КІНБУРН (рос. варіант турец. назви Kilburun, Kilburnu — «гострий, вузький мис, коса») — колиш. фортеця і поселення в зх. частині Кінбурнської коси (нині біля с. Покровське Очаківського р-ну Миколаїв. обл.). Фортеця була збудована в часи Османської імперії в 16 ст. Разом з ін. фортецею — Очаків, що розташовувалася напроти, контролювала судноплавство між Дніпровсько-Бузьким лиманом і Чорним морем. Мала кілька бастіонів з далеко-
бійною артилерією, довжина її кам’яних стін становила бл. 100 м. В її межах розміщувалися 80 будинків і мечеть. Нас. складали військовослужбовці залоги та члени їхніх родин — всього 500— 700 осіб. Тут знаходився один з центрів работоргівлі. 1669, 1688 і 1692 на фортецю нападали запороз. козаки. 8 черв. 1736 нею оволоділи рос. і запороз. війська, 1739 вона була повернена Туреччині. 1771—73 перебувала в облозі рос. військ і не раз ними штурмувалася. 1774 приєднана до Російської імперії. 1787 під час російсько-турецької війни 1787—1791 її обороняли рос. війська під командуванням О.Суворова: після кількох невдалих спроб оволодіти фортецею 12(1) жовт. до неї підійшли 22 турец. кораблі (до 600 гармат) і почали її бомбардувати, потім висадили десант — 5 тис. яничар. Рос. війська за підтримки артилер. вогню та галери «Десна» тричі контратакували десант і врешті розгромили його. Було також потоплено 2 турецькі кораблі і 2 пошкоджено, ін. відійшли. Турец. війська загалом тоді втратили 4,5 тис., росіяни бл. 450 осіб. Ця перемога забезпечила рос. армії можливість оволодіти фортецею Очаків. Протягом 1789 бої біля К. продовжувалися, у них брали участь чорномор. та бузькі козаки. 1790 Кінбурнську сторону з фортецею приєднали до тер. Чорноморського козацького війська і створили тут центр військ. паланки. За умовами Ясського мирного договору 1791 Туреччина визнала перехід К. до Рос. імперії. На серед. 19 ст. фортеця являла собою квадратний форт з кутовими бастіонами, круговою батареєю та земляним укріпленням з боку коси. 15(3) жовт. 1855 під час Кримської війни 1853—1856 на Кінбурнській косі висадився англофранц. десант і відрізав фортецю з суші, а флот союзників бомбардував її укріплення. Після нетривалого опору 17(5) жовт. залога фортеці капітулювала. По закінченні війни фортецю не відновлювали, а 1857 ліквідували. У 2-й пол. 19 ст. на тер. фортеці існувало поселення, тут була побудована церква, відкрилося від-ня одного з приватних бан-
ків, місцеві жителі займалися рибальством. У 20 ст. тер. поселення увійшла до складу Чорномор. біосферного заповідника. На сьогодні тут збереглися лише залишки земляних валів. Дж: Суворов А.В. Документы, т. 1. М., 1951; Потемкин Г.А. Последние годы. Воспоминания. Дневники. Письма. СПб., 2003. Літ.: Петров А. Вторая турецкая война в царствование имп. Екатерины II, т. 1. СПб., 1880; Алексеев В.А. Сражение при Кинбурне. 1 октября 1787 г. «Военно-исторический сборник», 1913, № 1; Строков А.А. История военного искусства, т. 1. М., 1955; Бескровный Л.Г. Русская армия и флот в XVIII в. М., 1958. О.А. Бачинська.
1959, т. 16; Каждан А.П. Еще раз о Киннаме и Никите Хониате. «Byzantinoslаvica», 1963, т. 24; Rosenblum J. Jean Kinnamos: Chronique. Paris, 1972. А.Г. Плахонін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КІНБУРН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
