КІШКА Самійло (р. н. невід. — п. 1602) — гетьман (1600—02) реєстрових козаків. Походив з укр. шляхетського роду Кошків (або Кошичів). Згадується в істор. документах поч. 1600-х рр. у зв’язку з походом коронного війська до Молдови проти волоського (мунтянського) воєводи Михая Хороброго, який «підняв руку» на молдов. господаря — польс. ставленика — Ієремію Могилу. З огляду на те, що зібране для походу на чолі з гетьманом польним коронним С.Жолкевським польс. військо разом з надвірними військами Сенявського, Вишневецького, Хоткевича, Даниловича і Потоцького виявилося замалим, польс. король Сигізмунд III Ваза, гетьман великий коронний Я.За-
мойський та С.Жолкевський запропонували К. набрати якомога більше «охочих» козаків і разом з польс. військом піти на допомогу І.Могилі. Обговоривши цю пропозицію з козац. старшиною, К. направив 1 лип. 1600 до польс. короля листа, в якому виставив умови, за яких козаки готові були йти до Молдови, а саме: скасувати заборони, встановлені для реєстровців після Наливайка повстання 1594—1596, надати реєстровцям право користуватися вольностями, «котрими користувалися їхні предки», скасувати всіляки «незносні кривди», які терплять козаки від державців королів. маєтностей (див. Староство), видати Війську Запорозькому затриману платню й, нарешті, надати козакам «корогви його королівської милости, щоб під тим знаком могли ходити і бути знані як слуги його королівської милости». Майже аналогічного листа було направлено того ж дня до Я.Замойського від усього війська. Польс. уряд погодився з вимогами козаків і ті 16 лип. 1600 рушили із Запорожжя до Молдови. По дорозі козаки запідозрили К. в зносинах з Михаєм Хоробрим, заарештували його і обрали на його місце Г.Крутневича. Невдовзі К. звільнили і повернули йому владу. З приводу цього епізоду М.Грушевський зауважує, що «се, мабуть, був якийсь партійний вибух, який пізніше було полагоджено і вернено булаву Кошці». Молдов. кампанія скінчилась досить швидко, вже в жовтні Михай Хоробрий програв об’єднаному польс.-козац. війську, а його князівство Я.Замойський оголосив васальною провінцією Польші й призначив там господарем брата Ієремії — Семена Могилу (батько Петра Могили). Після походу до Молдови польс. уряд змушений був організовувати військ. похід проти військ швед. регента Карла, які захопили Естонію й восени 1600 вже воювали на тер. польс. Лівонії (істор. область на пд. Естонії та пн. Латвії). На кінець січ. 1601 був скликаний вальний сейм, що мав затвердити кредити на Лівонську війну. Зберігся тогочасний лист К. до С.Жолкевського, в якому в дещо запобігливій формі, але рішуче повторено осн.
вимоги козаків, висловлені роком раніше до короля й Я.Замойського перед походом у Молдову. Сейм хоч і не вповні, але в значній мірі задовільнив козац. вимоги: зняв баніцію з усіх, хто мав взяти участь у війні, звільняв їх від плати «умершин», гарантував захист від усіляких кривд родинам учасників виправи, обіцяв навіть повернути реєстровим козакам їхню колиш. столицю — Трахтемирів. Разом з тим сейм застерігав, що в разі повторення козац. бунтів баніція, проголошена 1596, знову набере сили. Крім того уряд не визнав остаточно козац. імунітету. Неясно було і з платою козакам за службу. Проте головного — зняття баніції, припинення репресій та визнання козацтва як узаконеної організації — вдалося досягти. Лівонський похід став для козаків дуже тяжким — вони страждали від голоду й холоду і врешті-решт забунтувалися. Як свідчить останній лист К. від 18 січ. 1602 до Я.Замойського, козаки погрожували йому (К.). що поб’ють камінням. Один з дослідників тих подій А.Стороженко припускає, що, можливо, так і сталося. Проте більш імовірно, що К. загинув у битві під Фелліном (нині м. Вільянді, Естонія). Навесні 1603 козац. військо вернулося в Україну. В Баркулабівському літописі є такий запис про події під Фелліном: «Там же того Самійла убито, а поховано у Києві». На думку П.Куліша та А.Стороженка, місцем поховання К. стала збудована ним у Києві церква Миколи Доброго. Літ.: Listy Stanis»awa т\»kiewskiego 1584—1620. Krak\w, 1868; Стороженко А.В. Стефан Баторий и днепровские казаки. К., 1904; Джерела до історії України-Руси, т. 8. Львів, 1908; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 7. К.—Львів, 1909; Голобуцький В. Запорозьке козацтво. К., 1994; Історія українського козацтва. Нариси, т. 1. К., 2006. П.В. Голобуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кішка Самійло» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
