КЛІНТОН (Clinton) Білл (повне ім’я — Вільям Джефферсон Клінтон; н. 19.08.1946) — амер. політик, 42-й президент США. Н. у м. Хоуп (шт. Арканзас, США). Навч. в Джорджтаунському ун-ті у Вашингтоні. Отримав стипендію, що дало йому можливість навчатися від 1968 до 1970 в Оксфордському ун-ті у Великій Британії. Отримав ст. д-ра права у Йєльському ун-ті. К. самотужки фінансував своє навчання, підробляючи на кількох роботах. Після нетривалої викладацької роботи в юрид. коледжі Арканзаського ун-ту в м. Файєттвілл К. 1974 активно починає займатися політикою. В 3-му окрузі шт. Арканзас він претендував на місце в Конгресі від Демократ. партії, але зазнав поразки. 1977 був обраний ген. атторнеєм (прокурором) шт. Арканзас, а 1978 — губернатором цього штату. У віці 32 роки він став наймолодшим губернатором в історії США. На цій посаді він був 1979—81 і 1985—91. 1992 був виставлений канд. у президенти США від Демократ. партії і виграв вибори разом з кандидатом на пост віце-президента — сенатором від шт. Теннесі А.Гором. К. став президентом 20 січ. 1993. 1996 був переобраний президентом США, на посаді якого перебував до поч. 2001. У внутр. екон. та соціальній політиці адміністрація К. досягла значних успіхів. За допомогою жорстких фінансових обмежень у видатковій частині бюджету і збільшення податкових надходжень був ліквідований величезний федеральний дефіцит, зріс екон. добробут американців, було створено понад 14 млн нових робочих місць, досягнуто найнижчого за останню чв. 20 ст. рівня безробіття та найнижчих темпів інфляції, до найнижчого за цей період рівня зменшилася кількість жителів США, які отримували соціальну допомогу.
Виступ президента США Б. Клінтона на Михайлівській площі в Києві. 5 червня 2000.
1990-ті рр. для США позначені високими темпами зростання економіки, низькою інфляцією і збільшенням споживчого попиту, відносно дешевим кредитом і сприятливою ситуацією на ринку праці. Міжнар. діяльність адміністрації К. була спрямована на ствердження США як глобальної д-ви (див. Глобалізм), яка покладає на себе відповідальність за мир і стабільність у різних регіонах світу. Так, адміністрація підписала угоду з Пн. Кореєю, згідно з якою призупинялася північнокорейська програма виготовлення ядерної зброї; нормалізувала відносини з В’єтнамом; урятувала Мексику від фінансової катастрофи, надавши їй позику на 50 млрд дол. США; розгорнула широку миротворчу діяльність на Бл. Сході, що допомогло підписати в Білому домі мирний договір між Ізраїлем і Орг-цією визволення Палестини; підтримала мирний процес в Ірландії та сприяла укладенню Дейтонської угоди 1995 про компромісне врегулювання кризи в Боснії та Герцеговині. В Європі на поч. 1994 К. ініціював програму «Партнерство заради миру», спрямовану на співпрацю колиш. соціаліст. країн з НАТО та розширення НАТО за рахунок цих країн. Одночасно адміністрація К. вдавалася до військ.-силових акцій проти Іраку та, в складі НАТО, проти Югославії, застосовувала санкції проти Куби, Лівії, Ірану. Розбудова двосторонніх відносин між США і Україною (офіц. дипломатичні відносини були встановлені 2 січ. 1992) складалася непросто. Перші 2 — 2,5 роки США зайняли стримано-вичікувальну позицію щодо
352 КЛІОМЕТРІЯ
Кліо — муза історії. Римська копія 2 ст. з грецького оригіналу 3—2 ст. до н. е.
незалежної України, фактично блокувавши широкі політ. й екон. контакти з нею. Доля ядерної зброї, що залишилася на її тер., стала ключовою проблемою в амер.-укр. відносинах попри те, що Україна проголосила курс на досягнення статусу без’ядерної д-ви. Прийшовши до Білого дому, К. віддав перевагу налагодженню двосторонніх відносин з Російською Федерацією, як єдиною спадкоємницею СРСР, а не налагодженню контактів з д-вами, які постали на теренах колиш. Рад. Союзу. Незалежна Україна розглядалася лише як ускладнюючий елемент у відносинах США з Росією. Згода України добровільно і в односторонньому порядку ліквідувати арсенал ядерної зброї, поміркована і виважена позиція України в інтенсивному діалозі з США дали можливість зняти напруженість в амер.-укр. відносинах. Адміністрація К. змушена була визнати необхідність регіонально-диференційованого підходу. Першим свідченням такого повороту стала несподівана зустріч Президента К. і Президента України Л.Кравчука 12 січ. 1994, коли літак Президента США на шляху до Москви зробив посадку в Борисполі. 14 січ. 1994 США, РФ і Україна підписали Тристоронню угоду, за якою Україна погодилася передати ядерні боєголовки на демонтаж у Росію. У свою чергу, РФ зобов’язалася надавати Україні ядерне паливо, а Сполучені Штати — фінансувати цю операцію. Тристороння угода створила підґрунтя для прискорення розвитку амер.-укр. екон. співробітництва і контактів у сфері безпеки. Проголосивши 1994 рік «роком України», президент К. продемонстрував розуміння американців, що процвітаюча, незалежна, демократ. Україна може бути фактором стабілізації в Європі. Поступальні кроки у відносинах між США і Україною були зафіксовані в «Спільній заяві про розвиток дружби і партнерства між Україною та Сполученими Штатами», досягнутій під час другого офіц. візиту до США президента Л.Кравчука (берез. 1994), у «Хартії українсько-американського партнерства та співробітництва», підписаній під час першого офіц.
візиту в США президента Л.Кучми (листоп. 1994), у Меморандумі про надання Україні гарантій безпеки трьома ядерними державами — США, Росією, Великою Британією — на Будапештській зустрічі Організації з безпеки та співробітництва в Європі (груд. 1994), у Хартії взаємовідносин між НАТО і Україною, що була підписана в лип. 1997 в Мадриді (Іспанія). Візит К. в Україну в трав. 1995 закріпив позитивні тенденції і вивів амер.-укр. відносини на рівень партнерських. США надали Україні значну екон. допомогу і сприяли виділенню позик та кредитів з боку Міжнародного валютного фонду і Світ. банку. 1996 Україна вийшла на третє місце після Ізраїлю та Єгипту серед отримувачів фінансовоекон. допомоги США. Значна частина амер. допомоги була спрямована на продовження політ. реформ, зміцнення демократ. інститутів і розвиток ринкової економіки України. Сполучені Штати надали Україні статус найбільшого сприяння у двосторонніх торг. відносинах. Але подальші амер.-укр. торг.-екон. відносини стримуються гол. чин. негараздами в законодавчій сфері та економіці України. Проголошення укр. стороною Сполучених Штатів стратегічним партнером України супроводжувалося зміцненням і розширенням політ. діалогу між керівниками обох д-в, зокрема в рамках міждерж. комісії «Кучма—Гор». Адміністрація К. сприяла розвиткові зв’язків України із Заходом, зокрема з НАТО і Європейським Союзом. Наприкінці діяльності президента К. відносини США з Україною дещо загальмувалися. Причиною цього стало негативне ставлення Вашингтона до проявів корупції серед укр. урядовців, уповільнення екон. реформ. Попри періоди спаду й активності політики К. щодо України, вона характеризувалася активним діалогом і поступальністю. Візит К. в Київ у черв. 2000 продемонстрував зацікавленість Вашингтона внутрішньополіт. ситуацією в Україні. Під час візиту розглядалися проблеми пришвидшення екон. реформ в Україні, співпраці України з МВФ; були узгоджені умови і дата закрит-
тя Чорнобильської АЕС. Цей візит К. став завершенням певного періоду в історії взаємовідносин США і України. Літ.: Білинський М. Чи будуть зміни? Американо-українські стосунки. «Політика і час», 1994, № 4; Власенко В. Білл Клінтон — гість України. «Урядовий кур’єр», 2000, 6 черв.; Взаємини України зі Сполученими Штатами Америки мають великий нереалізований потенціал. «Час» (К.), 1998, 16—22 квіт.; Гончар Б. США після виборів 1966 р.: чи передбачаються зміни. «Історія в школі» (К.), 1996, № 2; Мак-Карді Д. Еволюція американської політики стосовно України. «Спостерігач», 1994, № 3; Дубина О. Вашингтон—Київ: кроки зближення. «Політика і час», 1994, № 5; Дубина О. США—Україна: від тиску до нового партнерства? «Політика і час», 1993, № 12; Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України: Витоки. Концептуальні основи. Практична еволюція. К., 1998; Канцелярук Б. «Борітеся — поборете!». «Політика і час», 1995, № 3; Прощальное танго Клинтона. «Аргументы и факты», 2000, № 23. Б.М. Гончар.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КЛІНТОН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
