КОДИФІКАЦІЙНІ РОБОТИ В УСРР, перша кодифікація українського радянського законодавства. Кодифікаційні роботи, здійснені в УСРР у 1920-ті рр. (вони проводилися в рамках єдиної законодавчої політики правлячої в усіх рад. республіках партії більшовиків), були своєрідним «матеріальним втіленням» курсу на «революційну законність». Остання у контексті здійснення нової економічної політики мала замінити правовий і економ. нігілізм перших післяреволюційних років. Актуальність проведення таких робіт була викликана як необхідністю зафіксувати правові форми нових суспільних відносин, так і потребою систематизувати рад. законодавство, ліквідувати наявні в ньому істотні суперечності та прогалини. Важливим спонукальним чинником проведення кодифікації був також міжнар. фактор. Екон. розвиток рад. республік був неможливим без міжнародної співпраці, а світове співтовариство вимагало від своїх членів «цивілізованого ставлення» до державно-правових інститутів, «європейської системи юридичних норм». Перші підготовчі заходи щодо збору й узагальнення законодавчого матеріалу для майбутньої широкої кодифікації були започатковані в УСРР ще в берез. 1920. Але активні кодифікаційні роботи почалися лише наприкінці 1921. Потім у надзвичайно стислий строк — за 2—3 роки було в основному кодифіковано (у вигляді кодексів та ін. рівнозначних їм законодавчих актів) більшість галузей рад. законодавства. 1922 були ухвалені Кримінальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Положення про судоустрій, Цивільний кодекс, Земельний кодекс, Кодекс законів про працю і Кодекс законів про народну освіту; 1923 — Закон про ліси, 1924 — Цивіль-
ний процесуальний кодекс, Тимчасові будівельні правила; 1925 — Ветеринарний кодекс УСРР, Виправно-трудовий кодекс. Нову, т. зв. другу хвилю кодифікації в УСРР викликало завершення відбудовного періоду і проголошення курсу на індустріалізацію країни, а також стрімке зростання загальносоюзного законодавства, ухвалення Конституції СРСР 1924 та внесення відповідних змін до Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1929. В УСРР тоді були ухвалені: Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадян. стану (1926), Адміністративний кодекс (1927), нові редакції Кримінального, Кримінально-процесуального та Земельного кодексів (1927). Уже в умовах згортання нової екон. політики 1927—29 було ухвалено ще кілька кодифікаційних актів. У лют. 1928 Тимчасові будівельні правила замінив Статут цивільного будівництва. У серп. 1928 відповідно до Гірничого положення УСРР було ухвалено Гірничий кодекс УСРР. У верес. 1929 побачили світ новий Цивільний процесуальний кодекс і нова редакція Положення про судоустрій. Логічним завершенням кодифікаційних робіт стало видання у 1929—30-х рр. 7-томного Систематичного зібрання чинних законів УСРР. Підготовка цього видання була задумана ще на поч. 1926, але реально розпочата з середини 1927, причому укр. юристам в основному таки вдалося довести її до кінця. Не сприймаючи «традиційних», тобто буржуазно-правових, форм, але зважаючи на вагомість міжнар. фактора, більшовики висунули ідею наповнення старих форм новим змістом. Це означало забезпечення в нових кодексах пріоритету загальнодерж. інтересів, надання д-ві права у разі потреби втручатися в будь-які урегульовані законом відносини, незважаючи на «традиційні права й свободи». У результаті ст. 1 Цивільного кодексу УСРР передбачала захист лише тих цивільних прав, які здійснюються відповідно до їх «соціально-господарчого призначення», а ст. 30 проголошувала недійсною будьяку угоду, «спрямовану на явну шкоду державі». Порушуючи
класичний юрид. принцип «немає злочину, якщо він не передбачений у законі», ст. 10 Кримінального кодексу УСРР припускала можливість визнання певного діяння злочином за аналогією. Стаття 49 цього ж Кодексу дозволяла визнати особу соціально небезпечною у зв’язку з минулою її злочинною діяльністю або у разі наявності відомостей про її зв’язки зі злочинним середовищем і позбавити її права перебувати в певних місцевостях строком до 3 років. У Земельному кодексі УСРР було закріплене необмежене право вилучення земель у землекористувачів «для державних і громадських потреб» і навіть можливість примусового переселення сільського населення в ін. місцевості за рішенням ВУЦВК або губвиконкомів (ст. 223—224 Земельного кодексу УСРР). У Кодексі законів про працю УСРР збереглася від часів воєнного комунізму норма, яка дозволяла уряду або органам, ним уповноваженим, у будь-який момент за нестачі робочої сили «для виконання найважливіших державних завдань» залучати населення «у порядку трудової повинності» (ст. 11 Кодексу законів про працю УСРР). Аналогічні норми містилися в більшості ін. кодифікаційних актів. Незважаючи на зовнішню подібність до буржуазних кодексів (там і там були текстуально однакові статті), рад. законодавство 1920-х рр. міцно стояло на сторожі «інтересів диктатури пролетаріату». Разом з тим тогочасна кодифікація укр. рад. законодавства в цілому заклала основи створення в д-ві більш ліберального, ніж за часів «воєнного комунізму», правового режиму, оскільки істотно розширювала права й свободи особистості. Однак ця позитивна тенденція невдовзі була зруйнована. З розвитком режиму особистої влади Й.Сталіна в країні відбулося фактичне повернення до багатьох засад «воєнного комунізму». Хоча перша кодифікація законодавства УСРР базувалася на принципі єдності рад. законодавства і прикладом для неї були законодавчі акти РСФРР, все-таки вона враховувала й деякі специфічні укр. екон., нац. і побутові умови. Так, у Цивільному кодек-
сі УСРР були дві незначні відмінності від такого самого кодексу РСФРР. У Кримінальному кодексі УСРР порівняно з рос. було 11 нових статей. Низку відмінностей, пов’язаних з існуванням в УСРР комітетів незаможних селян, місц. специфічного землевпорядного процесу, особливими умовами класової боротьби на селі та ін., зафіксував Земельний кодекс. Інколи укр. юристи випереджали своїх рос. колег. Так, проект Цивільного процесуального кодексу, опублікований в Україні 1922, було використано для підготовки відповідного рос. кодексу. Лише в УСРР було ухвалено такі акти, як Адміністративний кодекс та Кодекс законів про народну освіту. В УСРР значно успішнішими, ніж у РСФРР, були спроби підготовки суцільної кодифікації, їх результатом стало видання Систематичного зібрання чинних законів УСРР. Літ.: Бабій Б.М. Українська радянська держава 1921—1925. К., 1961; Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР. К., 1989; Його ж. Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність. Х., 1995. І.Б. Усенко.
Посполитої. У цей час належало знатному литовському роду Сапегів. Після придушення Коліївщини в К. 1768 було з особливою жорстокістю страчено близько 3 тис. учасників повстання: їм відрубували голови, саджали на палі, четвертували. Керував стратою польс. воєначальник Й.Стемпковський. 1841 тут у стилі класицизму зведено церкву Різдва Богородиці та дзвіницю. Райцентр 1923—26. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 від 8 липня 1941 до 31 грудня 1943 була окупована гітлерівцями. 1968 на її околиці, на кургані, щільно оточеному деревами, встановлено монумент пам’яті на честь учасників Коліївщини. У 1990-х рр. встановлено пам’ятник (виготовлений з поліського граніту) Т.Шевченку (1846 поет відвідав місце страти повстанців). Літ.: Івченко А. Вся Україна. К., 2006. І.І. Винниченко.
арештовано. Сам К. уникнув цієї долі. Восени 1939 — депутат Народних зборів Західної України, від літа 1941 — у Червоній армії (див. Радянська армія). Як чл. ЦК розпущеної Комінтерном КПЗУ 1943 демобілізований і направлений у Трудову армію. Після війни очолював Щирецький райвиконком. Депутат ВР УРСР 2-го скликання. П. у смт Щирець. Літ.: За волю народну. Львів, 1959; Пост імені Ярослава Галана, кн. 21—22. Львів, 1988; Борці за возз’єднання: Біографічний довідник. Львів, 1989; Актуальні проблеми КПЗУ. Львів, 1990. К.Є. Науменко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОДИФІКАЦІЙНІ РОБОТИ В УСРР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
