КОМІТЕТИ ДОПОМОГИ УКРАЇНІ У ВІЙНІ — орг-ції антифашист. солідарності емігрантів з УРСР та Росії, що діяли у д-вах Пн. та Пд. Америки в період Другої світової війни. Перша така орг-ція під назвою «Комітет допомоги Росії у війні» з від-ням «Український американський комітет» була створена в жовт. 1941 у Чикаго (США). Пізніше в США й Канаді почали діяти «Українське товариство допомоги Батьківщині», «Канадське товариство допомоги Росії» (з укр. від-ням), «Товариство українських американських городян», «Український комітет допомоги
486 КОМІТЕТИ
вому, а після адм.-тер. реформи 1923 — районному рівні. З допомогою К.н.с. партапарат реалізовував на селі політику «розкуркулення», придушування «політичного бандитизму», викачування в селян хліба (див. Голод 1921— 1923 років в УСРР та Голодомор 1932—1933 років в УСРР). Із весни 1918 РКП(б) почала будувати на підвладних їй тер. комуніст. систему вир-ва і розподілу. Для цієї системи існуюче в країні селянство було «чужорідним елементом» — т. зв. дрібною буржуазією, тому необхідно було змінити його соціальну природу. Однак, не маючи на той час змоги зробити це, РКП(б) обмежувалася тим, що не допускала існування специфічно сільс. самоврядних орг-цій. Проте вона змушена була зробити виняток для рад селянських депутатів, без яких у сільс. місцевості не існувало б влади рад. органів — тієї основи, на якій трималася диктатура більшовиків. А це означало, що для того, аби система рад. влади на селі була підконтрольною, потрібно було докладати зусилля для нейтралізації потенційної загрози, яку несли депутати, що обиралися селянами. Тому більшовики практикували політику розколювання села за майновою ознакою, надавали штучні переваги пролетаризованим верствам, маніпулювали з нормами представництва у виборах до рад, запровадили багатоступеневий принцип побудови рад, нещадно боролися з партіями сел. походження, які претендували на представництво інтересів селянства. Усе це допомага-
«Селяне! Организуйте комитеты незаможных селян! Гоните в шею кулаков!». Художник О. ХвостенкоХвостов. Плакат. 1920.
ло їм тримати ситуацію під контролем. Однак у сільс. місцевості УСРР, де позиції більшовиків були особливо слабкими, маніпуляції з формуванням потрібного складу рад наражалися на істотні труднощі. Саме через це В.Ленін у лют. 1920 порадив нар. комісарові землеробства УСРР Д.Мануїльському спиратися у ході продрозкладки на ради, утворені тільки з бідноти та середняків-незаможників. Голова РНК УСРР Х.Раковський зробив, однак, ставку не на ради, склад яких більшовикам було важко регулювати, а на К.н.с., які б дублювали функції рад. До цих К.н.с. включалися також і нові середняки, які одержали землю від держави і своєю роботою на ділі довели лояльність політ. режимові. Проте перевага надавалася декласованій бідноті, яка здебільшого не мала інтересів, пов’язаних із с. госп-вом. Заручившись підтримкою в ЦК РКП(б), Х.Раковський і голова ВУЦВК Г.Петровський домоглися прийняття ВУЦВК закону від 13 квіт. 1921, згідно з яким комнезами оголошувалися «організаціями державного значення». Закон офіційно закріплював за ними ті повноваження, які були раніше відібрані в сільс. рад явочним порядком. У рад. історіографії побутувала теза, що комнезами представляли інтереси як бідноти, так і середнього селянства. Дане твердження становило собою висновок з офіц. гасла РКП(б) про союз з середняком. Таке гасло було цілком логічним для більшовицької пропаганди. Проте на ділі одразу після виникнення К.н.с. їх почали звільняти від недостатньо активних середняків. Масова кампанія чистки, під час якої К.н.с. втратили половину складу, відбулася восени 1921. У травні 1922 питання про комнезами розглянув пленум ЦК КП(б)У, у його документах було зафіксовано, що на той час соціальний склад К.н.с. був таким (у тис. осіб): наймити — 65,4; безземельні селяни — 111,8; малоземельні селяни — 267,7; трьохдесятинники — 111,3; середняки — 74,5. Тобто після чисток кількість середняків у К.н.с. становила лише десяту частину їхнього складу.
З початку проведення РКП(б) нової економічної політики знову постало питання про місце в системі рад. влади К.н.с., які для цієї системи були чужорідним тілом. Спочатку ЦК КП(б)У (зважаючи на те, що в умовах утвердження ринкових засад у взаємовідносинах села з містом влада повинна була всіляко обмежувати самоврядування сільс. нас., оскільки за таким самоврядуванням більшовики небезпідставно вбачали «петлюрівщину», тобто потяг до незалежності) підтвердив доцільність існування комнезамів як «організацій державного значення» і рекомендував парт. орг-ції республіки спиратися на них. Проте невдовзі Х.Раковський був усунутий з посади голови РНК УСРР і питання про політику щодо К.н.с. знову постало на порядку денному. Х.Раковський після того, як його звільнили, написав листа до членів ЦК і Центр. контрольної комісії РКП(б), в якому захищав, зокрема, своє дітище — комнезами. Він опротестував ухвалену на пропозицію Г.Зінов’єва постанову пленуму ЦК РКП(б) від 4 лип. 1923, згідно з якою політбюро ЦК РКП(б) доручалося в погодженні з ЦК КП(б)У здійснити ретельне обстеження комнезамів і доповісти про наслідки на одному з найближчих пленумів ЦК РКП(б). Обстеження, на думку Х.Раковського, могло негативно позначитися на авторитеті партії серед сільс. бідноти. Ліквідаційні настрої щодо комнезамів, які існували в респ. парт. орг-ції, пояснювалися в листі нерозумінням суті нової екон. політики правлячої комуніст. партії. «Розтлумачуючи нову економічну політику не як маневровий рух класової боротьби, а як самостійну мету, — писав Х.Раковський, — деякі наші товариші стали проводити точку зору, що в селі ставка віднині повинна бути на заможного селянина, який піднесе сільське господарство і буде платити податки державі». Х.Раковський солідаризувався з переважною більшістю керівників РКП(б), які прагнули відновлення комуніст. штурму. Він вважав, що екон. стабілізація, досягнута завдяки держ. підтримці селян-власників, є справою другорядною. Приховано або відкрито таку точку зору по-
діляла більшість членів ЦК РКП(б). Тому лист Х.Раковського в частині, присвяченій комнезамам, справив відповідне враження. Парт. центр відмовився втручатися в укр. справу про комнезами і передав її на розгляд у ЦК КП(б)У. У жовт. 1923 на пленумі ЦК КП(б)У доповідь про К.н.с. зробив Г.Петровський. Він охарактеризував їх як «міцну політичну радянську організацію, через яку й надалі партія повинна проводити свій вплив на селянство». Навпаки, 1-й секретар ЦК КП(б)У Е.Квірінг і нар. комісар земельних справ І.Клименко заявили, що треба взяти курс на скорочення кількості незаможників, орієнтуватися на міцного господаря, отже — ліквідувати К.н.с. Більшість членів ЦК КП(б)У солідаризувалися з Г.Петровським. У декреті ВУЦВК від 5 груд. 1923 «Про пільги, права і обов’язки незаможних селян» підтверджувався статус К.н.с. як орг-цій держ. значення. Навесні 1924 ХIII з’їзд РКП(б) оцінив роботу К.н.с. без ентузіазму, обмежившись двозначною фразою про те, що «досвід українських комнезамів в основному виправдав себе в українських умовах». У замаскованій формі з’їзд радив парт. орг-ції УСРР повернутися до питання про доцільність існування К.н.с. у структурі влади. Від квіт. 1925, коли ген. секретарем ЦК КП(б)У став Л.Каганович, розмови про специфічність укр. умов припинилися. Л.Каганович прибув в Україну якраз для того, щоб викоренити будь-яку специфіку. У лип. 1925 черговий пленум ЦК КП(б)У перетворив К.н.с. з орг-ції держ. значення в орг-цію суто громадян., тобто звільнив їх від адм.госп. функцій, наданих юридично або наявних у них фактично. Це рішення було реалізоване в декреті ВУЦВК і РНК УСРР від 16 листоп. 1925. Позбавлені адм. функцій, комнезами продовжували існувати за інерцією. Значення їх у житті селянства поступово зійшло нанівець. Останній спалах їхньої активності припав на зиму 1932—33: терор голодом за інструкціями Кремля здійснювали саме вони. Після виконання к-тами незаможних селян цієї
страхітливої місії ВУЦВК ухвалив постанову від 8 берез. 1933 про їх ліквідацію. Літ.: Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1919—1920). Збірка документів і матеріалів. К., 1957; Колективізація і голод на Україні. 1929—1933. Збірник документів і матеріалів. К., 1993; Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1929). К., 1999. С.В. Кульчицький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОМІТЕТИ ДОПОМОГИ УКРАЇНІ У ВІЙНІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
