вважати монголів частиною татар (рід Чингіз-хана вони зараховували до «чорних татар», плем’я онґютів — безпосередніх сусідів Китаю, вважалося «білими татарами»). З перетворенням монголів на імперську націю китайці визнали їхнє ім’я (менг-гу), але загалом для підданців М.і., що виступали єдиним цілим як зайовники, їм було зручно вживати подвійну назву «мен-да» («монголо-татари»). У ході подальших завоювань до панівного прошарку М.і. дедалі більше входило не-монгольських союзників та підданців (зокрема монголомовних кара-китаїв, тибетців тангутів, але переважно тюрків — уйгурів, огузів, половців та ін.), тому подвійна назва, що вказувала на пару «монгол—не-монгол», пропонувала зручну формулу етноніма для не-монгольського поповнення, яке неодмінно зберігало свою племінну тотожність. Досить скоро цей багатоплемінний панівний народ М.і., особливо далеко на зх. від Монголії, де він складався переважно з тюрків, навіть маніфестував свій не-мон-
гольський характер відмовою і від подвійного самоозначення, прийнявши іменування татар у ролі політоніма. Так ці дві самоназви монголо-татари і татари стали гол. визначеннями монголів та їхніх союзників по М.і. поза межами Євразійського степу — на Кавказі (напр. «мугал татари» у вірм. хроніста Кіракоса Гандзакеці), на Русі (уперше згадані в Іпатіївському літописі під 1223: «Моавитяне (за співзвучністю з монголами. — О.Г.) рекомыи Татаръве»), у Зх. Європі («Монгали, які іменуються нами Татарами» в Плано Карпіні, «татари» у Вільгельма Рубрука), на Бл. Сході («татар» як опозиція до тюрків «турк», «тюрк»). Для турків-сельджуків Малої Азії, які, незважаючи на монгол. завоювання 1243, зберігали власну державність, а також їхніх спадкоємців османців, підданці М.і. та держав-спадкоємців (держави Іль-ханів, держави Тімура), попри їхній переважно тюркський склад, виступали під іменем «татари». Відповідно, у західноєвроп. традиції за М.і. та державами-спадкоємцями як у розмовній мові, так і в офіц. вжитку, утвердилася назва «Татарія», а також похідна від неї «Тартарія», утворена за співзвучністю з грец. назвою пекла Ταρταρος та виправданими асоціаціями з пеклом, які були навіяні враженнями європейців від монголо-татар. Походження монгольської спільноти. Монголи вперше згадані в китайс. хроніці 10 ст. «Цзю Тан шу» під назвою «Менг-ву» як частина племінної конфедерації шивей, яка у 8 cт. мешкала в горах та лісах довкола оз. ДалайНор (нині оз. Далайнор; ін. назва — Хулун-Нур) та верхній частині басейну р. Амур. Тоді вони займалися переважно мисливством і сезонним скотарством (розводили коней та свиней). За генеалогією Чингіз-хана з «Таємної історії монголів», існування легендарних предків монголів Борте-Чіно («Плямистий вовк») та дружини Гоа-Марал («Прекрасна лань») припадає на серед. 8 ст. З цими предками пов’язана пам’ять монголів про міграцію на захід. Знищення киргизами Уйгурського каганату 840 зі столицею Кара-Балгасун у верхів’ях р.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МОНГОЛЬСЬКА ІМПЕРІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
