МОГИЛА (Могиленко, Мигула) Андрій (бл. 1630 — 1-ша пол. січня 1689) — держ. та військ. діяч, гетьман Правобережної України 1684—88. Н. в козац. родині, ймовірно, на Полтавщині. У 1670-х — на поч. 1680-х рр. — «присяглий товариш» компанійського полку Війська Запорозького в Лівобережній Україні. Певний час перебував на Запорозькій Січі. Наприкінці 1683 в ранзі полковника очолив піх. козац. відділи (бл. 3—4 тис. козаків) у війську правобереж. гетьмана С.Куницького під час походу до Молдови та Пн. Причорномор’я. Відзначився в битві під Кіцканами (4 грудня 1683) і, особливо, поблизу фортеці Табок на р. Прут (прит. Дунаю; 30 грудня 1683), звідки в результаті вдалої операції зумів вивести з оточення татар. військ підлеглі йому частини. У січні 1684 на раді козацькій, яка відбулася в м. Могилів, М. обрали гетьманом Війська Запороз. від імені «його королівської милості» Речі Посполитої. 30 січня 1684 це рішення затвердив польс. король Ян III Собеський. Перший військ. похід М. в ранзі гетьмана закінчився невдало — у битві з татарами під м. Студениця на Поділлі (травень 1684) він зазнав поразки, втративши вбитими і полоненими бл. 3 тис. вояків. Хоча після цього його підрозділи перемагали загони татар і турків (грудень 1684, січень 1685, травень 1688 та ін.). Влітку 1686 допомагав війську Речі Посполитої ово-
лодіти м. Ясси (нині місто в Румунії) та очолював козаків під час штурмів 1686 та 1687 зайнятого турками м. Кам’янець (нині м. Кам’янець-Подільський). Майже всі козацькі літописці відзначали його велику роль у вигнанні турецько-татарських військ із Зх. Поділля та Брацлавщини в останній чв. 17 ст. У серпні 1684 оголосив гетьманом наказним М.Лукейчика, який був генеральним суддею у правобереж. Війську Запорозькому. Той відразу розіслав свої універсали (можливо, що не без відома патрона) до всього населення Правобереж. України, де повторювалися гасла часів національної революції 1648—1676. На заклики М. багато українців із Лівобережжя та Запорожжя переходили в Правобережну Україну, козац. військо якої, за окремими даними, збільшилося до 8 тис. вояків. Визнанням ролі козацтва під кер-вом М. в обороні укр. земель Речі Посполитої і всієї Сх. Європи від турецько-татар. агресії стала постанова варшавського вального сейму від 16 листопада 1685, де визнавалося, що «всіх козаків низових і українських, як тих, які побажали признати його, мають осідати на Україні, вернути їм їхні прадавні вольності, свободи і привілеї, що даровані були нашими [королівськими] попередниками». М. було дозволено набирати полковників не зі шляхетського стану, як було досі, а серед козацької старшини. Відразу по цьому на Правобережжі відродилося 4 козац. полки — Білоцерківський полк (Фастівський полк), Брацлавський полк, Вінницький полк (Кальницький полк) та Корсунський полк. Для гетьман. резиденції М. обрав м. Немирів на Вінниччині. Улітку 1687 призначив наказним гетьманом полк. М.Булигу. Під час гетьманування М. за дорученням польс. уряду складалися козац. компути (списки, реєстри; 1686, 1687, 1689). Зустрічався та активно листувався з Яном III Собеським. Підтримував стосунки з Римом (Апостольською столицею), Кримським ханатом, Калмицькою ордою, Молдавським князівством та Волоським князівством, а також із Запороз. Січчю. Польс. король Ян III Собеський вручив М. булаву, хоругву, лита-
ври та печатку «з гербом старожитнім України» — зображенням козака з мушкетом. З 1684 козацтво Правобереж. України розглядалося як важливий чинник у планах антиосман. «Священної ліги». Проблема титулування М. як гетьмана «обох сторін Дніпра», а не тільки правобереж. Війська Запороз., була однією з важливих під час російсько-польс. переговорів щодо укладення та впровадження в життя «Вічного миру» 1686. Помер на поч. 1689, похований у Свято-Покровському Межигірському монастирі під Києвом. Мав рідного брата Якима, дружину — лубенську козачку Парасковію Мозирю — та сина, який після смерті батька служив при королів. дворі Яна III Собеського. У с. Малий Букрин (нині село Київ. обл.) на старовинному кладовищі й до цього часу зберігся козац. хрест 2-ї пол. 18 ст. з написом «Андрій Андрійович Могила». Літ.: Андрусяк М. До історії правобічних козаків у 1688—1689 рр. «ЗНТШ», 1930, т. 100; Крупницький Б. З історії Правобережжя 1683—1688 рр. В кн.: Праці історико-філологічного товариства в Празі, вип. 4. Прага, 1942; Perdenia J. Stanowisko Rzeczypospolitej szlacheckiey wobec sprawy Ukrainy na prze»omie XVII—XVIII ww. Wroc»aw, 1963; Чухліб Т. Маловідомий гетьман Правобережної України Андрій Могила (1684—1689). «УІЖ», 1993, № 9; Його ж. Гетьман Андрій Могила. В кн.: Середньовічна Україна, вип. 1. К., 1994; Станіславський В. Гетьман Андрій Могила і запорозькі козаки. «Київська старовина», 1999, № 3; Його ж. Поїздка «товмача» гетьмана Андрія Могили до Білогородчини і Криму. В кн.: Український історичний збірник, вип. 2. К., 2000; Його ж. Гетьман Правобережної України Андрій Могила. «УІЖ», 2002, № 5; Чухліб Т. Документи про фінансування козацьких полків Річчю Посполитою та Ватиканом у 80—90-х рр. XVII ст. В кн.: Український археографічний щорічник, вип. 7. К.—Нью-Йорк, 2002; Станіславський В. Військове співробітництво та пошук політичної взаємодії Запорожжя й Речі Посполитої в 1686—1689 рр. В кн.: Україна в Центрально-Східній Європі (від найдавніших часів до кінця ХVIII ст.), вип. 3. К., 2003; Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663—1713). К., 2004; Його ж. Зимовий похід 1683/1684 рр. українського козацтва проти Османів до причорноморського
11 МОГИЛА
12 МОГИЛА
Степу. В кн.: Надчорномор’я: Студії з історії та археології (з IХ ст. до н. е. по ХIХ ст. н. е.). К., 2008. Т.В. Чухліб.
Петро Могила. Гравюра 19 ст.
Петро Могила. Фреска з Церкви Спаса на Берестові у м. Київ. 1644.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Могила Андрій» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
