КОДИФІКАЦІЙНІ РОБОТИ В УРСР, друга кодифікація українського радянського законодавства. Після завершення першої кодифікації укр. рад. законодавства (див. Кодифікаційні роботи в УСРР) стало загальноприйнятим вважати, що основи законодавства в республіці вже установлені і подальші масштабні кодифікаційні роботи не потрібні. Натомість пропонувалося час від часу вносити до нього окремі поточні зміни, які б юрид. закріплювали ті чи ін. важливі зміни політ. курсу. Окрім того, Конституція СРСР 1936 (стаття 14, п. «х») передбачала, що прийняття законів про судоустрій, а також цивільного і кримінального кодексів належить до відання Союзу РСР (див. СРСР), а не союзних республік, як це було раніше. За кер-ва Й.Сталіна союзні органи жодного разу не скористалися цими повноваженнями, хоча певні спроби підготувати окремі союзні кодекси і робилися. Так, було напрацьовано щонайменше п’ять (1939, 1940, 1947, 1948 і 1951) проектів цивільного кодексу СРСР, однак усі вони залишилися нереалізованими. Безрезультативними були і окремі зусилля здійснити нову кодифікацію в союзних республіках у тих галузях, де Союз РСР визначав лише основи законодавства, а прийняття кодексів належало до компетенції республік. Після смерті Й.Сталіна було взято курс на певну демократизацію сусп-ва і, відповідно, на закріплення політ. новацій у законодавстві. У руслі цих загальносоюзних процесів Президія ВР УРСР 14 трав. 1956 прийняла постанову «Про перегляд кодексів законів УРСР». Нарощування кодифікаційних робіт у республіках стимулював також закон СРСР від 11 лют. 1957, яким було віднесено до відання союзних республік законодавство про їхній судоустрій, прийняття ци-
вільного, кримінального і процесуального кодексів. Цей закон, незважаючи на те, що відповідних змін до Конституції СРСР не було внесено (це було зроблено лише 11 лип. 1969), одразу після його опублікування почав діяти. Усі ці та ін. аналогічні кроки розглядалися як «повернення до ленінських принципів у державному будівництві», зміцнення суверенітету союзних республік. Актуальними завданнями було проголошено «приведення правової системи до рівня розвитку суспільства», відображення в законодавстві «повної і остаточної перемоги соціалізму», «переростання диктатури пролетаріату в загальнонародну державу». Розпочалася активна кодифікаційна робота на «двох рівнях»: союзні органи визначали основи законодавства в певній галузі, а в республіках розробляли відповідні кодекси (така практика, однак, не була новою, вона усталилася ще з моменту утворення СРСР). Це забезпечувало системність і єдність рад. законодавства, цьому сприяла також процедура т. зв. консультування проектів респ. кодексів у Президії ВР СРСР, вона давала змогу виявити відмінності того чи ін. проекту від проекту рос. кодексу та підготувати висновок про їх доцільність чи недоцільність. Висновок про небажаність відмінностей робився насамперед тоді, коли розбіжності могли зашкодити загальнодерж. інтересам, інтересам ін. республік або інтересам громадян незалежно від місця їх проживання. Рекомендації, що давалися республікам, формально вважалися необов’язковими, але практично всі вони враховувалися майже повністю. Першими в груд. 1958 були прийняті: Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік (єдиний приклад згадки в назві акта про автономні республіки); Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік; Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, а також Закон СРСР про кримінальну відповідальність за військ. злочини і аналогічний закон щодо держ. злочинів. З урахуванням цих актів
було ухвалено Закон про судоустрій УРСР (30 черв. 1960), Кримінально-процесуальний кодекс УРСР (25 груд. 1960), Кримінальний кодекс УРСР (28 груд. 1960). Далі на союзному рівні послідовно були прийняті: Основи цивільного законодавства, Основи цивільного судочинства (обидва — 8 груд. 1961); Основи законодавства про шлюб та сім’ю (27 черв. 1968); Основи земельного законодавства (13 груд. 1968); Основи виправно-трудового законодавства (11 лип. 1969); Основи законодавства про охорону здоров’я (19 груд. 1969); Основи законодавства про працю (15 лип. 1970); Основи водного законодавства (10 груд. 1970); Основи законодавства про народну освіту (19 черв. 1973); Основи законодавства про надра (9 лип. 1975); Основи лісного законодавства (17 лип. 1977). В УРСР були прийняті: Цивільний кодекс УРСР та Цивільний процесуальний кодекс УРСР (обидва — 18 лип. 1963); Кодекс УРСР про шлюб та сім’ю (20 черв. 1969); Земельний кодекс УРСР (8 лип. 1970); Виправно-трудовий кодекс УРСР (23 груд. 1970); Закон УРСР про охорону здоров’я (15 лип. 1971), Кодекс законів про працю УРСР (10 груд. 1971); Водний кодекс УРСР (9 черв. 1972); Закон УРСР про нар. освіту (28 лип. 1974); Кодекс УРСР про надра (25 черв. 1976); Лісний кодекс УРСР (13 груд. 1979). Певні сфери життєдіяльності в СРСР регулювалися виключно союзним законодавством. Так, існувало 3 загальносоюзних кодекси: Повітряний кодекс СРСР (26 груд. 1961), Митний кодекс СРСР (5 трав. 1964), Кодекс торг. мореплавства СРСР (17 верес. 1968), а також низка кодифікованих актів в ін. формі, наприклад Закон СРСР про заг. військ. обов’язок (17 верес. 1968), Статут внутр. водного транспорту СРСР (затверджений 15 жовт. 1955 РМ СРСР), Статут залізниць СРСР (затверджений 5 квіт. 1964 РМ СРСР) тощо. Важливою віхою в заг. кодифікаційних роботах були: кодифікація конституційного права, прийняття Конституції СРСР 1977 та Конституції УРСР 1978. Надалі пріоритетом законопроектних робіт стало приведен-
ня союзного і респ. законодавства у відповідність з чинними конституціями, розроблення нормативних актів, про які безпосередньо йшлося в конституціях, у т. ч. нового Закону про судоустрій УРСР (був ухвалений 5 черв. 1981). Водночас постало питання про логічне завершення кодифікації у своєрідних «кодексах кодексів». Першим кроком до цього стало видання 1975—83 для службового користування «Систематичного зібрання діючого законодавства Української РСР» у 28 т. (аналогічне видання з певним випередженням здійснювалося і на союзному рівні). Підготовка цього зведення тривала ще з 1972. У верес. 1976 офіційно розпочалася робота над Зводом законів СРСР, а в серп. 1978 — над Зводом законів УРСР. У процесі роботи над цими зводами були опрацьовані нові методи систематизації законодавства, що поєднували ухвалення нових актів з консолідацією та інкорпорацією чинного законодавства. Продовжувалася і галузева кодифікація, було прийнято Основи житлового законодавства СРСР (24 черв. 1981) та Житловий кодекс УРСР (30 черв. 1983), а також кодифіковано важливу частину адм. законодавства шляхом прийняття Основ законодавства СРСР про адм. правопорушення (23 жовт. 1980) та Кодексу УРСР про адм. правопорушення (7 груд. 1984). 11 томів Зводу законів СРСР побачили світ протягом 1980—86, а 9 томів Зводу законів УРСР — 1982—88. Усього в ході другої кодифікації укр. рад. законодавства в УРСР — вона тривала від 1956 до 1988 — окрім багатотомних зведених видань і Конституції, було прийнято, відповідно до 16 загальносоюзних «Основ...», 13 кодексів та 3 закони, що були наслідком неповної, «горішньої» кодифікації. У подальшому всі ці акти зазнали численних змін. Так, на жовт. 1984 у Кримінальний кодекс було внесено понад 340 змін, у Кримінально-процесуальний — понад 270, у Цивільний — понад 70, у Цивільний процесуальний — понад 120. Видозмінені кодекси тривалий час продовжували діяти і в незалежній Україні, а деякі з них і досі зберігають свою чинність (див.
399 КОДИФІКАЦІЙНІ
400 КОДИФІКАЦІЙНІ
Кодифікаційні роботи в незалежній Україні). Літ.: Грищук В.К. Основні етапи другої комплексної кодифікації законодавства УРСР. «Радянське право», 1988, №1; Чехович В.А. Друга кодифікація радянського законодавства. В кн.: Українське державотворення: невитребуваний потенціал. К., 1997. І.Б. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОДИФІКАЦІЙНІ РОБОТИ В УРСР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
