КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР
КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР — одна з найвідоміших і найстаріших правосл. обителей, визначна пам’ятка історії та к-ри України. Розташов. на верхній терасі Володимирської гірки (у минулому — тер. давньорус. Ізяслава-Святополка міста). Вірогідно, його попередни-
268 КИЇВСЬКИЙ
Свято-Димитріївського монастиря мурованої церкви в ім’я св. архістратига Михаїла, під 1113 — її освячення як Золотоверхої. Церква слугувала родовою усипальнею князів Ізяславичів — Святополка Ізяславича (1113) та його, гадано, третьої дружини — візант. принцеси Варвари, яка, за монастирською легендою, привезла з Константинополя мощі св. Варвари великомучениці; прав-
Трапезна з церквою св. апостола і євангеліста Іоанна Богослова. Фото початку 21 ст.
нуків Святополка — Святополка Юрійовича (1190) та кн. Турівського Гліба Юрійовича (1196). У 16 ст. монастир регулярно згадується в офіц. документах. На поч. 17 ст., коли Софійський собор був переданий уніатам (див. Берестейська церковна унія 1596), К.С.-М.З.м. став резиденцією митрополитів Київських. За Іова (Борецького; ігумен монастиря з 1619) монастир зміцнів, було відремонтовано собор, закладено трапезну і дзвіницю, на пн. від чол. монастиря засновано жін. (у 1710-х рр. переведено на Поділ). З відновленням правосл. ієрархії Іов (Борецький) став митрополи-
Освячення відбудованого Київського СвятоМихайлівського Золотоверхого собору. В центрі — патріарх Київської і всієї РусиУкраїни, предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. 28 травня 2000.
том Київ., Галицьким і всієї Русі (1620—31). Його підтримувало запороз. козацтво. Наступник Іова (Борецького) на митрополичій каф-рі Ісайя (Копинський) також проживав у монастирі і, як і його попередник, був похований у соборі (обидві могили не збереглися). За ігумена Йосифа (Кононовича-Горбацького; 1645—53) монастир ще більш зміцнив своє становище, хоча 1651 був пограбований литов. військами кн. Я.Радзивілла. Настоятель Феодосій (Василевич-Баєвський) одержав 1654 від гетьмана Б.Хмельницького універсал, яким монастиреві було передано у володіння Вигурівщину під Києвом. 3 лип. 1654 ігумен приймав у монастирі Антіохійського патріарха Макарія під час подорожі того до Москви в супроводі сина — архідиякона Павла Алеппського. За ігуменства Феодосія (Софоновича; 1655—77) коштом гетьмана Б.Хмельницького дерев’яну покрівлю бані собору замінено на бляшану й визолочено. Ін. споруди монастиря залишалися дерев’яними. (Ігумен К.С.М.З.м. і місцеблюститель митрополита (1669—77) Феодосій 1672 закінчив писати тут свою «Хроніку».) За Феодосія значно збільшилися володіння монастиря та зріс авторитет останнього як центру церк. влади. Обитель не раз отримувала грамоти: від укр. гетьманів І.Виговського, Д.Многогрішного, І.Самойловича, Ю.Хмельницького, рос. царя Олексія Михайловича, польс. короля МіхалаКорибута Вишневецького. Наступниками Софоновича були колиш. ректори Київ. колегіуму (див. Києво-Могилянська академія): 1677—82 — Мелетій (Дзика), в якого вчився Димитрій Ростовський; 1682—89 — Феодосій (Гугуревич). Від 17 ст. поширюється пошанування св. Варвари. За ігумена Феодосія (Ленчича) коштом генерального судді М.Вуєховича між 1688 і 1690 до собору добудовано новий мурований приділ з невеличкою банькою для зберігання мощей святої, храм відреставровано, в ньому влаштовано бічні бані над жертовником і дияконником. 1701 коштом гетьмана І.Мазепи зроблено срібну раку для мощей св. Варвари, окрім того, своїми універсалами гетьман
Київський Свято-Михайлівський монастир. План 1688.
дав обителі великі маєтності. У 18 ст. велику підтримку К.С.М.З.м. надавало козацтво, зокрема гетьман І.Скоропадський, а також рос. цар (з 1721 — імп.) Петро І та імп. Катерина І. Монастир став одним з найбагатших у Києві. На його тер. розгорнулося масштабне буд-во, у ході якого сформувався чудовий архітектурний ансамбль в стилі укр. бароко. 1713—15, за ігумена Іоанникія (Сенютовича) споруджено трапезну з церквою св. апостола і євангеліста Іоанна Богослова, в ній коштом митрополита Йоасафа (Кроковського) було встано-
влено іконостас (знищений у 1930-х рр.). 1716—19 ігумен Варлаам (Ліницький) продовжив розбудову монастиря. 1716—20 на кошти настоятелів Іоанникія і Варлаама зведено дзвіницю зі Святою брамою (майстер І.Матвієвич). 1712—15 перебудовано приділ св. Варвари Свято-Михайлівського Золотоверхого собору та влаштовано в ньому іконостас і дерев’яний різьблений балдахін над ракою святої (коштом київ. ген.-губернатора кн. Д.Голіцина). В 1730-х рр. споруджено приділ св. Катерини (на пожертву Петра I та Катерини I), в якому 1731—32 встановлено іконостас (коштом київ. цивільного губернатора Г.Наумова). З появою бічних бань собор став шестиверхим. П’ятиярусний іконостас гол. вівтаря собору, виконаний черніг. сницарем Г.Петровим та відомим київ. іконописцем С.Лубенським, було встановлено 1718 (кошти на нього пожертвував гетьман І.Скоропадський; 1888 верхні яруси іконостаса розібрали, щоб було видно мозаїчну композицію «Євхаристія»; див. Мозаїка). В серед. 18 ст. через просідання бічних приділів розкололася гол. баня, було пошкоджено й загинуло багато фресок. Під час реставрації храму його стіни (крім гол. фасаду) укріпили контрфорсами з аркбутанами, на зх. фасаді прибудували ризаліти, в одному з яких влаштували сходи на хори, в наріжжях встановили чотири нові бані. Відтоді собор став семиверхим, а його пишне архіт. оздоблення набуло яскраво виражених рис укр. бароко. 1746—75 побудовано цегляний мур, у 1760-х рр. — екон. браму. На тер. монастиря також розташовувалося багато дерев’яних споруд — будинок настоятеля, келії, госп. будівлі. В 19 ст. було розписано бічні приділи собору і церкву св. апостола Іоанна Богослова, встановлено нову срібну позолочену раку для мощей св. Варвари (пожертвувана 1847 графинею А.Орловою-Чесменською), під кервом проф. А.Прахова відреставровано стародавні фрески на передвівтарних стовпах, проведено значні буд. роботи на соборній площі та госп. подвір’ї. Остаточно архіт. ансамбль монастиря сформувався на поч. 20 ст. Він
269 КИЇВСЬКИЙ
Київський СвятоМихайлівський Золотоверхий монастир. Хромолітографія. 1911.
складався з двох функціонально розмежованих зон: гол. монастирського подвір’я з пд.-сх. госп. двором і Гостинного двору на пд. зх. Від 1734 завдяки клопотанню митрополита Рафаїла (Заборовського) К.С.-М.З.м. мав статус архімандрії і підлягав безпосередньо Найсвятішому Синоду. Під час секуляризації церк. майна, згідно з указом імп. Катерини ІІ, 1786 монастир був визнаний «першокласним» і залишався в штаті. Від 1799, згідно з указом Найсвятішого Синоду, настоятель монастиря був водночас вікарієм (заст.) митрополита Київ. і Галицького з саном єпископа Чигиринського. У 18 — на поч. 20 ст. серед настоятелів К.С.-М.З.м. були відомі церк. діячі, вчені, просвітителі, зокрема: 1737—39 — Амвросій (Дубневич); 1739—40 — Тимофій (Щербацький); 1757—68 — Єпіфаній (Могилянський); 1778—87 — Тарасій (Вербицький); 1800—07 — Феофан (Шиянов); 1807—12, 1812—23 — Іриней (Фальковський); 1836—41 — Інокентій (Борисов); 1858—59 — Антоній (Амфітеатров); 1859—65 — Серафим (Аретинський); 1865—78 — Порфирій (Успенський); 1908— 11 — Павло (Преображенський); 1911—18 — Никодим (Кротков). Від 1886 до поч. 1920-х рр. при монастирі діяла нова безплатна двокласна школа церк. співу (свого часу в ній навч., зокрема, І.Козловський). В одному з готелів для прочан («Странноприїмниці») проживав під час своїх приїздів до Києва перший ректор Ун-ту св. Володимира в Києві М.Максимович, тут 6 верес. 1871 громадськість відзначала 50річчя його наук. та літ. діяльно-
сті; 1902 зупинялася письменниця Марко Вовчок (їй встановлено меморіальну дошку). К.С.М.З.м. мав книгозбірню, в якій було бл. 300 стародруків і 746 рукописів (нині вони зберігаються у фондах Бібліотеки національної України імені В.І. Вернадського). Від 1922 житлові споруди монастиря використовувались як студентські гуртожитки, трапезна —
Свято-Михайлівський Золотоверхий собор. Західний фасад. Фото початку 20 ст.
Брама Михайлівського монастиря. Малюнок художника В. Кричевського. Початок 20 ст.
270 КИЇВСЬКИЙ
як студентська їдальня; у подальшому тут містилися різні установи. 1934, у зв’язку з перенесенням столиці України з Харкова до Києва, було вирішено спорудити на Володимирській гірці Урядо-
Колишній Михайлівський готель. 1907. Фото початку 21 ст. Чітко видно два добудовані пізніше поверхи.
вий центр, для цього організовано конкурс на кращий проект його побудови. Переміг проект центру на місці церкви Трьох святителів (Василівської) 18 ст. і К.С.-М.З.м. Формальні підстави для знищення унікальних пам’яток було зорганізовано відповідними радянськими органами влади. Інститут історії матеріальної культури АН УСРР дав висновок про те, що Свято-Михайлівський Золотоверхий собор не має істор. цінності. Ще раніше заарештували провідних мистецтвознавців Ф.Ернста, М.Макаренка та С.Таранушенка, які доводили протилежну думку. Точні обміри собору зробив І.Моргилевський (збереглись у фондах Нац. заповідника «Софія Київська»; див. Софія Київська). 1934—36 розібрали дзвіницю, більшу частину муру з екон. брамою, архієрейський будинок, споруди госп. двору. Під кер-вом проф. В.Фролова фахівці мозаїчної майстерні ленінгр. від-ня Акад. мист-в демонтували мозаїки і фрески собору, їх спочатку було перенесено в собор св. Софії, пізніше деякі з них опинилися в Третьяковській галереї в Москві, Рос. музеї у Санкт-Петербурзі та ін. музеях Росії. Переплавлено раку, в якій покоїлися мощі св. Варвари, знищено іконостас та ін. святині. 14 серп. 1937 Одес. контора експедиції підводних робіт особливого призначення підірвала собор, заклавши в нього бл. 2500 зарядів
амоналу. Понад 20 тис. т уламків було вивезено на смітник. З комплексу Урядового центру звели лише першу чергу — будинок ЦК КП(б)У на місці Василівської церкви (1936—38; нині Міністерство закордонних справ України). На «звільненій» території монастиря влаштували спортмайданчики. Першим висловив ідею відбудови собору архіт.-реставратор П.Барановський на установчому з’їзді Всерос. т-ва охорони пам’яток історії та к-ри в 1966. 1979 «місту Ізяслава-Святополка» надано статус архіт.-археол. заповідної зони. 1976—81 відреставровано Трапезну з церквою св. апостола Іоанна Богослова, в якій розмістили Музей кераміки Держ. архітектурно-істор. заповідника «Софійський музей». 1991 з відновленням К.С.-М.З.м. храм передали церк. громаді. В трав. 1991 було освячене з участю патріарха Київ. і всієї України Мстислава (Скрипника) місце майбутньої відбудови собору. В церкві св. апостола Іоанна Богослова 1992—95 правив службу єпископ Володимир (Романюк; з 1993 — патріарх Української православної церкви Київського патріархату). 1992—99 проведено широкомасштабні археол. дослідження на тер. монастиря, виконані архіт.-археол. експедицією Інституту археології НАН України (кер. — В.Харламов, з 1996 — Г.Івакін). Було повністю розкрито план собору; виявлені автентичні рештки храму 12 ст. законсервували під потужною бетонною плитою, окремі ділянки кладки 12 ст. музеєфікували. 1992 створено Добродійний фонд відбудови К.С.-М.З.м., а в трав. 1997 — жовт. 1999 здійснено буд. роботи з відновлення собору у формах укр. бароко 18 ст.; мистецьке оздоблення приміщення (мозаїки, розписи, різьблений іконостас) тривало до 2002. 2 черв. 1999 комплекс К.С.М.З.м. включено до Держ. реєстру нац.-культ. надбання. До його складу входять: 1) гол. монастирське подвір’я, на якому розташовані: собор св. архістратига Михаїла 12—20 ст.; дзвіниця зі Святою брамою 1997—98; Трапезна з церквою св. апостола і євангеліста Іоанна Богослова
1713—15; Екон. брама 1997; келії Варваринського від-ня 1898—99; келії Михайлівського від-ня 1849—52; келії півчих архієрейського хору 1894; мур 1746—75 з відбудованими в 1997 ділянками, на якому встановлено меморіальну дошку мистецтвознавцю М.Макаренку; господарчий льох 1713. До археол. пам’яток на цій тер. належать фундаменти Свято-Михайлівського Золотоверхого собору 12 ст. й рештки надбрамної церкви 12 ст. 1999 тут споруджено два ківорії над водорозбірними фонтанами; 2) Гостинний двір, що включає три готелі, побудовані 1858—97, 1902—03 і 1907—08. На його тер. виявлено рештки собору СвятоДимитрівського монастиря 2-ї пол. 11 ст. Тепер споруди гол. монастирського подвір’я належать УПЦ КП, у дзвіниці та келіях Варваринського від-ня відкрито музей, присвячений історії К.С.-М.З.м. 2001 з Держ. Ермітажу в С.-Пе-
Шиферний рельєф із зображенням Георгія Каппадокійського та Федора Стратилата. Кінець 11 — початок 12 ст.
Архідиякон Стефан. Фрагмент мозаїки на південно-східному пілоні Свято-Михайлівського Золотоверхого собору. 12 ст. Національний заповідник «Софія Київська».
тербурзі до музею монастиря передано частину фресок собору. Частину приміщень келій передано Українській автокефальній православній церкві (тут містяться її резиденція та підрозділи Духовної акад.). Споруди Гостинного двору використовують різні установи, зокрема, 1944 один з готелів колиш. на той час монастиря було передано АН УРСР, і нині в ньому розміщується кілька ін-тів НАН України. Тер. К.С.-М.З.м. входить до зони заповідника «Стародавній Київ». Літ.: Лебединцев П.Г. Киево-Михайловский Золотоверхий монастырь в его прошедшем и настоящем состоянии. К., 1885; Киево-Золотоверхо-Михайловский первоклассный монастырь: Исторический очерк от основания его до настоящего времени. К., 1889; Асеев Ю.С. Архитектура древнего Киева. К., 1982; Дегтярьов М.Г., Реутов А.В. Михайлівський Золотоверхий монастир. К., 1997; Голованский Е. Киево-Златоверхо-Михайловский первоклассный монастырь и его скит Феофания. К., 1998; Кухаренко Р. Дорога до храму. «Пам’ятки України», 1999, № 1; Вечерський В. Реабілітація репресованої святині. «Пам’ятки України». 1999, № 1; Івакін Г.Ю. Археологічне вивчення Михайлівського Золотоверхого монастиря в 1996—1998 роках. «Пам’ятки України», 1999, № 1; Його ж. Нове в історії «міста Ізяслава» в Києві. «Магістеріум», 2001, вип. 6; Івакін Г.Ю., Козюба В.К. Історична топографія Михайлівської гори в Києві в ХI—XIII ст. В кн.: А сє єго срєбро. К., 2002; Михайлівський Золотоверхий монастир, 12—20 ст. В кн.: Звід пам’яток історії та культури України: Енциклопедичне видання: Київ, кн. 1, ч. 2: М—С. К., 2004. Г.Ю. Івакін, Л.Д. Федорова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
