КИРИЛИЧНА УКРАЇНСЬКА РУКОПИСНА ПИСЕМНІСТЬ 11—17 ст. Історично виділяють два періоди її формування та розвитку: давньоукр. (т. зв. давньорус.) — 11 — серед. 13 ст. і староукр. — 14—17 ст. (у цей період створювалася власне укр. літ., поступ її мовних засад тривав до кін. 18 ст.). Перший період. Кирилична писемність стала поширюватися в Київській Русі після прийняття християнства (див. також Хрещення Київської Русі), збереглися писані старослов’янською мовою давньоукр. редакції пам’ятки, датовані 11 ст. Проте писемність існувала на тер. Київ. Русі й значно раніше (напр., у Паннонському житії Кирила Філософа (див. Кирило та Мефодій) згадані Євангеліє та Псалтир, писані чертами й резами). Реліг. літ. писалася глаголичним (див. Глаголиця) та кириличним (див. Кирилиця) письмом, лише з часом,
292 КИРИЛИЧНА
під впливом грец. писемної к-ри та завдяки посередництву й зусиллям Болгарії, офіційно закріпилася кирилиця. Церковнослов’ян. мова тривалий час співіснувала та взаємодіяла з давньоукр. нар. мовою, внаслідок цього в 11—12 ст. виробилися два стилі укр. писемної мови. Перший стиль ґрунтувався на давньоукр. нар. розмовній мові; ним писали ділові документи, істор. та худож. твори, графіті, робили побутові записи на берестяних грамотах тощо. Основою другого стилю була церковнослов’ян. книжна мова; ним писали канонічні та ін. реліг. книги, офіц. князівські актові документи, вели церк.-монастирське діловодство тощо. У книжній та діловій писемності використовувався уставний тип письма, поступово вироблявся й власне давньорус. орфографічний узус (загальноприйнятий звичай). Поряд з тим розвивалася перекладна літ., яка відзначалася жанровим і тематичним роз-
Галицьке Євангеліє. 1144. Фрагмент сторінки.
Крехівський Апостол. Кінець 16 ст. Сторінка.
маїттям, тексти реліг. змісту перекладалися адекватно, з макс. наближенням до візант. чи болг. оригіналу, а історіографічні, природничі та белетристичні твори творчо перероблялися й редагувалися давньорус. книжниками. Пам’ятки давньоукр. кириличної рукописної писемності за тематикою книжного стилю і жанровими особливостями дослідники поділяють на: 1) канонічні, бібл. та реліг. книги, це: Остромирове Євангеліє 1056—57 (є найдавнішою точно датованою пам’яткою), Архангельське Євангеліє 1092, Кондакар 11 ст. (зб. церк. співів), Мстиславове Євангеліє бл. 1117, Юріївське Євангеліє 1119—28, Галицьке Євангеліє 1144, Христонопільський, або Городинський, Апостол 12 ст., Холмське Євангеліє 13 ст., Служебник Варлаама Хутинського кін. 12 – поч. 13 ст. та ін.); 2) апокрифи — реліг. твори та книги, заборонені церквою (у списках 11—12 ст. це: «Діяння апостола Павла й Фекли», «Ходіння Богородиці по муках», «Мучення трьох отроків і Даниїла», у більш пізню добу — у Тлумачній Палеї та Палеї Історичній; сюди входять і апокрифічні книги Старого Завіту та майже три десятки Євангелій); 3) агіографічні твори (див. Агіографія; це: Сінайський Патерик 11 ст., Путятина мінея 11 ст., Житіє Сави Освященного 13 ст. та ін.); 4) твори отців церкви (див. Патристика, або ораторськоучительні праці видатних богословів і проповідників християнства (Іоанна Златоуста, Григорія Богослова, Василія Великого, Афанасія Александрійського, Єфрема Сиріна, Іоанна Дамаскина, Климента Охридського та ін., виклади вчень і повчань, які зафіксовані в кодексах: Златоуст, Ізмарагд, Пчола, «Ліствиця» Іоанна Ліствичника 12 ст. та ін.); 5) збірники афоризмів — витяги з творів дохристиян. мислителів (Менандра, Есхіла, Софокла, Евріпіда, Демокріта, Піфагора, Діогена, Сократа та ін.); 6) природничо-наук. літ., переважно енциклопедичного характеру («Шестиднев» Василія Великого, твори Григорія Назіанзина, Іоанна Златоуста, Анастасія Синаїта, Іоанна екзарха Болгарського, Тлумачна Палея
13 ст., «Християнська топографія» Козьми Індикоплова, «Фізіолог», повні списки збереглися лише з 15 ст.); 7) хронографи — компілятивні хроніки всесвітньої історії (Іоанна Малали хроніка, хроніка Георгія Синкелла, Георгія Амартола, хронографи «Літописця еллінського і римського», «Іудейський хронограф» 12—13 ст., «Хронограф по великому изложению» 12 ст. та ін.); 8) християнізовані повісті й романи, в основу яких покладені короткі житія святих (повість Іосифа Флавія «Іудейська війна», «Троянські діяння» із хроніки Іоанна Малали, «Повість про Акіра Премудрого», воїнський роман «Александрія» про життя і діяльність Александра Македонського, лицарський роман «Девгенієве діяння» та ін.). Оригінальна літ. розвивалася під впливом перекладної та на основі власної нар. словесності. Пам’ятки давньоукр. рукописної оригінальної літ. дослідники поділяють на: 1) церк. юрид. статути — кодекси права («Статут Ярослава», що став основою загальнодерж. юрид. норм, які складалися протягом 11—12 ст. і утворили збірник «Руська правда»); 2) літописи («Початковий літописний ізвод» 1093, «Повість временних літ» 1113, Київський літопис 1200 та ін.); 3) ораторсько-учительна проза (дидактичні повчання і послання ігумена Печерського монастиря (див. Києво-Печерська лавра) Феодосія Печерського бл. 1068—74 — «О терпеніи и о любви», «О хожденіи к церкви и о молитвў», послання до кн. Ізяслава Ярославича «О вўре крестьянской и о латынстўй» 1069, повчання ченця Георгія Зарубського 12—13 ст., єпископа Білгородського Григорія Філософа 1-ї пол. 13 ст., анонімного автора «Слово нўкоего христолюбца, ревнителя по правой вўрў» та ін.); 4) ораторські твори видатних проповідників-письменників (київ. митрополита Іларіона «Исповўданіе вўры», «Слово про закон і благодать» 1049, київ. митрополита Климента Смолятича «Посланіе Фомў» (1147—1154) та єпископа Кирила Туровського (2га пол. 12 ст.) «Притча о человўческой души и о тўлеси», «Слово на новую недўлю по Паске», по-
слання до ігумена Києво-Печерського монастиря Василія «Повесть о бўлоризцў человўцў, и о мнишествў, и о души, и о покаяніи»); 5) агіографічні (проложні житія кн. Ольги та кн. Володимира, «Сказаніє і страсть і похвала святим Борису та Глебу» Іакова Мніха, «Чтєніе о житії і погублєнії святую страстотерпцю [Бориса і Гліба]» Нестора літописця, визначна пам’ятка патристичної літ. Патерик Києво-Печерський); 6) паломницькі твори, писані богомольцями, які ходили на прощу до Єрусалима, де знаходиться Гроб Господній, і до ін. реліг. центрів християнства — у Палестину (Святу землю), до Константинополя й на Афон, це, зокрема, «Хождєніє ігумена Даниїла»; 7) героїчний епос («Слово о полку Ігоревім») та одна з останніх пам’яток цієї епохи — «Моленіє Даниїла Заточника», в якій у формі послання до князя порушуються проблеми утвердження сильної князівської влади, встановлення злагоджених стосунків між самими князями та князями і боярами. Від 1223 почалися походи на Русь монгол. військ, наприкінці 1240 був захоплений престольний град Київ (див. Монголо-татарська навала), що призвело до розпаду Київ. Русі. Після монгол. навали тільки в Галицько-Волинському князівстві, яке не зазнало повного розгрому, збереглися рукописні, переважно літ., твори й продовжувалася писемна традиція. Укр. удільні князівства підпали під довготривалу експансію сусідніх д-в. Більш сприятливі обставини для культ. розвитку складалися на укр. землях, що ввійшли до складу Великого князівства Литовського (ВКЛ). На держ. рівні діловодство там стало вестися давньорус. мовою, яка поступово розвинулася в т. зв. україно-білорус. канцелярську мову, в правописі якої на ґрунті давніх традицій виробилися власні орфограми. Початок другого періоду в розвитку укр. писемності характеризується зміною типу письма — старший устав був замінений молодшим уставом, який трансформувався в т. зв. рус. півустав, що у 15 ст. був замінений південнослов’ян. півуставом. Від 14 ст. в
діловій писемності починає використовуватися скоропис. У книжному письменстві 13—14 ст. руйнується давньорус. правописний узус, починають вироблятися власні укр. орфограми, але цей процес був затриманий т. зв. другим південнослов’ян. впливом, і від кін. 14 ст. у правописі поєднуються давньоукр., південнослов’ян. та староукр. орфограми. Вироблена наприкінці 16 ст. правописна система отримує закріплення в граматиках кін. 16 — поч. 17 ст. Накладання в 14—16 ст. т. зв. другого південнослов’ян. впливу зумовило в реліг. богослужбовому письменстві повернення до канонічності тексту й унормування правопису та значно вплинуло на розширення ін. жанрів. В останній чв. 14 ст. в Болгарії тирновським патріархом Євфимієм була проведена книжна реформа (її зміст викладено на поч. 15 ст. сербським філологом Константином Костенецьким у граматичному трактаті «Сказаніє изьzвлiно w писменехь...»). Редагувалася майже вся попередня книжність, перевірялися та перероблялися старі переклади, здійснювалися нові, здебільшого з грец. та лат. оригіналів. У цей час пожвавлюються культ. взаємозв’язки слов’ян. народів, посилюється паломництво зі Сх. Слов’янщини в Константинополь і на Афон, де також діють скрипторії з перегляду та виправлення реліг. текстів. На укр. землях традиції Афонської школи та реформи Євфимія Тирновського культивувалися болгарами Кипріяном: учнем і послідовником Євфимія, який 1375 (до 1390) стає митрополитом Київським і Литовським, та його племінником Григорієм (Цамблаком), котрий 1415—1418 був київ. митрополитом у ВКЛ. У 15—16 ст. перероблені бібл. та реліг. тексти привозились до Києва та ін. міст ченцями з Афона й емігрантами з Болгарії і Сербії. Розвивався новий стиль — «плетіння словес». В укр. книжних центрах здійснювалися нові переклади Євангелія, Апостола, Псалтиря, Служебних міней, літургійних пісень; зросло розмаїття перекладів повчальних та аскетичних творів візант. і південнослов’ян. письменників, безпосередньо тих, в яких втілювався
дух філософії ісихазму (Григорія Синаїта, Філофея й Каліста, Феодосія і Євфимія Тирновських та ін.). Значно розширилися жанри перекладної літ. Церковнослов’янською мовою укр. редакції були перекладені: Галицьке Євангеліє 1266—1301, Євсевієве Євангеліє 1283, Оршанське Євангеліє, Лавришівське Євангеліє та Київський Псалтир 1397, Лаврське Євангеліє 2-ї пол. 14 ст. й ін.; староукр. мовою здійснено переклади: у Києві 1397 — книгу Четьї мінеї, яка збереглася в білорус. спискові 1489; до кін. 15 — поч. 16 ст. — окремих частин Біблії — книг: Пісні пісень із коментарем, пророцтв Даниїла, Притч Соломонових, Плачу Єремії, Есфір, Псалтиря; у 16 ст. — книг Святого Письма — Пересопницького Євангелія 1556— 61, Літківського Євангелія 2-ї пол. 16 ст., Євангелія Валентина Негалевського 1581, Крехівського Апостола, Скотарського учи-
293 КИРИЛИЧНА
Мстиславове Євангеліє. Бл. 1117. Сторінка із заставкою та ініціалом.
Пересопницьке Євангеліє. 1556—1561. Сторінка з ініціалом.
294 КИРИЛІВСЬКА
тельного Євангелія 1588, Учительного Євангелія 1604 та ін. Значної популярності набуває ораторсько-проповідницька проза (учительні й тлумачні Євангелія, напр., Нягівські повчання 16 ст. із Закарпаття, що дійшли в списку 18 ст.). Істотно була перероблена й доповнена видатна пам’ятка давньорус. агіографічного письменства Патерик Києво-Печерський редакції 13 ст., здійснені редакції 1406, 1460, 1462 та 1554—55. Укладаються нові цикли агіографічних легенд («Зведений Патерик» — компіляція новел та анекдотів з чернечого життя, вибраних з різних перекладних патериків); здійснюються нові обробки «Шестиднева», істор. і белетристичних повістей; створюються збірники повчально-оповідного змісту (Ізмарагд у списках 14—17 ст., з трьох редакцій якого дві мають виразний укр. характер). У 17 ст. здійснюються переклади творів західноєвроп. письменників. Розвиток староукр. оригінальної писемності поступово набуває сили, що зумовило розширення існуючих і розвиток нових жанрів. Великого значення та популярності набувають літописи: західноукр. (білорусько-литовські літописи) і Короткий Київ. літопис. До 1-ї пол. 17 ст. належать літописи: Острозький, Львівський, Хмільницький, Густинський; до 2-ї пол. 17 ст. — «Літопис Самовидця», «Кройника» 1672— 1673 Феодосія Сафоновича, «Літописець» 1699 Леонтія Боболинського та ін. Розквіт оригінальної писемності припадає на кін. 16 — поч. 17 ст. Твори пишуться церковно-
слов’ян. мовою укр. редакції і староукр. мовою (книжною, із вкрапленнями церковнослов’янізмів, та т. зв. простою мовою, наближеною до нар. розмовної мови). Виникають і розвиваються нові стилі: полемічний (твори Герасима (Смотрицького), Івана (Вишенського), Христофора Філалета, Стефана (Зизанія), Мелетія (Смотрицького), Іпатія (Потія), Захарія (Копистенського) та ін.); наук. (лікарські посібники, т. зв. травники, граматики — анонімна «Грамматіка доброглаголиваго еллино-словенскаго языка» 1591, «Грамматика словенска» Лаврентія (Зизанія) і його словник, Грамматика Мелетія Смотрицького, «Лексикон...» Памви (Беринди), словник Єпіфанія (Славинецького) й Арсенія (Корецького-Сатановського) та ін.). Розвивається церк.-ораторська, повістева проза, теологічні трактати Йова (Борецького), Петра (Могили), Кирила Транквіліона (К. Ставровецького), Іоаникія (Галятовського), Антонія (Радивиловського), Димитрія Ростовського та ін.). Поширюється віршування, драм. декламації (Герасим (Смотрицький), Дем’ян Наливайко, Мелетій (Смотрицький), Гавриїл Дорофієвич, Памво (Беринда), Олександр Митура, Кирило Транквіліон, Касіян (Сакович), Тарасій Земка, Іван Величківський, Климентій Зиновіїв та ін.), драм. твори — інтермедії до драми Якуба Гаватовича «Трагедія, або Образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя...» та ін. Літ.: Розов Н.Н. Книга древней Руси ХI — ХIV вв. М., 1977; Українська література ХVII ст. К., 1987; Укра-
їнська література ХIV—ХVI. К., 1988; Грицай М.С. та ін. Давня українська література. К., 1989; Запаско Я.П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. Львів, 1995; Визначні пам’ятки та групи джерел з історії України. В кн.: Джерелознавство історії України. К., 1998; Русанівський В.М. Історія української літературної мови. К., 2001. Л.А. Гнатенко.
КИРИЛІВСЬКА СТОЯНКА — двошарова пам’ятка палеоліту пізнього на правому березі Дніпра, у межах м. Київ по вул. Кирилівській, 59/61. Відкрита 1893 В.Хвойкою.
Кирилівська стоянка. Уламок бивня мамонта з вигравіруваним візерунком.
Залишки нижнього шару, розкопані на пл. бл. 9 тис. м2, залягали в зеленувато-сірих пісках, майже на поверхні третинної глини на глибині 20—22 м від поверхні. Тут було простежено потужні нагромадження переважно мамонтових кісток і вогнища. Крем’яних виробів знайдено небагато. Колекція знарядь складається здебільшого з різців серединного й кутового типів, їх нуклеподібних зразків та двох скребачок кінцевого типу укорочених пропорцій. Знахідки миства представлені бивнем із гравіруванням у вигляді лінії вертикальних нарізок та бивнем із стилізованими зображеннями тварин. Радіокарбонна дата нижнього шару — бл. 19 тис. років тому. Верхній культурний шар містив 20 округлих скупчень крем’яних знарядь, перепалених кісток, вугілля й золи, кожне з яких має діаметр бл. 2 м і товщину бл. 10—15 см. Серед знарядь — кінцеві скребачки, серединні, кутові, бокові та нуклеподібні різці. Фауністичні залишки верхнього шару належать левові, вовкові, гієні, росомасі, а також, можливо, мамонтові й ведмедю. Літ.: Борисковский П.И. Палеолит Украины. «Материалы и исследования по археологии СССР», (М.—Л.), 1953, № 40; Ефименко П.П. Первобытное общество. К., 1953. Д.Ю. Нужний.
Кирилівська стоянка. Фото кінця 19 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИРИЛИЧНА УКРАЇНСЬКА РУКОПИСНА ПИСЕМНІСТЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
