КИБАЛЬЧИЧ Віктор Львович (псевдонім — Віктор Серж; 30.12. 1890—17.11.1949) — революціонер, політ. діяч, публіцист, письменник. Н. в м. Брюссель (Бельгія) у родині емігранта-народовольця Льва Кибальчича (1861— 1935), родича М.Кибальчича, повішеного царською владою у зв’язку із замахом на рос. імп. Олександра II. Мати — Віра Подеревська, польська дворянка. З юних років захоплювався анархізмом. Був членом орг-ції «Супутники анархії», яка взимку 1911/12 здійснила напад на паризьке від. банку «Сосьєте женераль». Весною 1912 арештований франц. поліцією разом з нападниками на банк. Після відбуття 5-річного ув’язнення виїхав до Іспанії, там брав участь у політ. страйку. Після повернення до Франції знову був арештований за підозрою в більшовизмі. 1918 уряд рад. Росії обміняв його на франц. офіцера, затриманого ВЧК. Вступив до РКП(б), від 1919 працював в Інтернаціоналі Комуністичному, відповідав за публікацію пропагандистської літератури іноз. мовами, сам займався перекладацькою роботою, зокрема перекладав статті В.Лені-
С. Кєнєвич.
В.Л. Кибальчич (Віктор Серж).
182 КИБАЛЬЧИЧ
М.І. Кибальчич.
І. Кивелюк.
на. 1920 опублікував брошуру «Анархісти та досвід російської революції», що ставила за мету дати закордонним анархістам комінтернівське тлумачення суті жовтневого перевороту (див. Жовтневий переворот у Петрограді 1917) й зняти контроверсійні питання, пов’язані з диктатурою пролетаріату, що традиційно заперечувалась ідейними анархістами. Разом з тим брошура містила розділ, в якому йшлося про можливу трансформацію диктатури пролетаріату в диктатуру партії. 1922—26 за завданням Комінтерну разом із дружиною Л.Русаковою перебував у Німеччині та Австрії. В цей час зближується з троцькізмом (див. Л.Троцький), а повернувшись до Ленінграда (нині м. Санкт-Петербург), стає чл. ленінгр. опозиції (див. «Нова опозиція»). 1928 заарештований як троцькіст, але невдовзі звільнений, 1932 повторно ув’язнений, наступного року звільнений на короткий термін і того ж року знову арештований і засланий разом із дружиною і сином до Оренбурга (нині місто в РФ). У квіт. 1936 разом зі смертельно хворою дружиною та сином висланий з СРСР (цій події передувало прохання про звільнення К., передане Й.Сталіну від учасників 1-го Всесвітнього конгресу із захисту к-ри від фашист. загрози, це ж саме прохання повторив Р.Роллан, відвідуючи СРСР в черв.—лип. того ж року). Оселився в Бельгії. У Брюсселі зближується з лівими католиками, які гуртувались навколо редагованого Є.Муньє ж. «Еспрі», і підпадає під їхній вплив. На порозі Другої світової війни, у квіт. 1939, в одній зі своїх статей в ж. «Еспрі» він попереджає політиків Заходу про можливе об’єднання зусиль Й.Сталіна і А.Гітлера проти демократ. країн Європи. Після вторгнення гітлерівців на тер. Франції переїздить до Мексики. Зіткнувшись там із середовищем лівої інтернаціональної еміграції, яке не вбачало в сталінізмі загрози для демократії, він стає для цього середовища «єретиком». З цього приводу він занотував (запис від 18 лют. 1944): «Більшість бачить лише надто спрощену альтернативу “соціалізм—капіталізм” і мислить тільки категоріями застарілого історичного мате-
ріалізму». Саме в цей час, як вважає один із дослідників його творчості В.Бабінцев, він «впритул підійшов до синтезу ідей ліберальних цінностей з ідеями соціальної справедливості». Опублікував 7 романів, багато оповідань, віршів, кілька історико-політ. праць, теор. та публіцистичних статей, мемуари. Був першим з літераторів, хто написав правду про сталінський Гулаг. П. у м. Мехіко, похований на франц. цвинтарі цього міста. Його син Володимир Кибальчич (1920—2005) — Владі — став відомим мексиканським художником. Тв.: Serge V. Memoires d’un revolutionnaire. 1901—1941. Paris, 1951; Дело Тулаева. Роман «Урал», 1989, № 1—3; Научный социализм и психология. «Родина», 1991, № 4 (Из записных книжек); Сила и пределы марксизма. «Альтернативы», 1995, № 4; От революции к тоталитаризму. Воспоминания революционера, М.—Оренбург, 2001. Літ.: Бондаренко В. Рукописи не горят. «Урал», 1989, № 3; Ролан Р. Наше путешествие с женой в СССР. «Вопросы литературы», 1989, № 3—5; Бабинцев В., Иваницкий В. Из полночи века. «Родина», 1991, № 4. П.В. Голобуцький.
прос» («Народная воля», 1881, 5 лют.). 29(17) берез. 1881 був заарештований і за суд. процесом про вбивство імп. Олександра II засуджений до смертної кари. Перебуваючи у в’язниці, створив оригінальний проект реактивного літального апарата. Залишався до останнього подиху нескореним, а напередодні страти в особистому листі до імп. Олександра III вимагав дарувати народові демократ. свободи. Страчений у м. С.-Петербург разом з А.Желябовим, С.Перовською, Т.Михайловим та Н.Русаковим. Його прізвищем названо один із кратерів на зворотному боці Місяця. Літ.: Черняк А.Я. Николай Кибальчич — революционер и ученый. М., 1960; Іващенко В.І. Микола Кибальчич. К., 1962. Т.І. Лазанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИБАЛЬЧИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
