КОДИКОГРАФІЯ (від. лат. codex — рукописна книга та грец. гсбцщ — пишу, креслю, малюю) — 1) спеціальна історична дисципліна про системне описування рукописних книг (кодексів) як джерел історичних; 2) методичний апарат кодикології; 3) галузь наук.-практичної діяльності зі створення наук. каталогів, покажчиків, довідників, баз даних та обліково-охоронного й наук.інформаційного описів кодексів (рукописних книг). У Росії та Україні тривалий час розвивалася як одна із складових археографії (науки про архів. документальні інформаційні ресурси та писемні пам’ятки), а саме як галузь камеральної археографії (від лат. camera — кімната, що у контексті тієї чи ін. роботи означає описування, каталогізування досліджуваних матеріалів), у країнах Зх. Європи — як складова кодикології (науки про кодекси — рукописну книгу), а саме як камеральна кодикологія. Сам термін «кодикографія» до наукового обігу вперше був запроваджений на поч. 20 ст. голл. дослідником о. Б.Крюйтвахеном (B.Kruitweagen) для означення критеріїв строго наук. методу описування рукописних книг. Виокремлення К. з кодикології фактично відбулося 1980 завдяки зусиллям кодикологів А.Хрюйса, Дж.Херманса та У.Федера, які працювали в слов’янознавчому центрі Неймегенського катол. ун-ту в Нідерландах над
створенням автоматизованої бази даних та електронного каталогу рукописних пам’яток. Значний вклад у розвиток методів археографії оповідних джерел зробили свого часу рос. та укр. вчені, зокрема, О.Шахматов, О.Горський, К.Невоструєв, О.Востоков, В.Срезнєвський, Д.Абрамович, І.Франко, І.Свєнціцький, М.Сперанський, В.Перетц. У 60—80-х рр. 20 ст. теор. засади й методики опису камеральної археографії оповідних джерел розвивали Д.Лихачов, С.Шмідт, М.Тихомиров, Л.Жуковська, Н.Шеламанова, А.Турилов, О.Амосов, І.Лебєдєва, О.Князевський, П.Житецький, М.Геппенер, М.Візир, О.Апанович, Я.Запаско, В.Свєнціцький, О.Дзьобан та ін. Теор. обґрунтуванню й розвитку практичних засад К. у 1980—90-х рр. присвятили свої зусилля укр. вчені Л.Дубровіна, О.Гальченко та О.Іванова. Рукописна книга розглядається в К. як особливе комплексне істор. джерело. У його науковому описі подаються: сучасне місце його зберігання, його автор та назва, склад книги, зміст і класифікація текстів, мова, місце написання; дата створення, стан, обсяг, формат; система нумерації, матеріал рукопису, матеріал письма, організація сторінки й тексту, особливості тексту, письма, оправи, оздоблення, наявність нашарувань, мікротекстів вторинного рівня, записів, історія побутування рукопису тощо. Під час описування залучаються методи джерелознавства (див. Джерелознавство історичне), палеографії, текстології, дипломатики, філігранології та ін. спец. істор. дисциплін. На базі цих підходів в Україні сьогодні розвивається наук. опис не лише слов’ян. кириличних рукописних книг (Л.Гнатенко, О.Іванова, М.Кольбух, О.Шевчук, Г.Чуба, О.Ясиновська та ін.), а й лат. та грец. (К.Чернухін), араб. (В.Рибалкін), арабсько-єврейс. (О.Хамрай), польс. (С.Булатова, Л.Демченко) та ін. Літ.: Geurts A.J. та ін. Codicography and Computer. «Polata knihopisnaja (Полата кьнигописьная» (Nijmegen), 1987, № 17—18; Veder William R. Археография и «канон» старославянской письменности. Neuired, 1988; Дубровіна Л.А., та ін. Кодикографія
української та східнослов’янської рукописної книги і кодикологічна модель структури формалізованого опису рукопису. К., 1992; Дубровіна Л.А., Гальченко О.М. Кодикологічні, кодикографічні, палеографічні та археографічні дослідження Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: бібліографічний огляд. 1988—2003 рр. В кн.: Спеціальні історичні дисципліни. Питання теорії та методики, ч. 2. К., 2004. Л.А. Дубровіна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОДИКОГРАФІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
