МОГИЛЬНИКИ ЕПОХИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ — одна з осн. категорій археол. пам’яток, що поділяється на дві групи: курганні та ґрунтові (або безкурганні). Перші з’являються раніше (див. Кургани східнослов’янські) — у 2-й пол. 1 тис. (окрім Пруто-Дністровського регіону), а другі — переважно під впливом християнства впродовж перших століть 2-го тис. Відомі також кенотафи — меморативні комплекси в честь загиблих далеко від домівки. Дослідження могильників розпочалися більше 100 років тому, і зараз нагромаджено значну інформацію. Поховальний обряд давньорус. населення, що формувався під впливом різних факторів (соціальний, етнічний, реліг.), у своєму розвиткові пройшов кілька стадій: кремація на стороні та на місці поховання, інгумація на рівні давньої поверхні і в підкурганній ямі, трупопокладення в ґрунтовій могилі. Розташування курганів невеликих розмірів безсистемне, ґрунтові захоронення здебільшого розміщені рядами. Для раннього етапу (9—11 ст.) характерним є наявність різноманітного супровідного інвентаря, пізніше під впливом нової релігії ця традиція поступово зникає.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МОГИЛЬНИКИ ЕПОХИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
