КЕЙСТУТ (бл. 1300 — 15.08. 1382) — удільний кн. тракайський, гродненський і берестейський, вел. князь литов. (1381 — 1-ша пол. 1382). Син Гедиміна. Був сюзереном Жемайтії (нині зх. ч. Литви). 1345, відсторонивши від великокнязівської влади свого брата Явнута, здійснив двірцевий переворот на користь ін. свого брата — Ольгерда. 1349 на короткий час ув’язнив Ольгерда, після чого домовився з ним про розподіл держ. обов’язків: Ольгерд зберігав за собою
Перемирна грамота великого князя литовського Ольгерда, його брата Кейстута і великого князя смоленського Святослава Івановича з великим князем московським Дмитрієм Івановичем. 1371. Фрагмент.
верховну владу і заг. кер-во двою та мав зосередитися на здійсненні сх. політики Великого князівства Литовського, К. перебирав на себе сімейні справи Гедиміновичів та мав проводити оборону зх. кордонів д-ви. Для захисту Литви від систематичних нападів хрестоносців Німеччини та ін. країн феод. Європи К. організував стратегічну лінію оборони вздовж русла р. Німан, здобув і зруйнував разом із Ольгердом усі збудовані рицарями Тевтонського ордену замки в цій місцевості. Упродовж 1342—82 К. відбив бл. 70 походів Тевтонського ордену і бл. 30 походів Лівонського ордену на литов. землі, здійснив разом із Ольгердом понад 40 військ. походів на володіння хрестоносців. Брав участь у битві з хрестоносцями 1348 біля р. Стрева (прит. Німана), що закінчилася нищівною поразкою литов.-рус. війська. 1361, під час одного з походів К. потратив у полон і був ув’язнений у Марієнбурзі (нині м. Мальборк, Польща), але йому вдалося втекти. 1370 разом з
Ольгердом керував розгромом хрестоносців біля Рудави (нині с. Мельніково Калінінградська обл., РФ). Під час штурму 1382 укріплень Юрборга (нині м. Юрбаркас, Литва) вперше застосував бомбарди. 1358, аби позбавити хрестоносців ідеологічної мотивації задля агресії в Литві, Ольгерд і К. розпочали переговори з імп. Священної Римської імперії (див. «Священна Римська імперія германської нації») Карлом IV Люксембургом і дали йому згоду охреститися разом з литов. народом. Угода, однак, не була укладена, оскільки литовці висунули такі умови: повернути їм усі захоплені у них хрестоносцями землі, переселити Тевтонський орден у пд. степи для захисту Русі від Золотої Орди, й заявили про претензії Литви на всю Русь. К. брав участь і в ін. переговорах литов. сторони з правителями Польщі, Угорщини, рицарських орденів та папською курією. Сам або з Ольгердом постійно надавав військ. й дипломатичну допомогу одному зі своїх братів Любарту в його боротьбі за Волинь і Галичину з польс. королем Казимиром ІІІ Великим та угор. королем Людовіком I Великим (1348, 1350, 1351, 1365, 1368, 1370, 1376). Був учасником походів Ольгерда на Москву (1368, 1370 і 1372). Після смерті Ольгерда (1377) визнав Ягайла Ольгердовича вел. кн. литов., але в листоп. 1381, дізнавшись про таємний і ворожий йому договір Ягайла з хрестоносцями (підписаний у Давидишках 31 трав. 1380), захопив Вільно (нині м. Вільнюс) й сам став великим князем. Після того, як 12 черв. 1382 Ягайло здійснив контрпереворот і 20 лип. захопив Тракайський замок, війська К. рушили на війська Ягайла. 3 серп. суперники зійшлися поблизу Трок (нині Тракай, Литва). Під приводом переговорів Ягайло заманив К. і його сина Вітовта до свого табору, де вони були ув’язнені. Невдовзі К. був задушений у Кревському замку, а Вітовтові вдалося втекти у володіння Тевтонського ордену. Літописці, навіть ворожі до К., стверджують, що він був хоробрим і талановитим полковод-
цем, шляхетним і людяним у поводженні. Був одружений з Бірутою, з якою мав 6 або й більше синів, серед них великих князів литов. Вітовта і Сигізмунда. Літ.: Wolff J. Rod Gedymina. Lw\w, 1866; Stadnicki K. Olgierd i Kejstut. Krak\w, 1870; Антонович В.Б. Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти вел. кн. Ольгерда. В кн.: Антонович В.Б. Монографии по истории Западной и Юго-Западной Руси. К., 1885; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 4. К.—Львів, 1907 (репринт: К., 1993); Halecki O. Dzieje unii jagie»»oЅskiej, t. 1. Warszawa, 1919; Paszkiewicz H. Jagie»»onowie a Moskwa. Warszawa, 1933; Ku…inskas A. K“stutis. Kaunas, 1938; Lietuviu enciklopedia, t. 11. Boston, 1957; Dundulis B. Lietuvos nova del Zemaitijos ir Utnemunes XV amziuje. Vilnius, 1960; Lietuviu karas su kryпino…iais. Vilnius, 1964; Tarybu Lietuvos enciklopedia, t. 2. Vilnius, 1986; Krzyуaniakowa J., OchmiaЅski J. W»adys»aw II Jagie»»o. Wroc»aw—Warszawa— Krak\w—GdaЅsk, 1990; B»aszyk G. Dzieje stosunk\w polsko-litewskich od czas\w najdawniejszych do wsp\lczesnoСci, t. 1. PoznaЅ, 1998; T“gowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowicz\w. PoznaЅ— Wroc»aw, 1999. Ф.М. Шабульдо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КЕЙСТУТ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
