КИПОРЕНКО-ДОМАНСЬКИЙ Юрій Степанович (справжнє прізв. — Кипоренко; 24(12).03. 1888—06.08.1955) — оперний співак (драм. тенор) та педагог. Нар. арт. УРСР (1936). Н. в м. Харків. Навч. в Харків. муз. уч-щі (1905—06). Учень С.Лапінського (1911—16, Москва). Удосконалювався в Е.Танаро (Мілан, Італія; 1927). Артистичну діяльність розпочав в укр. муз.-драм. трупах: О.Суслова (1906—07), О.Суходольського (1907—09), П.Саксаганського (1909—11), Д.Гайдамаки (1911—13). 1913 дебютував на сцені Опери С.Зиміна в Москві, де співав до 1919. 1919—21 — соліст Саратовського, 1921—22 — Ростовського, 1922—23, 1930—39 — Харків., 1923—24, 1939—41, 1944— 49 — Київ., 1924—25 — Свердловського, 1925—26, 1941—44 — Тбіліського, 1926—30 — Одес. театрів опери та балету. Володів дуже сильним голосом благородного тембру широкого діапазону — справжнім героїчним тенором. Його виконання відзначалося пристрасністю та експресивністю. Найбільшої сили й виразності мав у драм. та героїчних партіях. Найвищого худож. рівня досяг у партіях Радамеса, Отелло («Аїда», «Отелло» Дж.Верді), Єлеазара («Жидівка», Ф.Галеві), Каніо («Паяци» Р.Леонкавалло), Рауля («Гугеноти» Дж.Мейєрбера), Германа («Пікова дама» П.Чайковського), Тангейзера («Тангейзер» Р.Вагнера), Ореста («Орестея» С.Танєєва). Великий успіх мав і в партіях Хозе («Кармен» Ж.Бізе), Лоен-
гріна («Лоенгрін» Р.Вагнера), Йонтека («Галька» С.Монюшка), Манріко («Трубадур» Дж.Верді), Садко («Садко» М.РимськогоКорсакова), Самозванця («Борис Годунов» М.Мусоргського), Нерона («Нерон» А.Рубінштейна). К.-Д. створив багато яскравих образів і в укр. оперній класиці: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського), Петро, Андрій («Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» М.В.Лисенка), Андрій («Катерина» М.Аркаса). Тонким інтерпретатором виявив себе К.-Д. і в партіях Хлопуші («Орлиний бунт» С.Пащенка), Годуна («Розлом» В.Фемеліді, перше виконання), Григорія Мелехова («Тихий Дон» І.Дзержинського), Матюшенка («Броненосець Потьомкін» О.Чишка), Максима («Золотий обруч» Б.Лятошинського), Зіновія («Яблуневий полон» О.Чишка, перше виконання), Давидова («Піднята цілина» І.Дзержинського) та ін. Серед ін. партій — Собінін («Життя за царя» М.Глинки), Туча («Псковитянка» М.Римського-Корсакова), Самсон («Самсон і Даліла» К.Сен-Санса), Калаф, Рудольф («Турандот», «Богема» Дж.Пуччіні), Зігфрід, Трістан («Зігфрід», «Трістан та Ізольда» Р.Вагнера) та ін. Гастролював у Мадридській опері (1927, Іспанія). У період Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 часто виступав з концертами у військ. частинах, а 1945 співав для рад. воїнів на майданах Берліна. Лауреат Сталінської премії (1949). 1948—55 — викл. (від 1952 — доц.) Київ. консерваторії. П. у м. Київ. Тв.: Спогади про творчий шлях. «Музика», 1971, ч. 5. Літ.: Маркін П. Видатний майстер оперної сцени. «Мистецтво», 1958, ч. 2; Тольба В. Кипоренків голос. «Культура і життя», 1985, 22 груд.; Івановський П., Милославський К. Юрій Кипоренко-Доманський. К., 1987; Лисенко І. Героїчний тенор. «Вітчизна», 1988, ч. 4; Його ж. Словник співаків України. К., 1997; Українські співаки у спогадах сучасників. К., 2003. І.М. Лисенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИПОРЕНКО-ДОМАНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
