КВІТКОВСЬКИЙ Денис Васильович (псевдоніми і крипт. — Д.Квітка, Л.Слобідський, Д.Кирильчук, П.Ром, Д.Кир. та ін.; 22.05.1909—15.03.1979) — історик, адвокат, публіцист, педагог, видавець, громад. та політ. діяч. Д-р права (1936). Н. в с. Горішні Шерівці (нині село Заставнівського р-ну Чернів. обл.) у багатодітній сім’ї правосл. дяка. Закінчив нар. шк. в м. Садгора (нині в межах м. Чернівці), укр. г-зію в Чернівцях (1929) та юрид. ф-т Чернів. ун-ту. Був активістом студентського руху, чл. крайової екзекутиви Організації українських націоналістів. Співред. ж. «Самостійна думка» (1931—37), видавець і гол. ред. тижневика «Самостійність» (1934—37), власник адвокатської контори в Чернівцях (1932—37). 1937—39 був ув’язнений румун. властями за політ. переконання. Секретар Укр. нац. об’єднання і співред. її друкованого органу «Український вісник» (Берлін, серп. 1941—літо 1943). 1943 був заарештований гестапо у Львові, до кін. жовтня 1944 утримувався в тюрмі м. Потсдам, потім викладав векселеве право у Високій екон. школі в м. Мюнхен (обидва міста в Німеччині). 1946 опікувався створенням профспілки укр. журналістів на еміграції, 1946— 48 вів Референтуру преси й пропаганди Проводу укр. націоналістів (ПУН); з 1947 — чл. ПУН (мельниківець; див. А.Мельник). Від 1949 проживав у США. Отримав другий докторат права і знову відкрив адвокатський офіс (1955). Голова орг-ції «Самостійна Україна» і видавець її однойменного друкованого органу (Чикаго, 1976—79), 1-й заст. голови ПУН, від 1977 — його голова. Співпрацював із Українським конгресовим комітетом Америки, Світовим конгресом вільних українців; віце-президент (1972—74) та президент (1974—76) Організації державного відродження Укра-
Г.Ф. КвіткаОснов’яненко.
Д.В. Квітковський.
166 КВІТНЕВІ
їни. Друкувався в укр. вид. Німеччини, Франції, США і Канади. Укладач і ред. зб. матеріалів детройтського з’їзду «У 40-ліття ОУН» (1970), автор статей у збірниках, присвячених Є.Коновальцю та А.Мельнику (1974). П. у м. Детройт (шт. Мічиган); похований на укр. цвинтарі св. Андрія у Бавнд-Бруці поблизу Нью-Йорка (шт. НьюДжерсі). Тв.: Нація, держава і провід у «Націократії» Миколи Сціборського. «Наступ» (Прага) 1942; Буковина: її минуле і сучасне. Париж, 1956 (у співавт.); Репресії в Україні в світлі міжнародної конвенції про злочини геноциду. «Новий шлях», 1968, 6 лип.—14 верес.; Боротьба за свободу в Україні. Торонто, 1968; Боротьба за українську ідею: Збірник публіцистичних творів. Детройт та ін., 1993; Мої міркування: Зб. публіцист. творів 1970—1977 рр. ч. 1—2. К., 1996, 1998. Літ.: Гординський В. Берлінські роки Д.Квітковського. В кн.: Квітковський Д. Боротьба за українську ідею. Детройт, 1993; Зибачинський О. «Наш діалог». Там само; Плав’юк М. Прощальне слово. Там само; Шумелда Я. Денис Квітковський—Квітка. Там само; Жуковський А. Денис Квітковський — у п’яті роковини смерті. Там само; Городиський З. Бути собою за всяку ціну... (В 10-ту річницю смерті Дениса Квітковського, 4-го Голови ПУН). Там само; ЕУ, т. 3. Львів, 1994; Мушинка М. Книжка про апостола української державності. «Вітчизна», 1996, № 11—12; Романюк М. Оратаї журналістської ниви. Львів, 2002; Гринів О. Українська націологія [...]. Львів, 2004; Жадько В. Український некрополь. К., 2005. Г.П. Герасимова.
«КВІТНЕВІ ТЕЗИ» В.Леніна. 16(3) квіт. 1917 В.Ленін повернувся з еміграції в революц. Петроград (нині м. Санкт-Петербург) і наступного дня двічі виступив у Таврійському палаці: на зборах місц. більшовиків і перед учасниками Всерос. наради рад робітн. і солдатських депутатів (див. Ради робітничих депутатів, Ради солдатських депутатів). Осн. десять тез, що містилися у цих двох доповідях, газета «Правда» опублікувала під назвою «Про завдання пролетаріату в даній революції». Статтю передрукували ін. більшовицькі газети, зокрема «Пролетариат» (Харків) та «Звезда» (Катеринослав, нині м. Дніпропетровськ). У питанні про війну (див. Перша світова війна), з якого починалися «К.т.», зазначалося: «Ні
найменшої поступки “революційному оборонству”». Це гасло випливало з політ. позиції, зайнятої більшовиками ще 1914: «перетворити війну імперіалістичну на війну громадянську». Щоб добитися припинення війни, згідно з «К.т.», треба було передати держ. владу в руки пролетаріату. Друга теза характеризувала становище в країні після повалення самодержавства; в ній ішлося про вже реалізований «буржуазний» і майбутній «пролетарський» етапи рос. революції, наголошувалося на необхідності якнайшвидшого переходу від першого до другого етапу. Це, по суті, маскувало претензію більшовиків на встановлення під машкарою диктатури пролетаріату безроздільної влади в д-ві. Адже після встановлення в Росії диктатури пролетаріату в ній, за В.Леніним, могли легально існувати тільки ті ради, спілки, к-ти чи ін. організації, які перебували під контролем партії більшовиків і, які були побудовані на засадах демократ. централізму (див. Демократичного централізму принцип). У третій тезі йшлося про політику «вичікування», яка ставила більшовицьку партію на окреме місце в палітрі тогочасних політ. сил, виводила її з табору революц. демократії, створювала їй можливість прийти до влади не в коаліції з меншовиками та есерами (див. Партія соціалістів-революціонерів), а самостійно. Суть політики «очікування» формулювалася у гаслі «Ніякої підтримки Тимчасовому урядові!» Про негайне повалення уряду, однак, не йшлося. У четвертій тезі наголошувалося на необхідності зсередини заволодіти радами робітн. депутатів, які на той час контролювалися меншовиками та есерами, а після цього повалити чинний уряд ліберальної демократії і поставити при владі ззовні радянський, а насправді більшовицький уряд. «Поки ми в меншості — зазначалося в “К.т.” — ми ведемо роботу критики і вияснення помилок, проповідуючи в той же час необхідність переходу всієї державної влади до рад робітничих депутатів».
Робітники і селяни бажали знищення великих власників, а цього ні Тимчасовий уряд, ні будь-який ін. ліберальний уряд не міг їм забезпечити. Більшовики висунули гасло «Вся влада — Радам!», незважаючи на те, що ради все ще перебували під контролем меншовиків та есерів. У «К.т.» нема згадки про ради солдатських депутатів — силу, яка власне і повалила самодержавство на першому етапі революції. Проте на практиці більшовики особливо потужно працювали з радами солдатських депутатів у тилових гарнізонах і солдатських комітетах на фронтах. Передбачаючи перспективу перетворення рад робітн. депутатів на органічний елемент диктатури, В.Ленін формулював п’яту тезу таким чином: «Не парламентарна республіка, — повернення до неї від рад робітничих депутатів було б кроком назад, — а республіка рад робітничих, батрацьких і селянських депутатів по всій країні, знизу доверху». Ця теза суперечила ідеї, яка стала головною для початку рос. революції і була внесена навіть до більшовицької парт. програми, — ідеї скликання Всеросійських Установчих зборів. Установчі збори повинні були створити парламентську республіку, спираючись на волю нас., виявлену шляхом вільних демократ. виборів. Говорячи про республіку рад, В.Ленін тим самим відкрито заперечував суверенне право всього народу на формування органів влади, адже ради утворювалися волевиявленням порівняно незначної частини населення. Більше того, більшовики мали намір контролювати хід виборів до рад, щоб на власний розсуд формувати їхній персональний склад. Тези з шостої по десяту (останню «квітневу тезу») формулювалися настільки уривчасто, що тогочасні опоненти більшовиків майже не звернули на них уваги. У цих тезах, зокрема, зазначалося, що більшовицька партія повинна змінити свою назву та програму й стати не соціал-демократ., а комуніст. По суті, у цих тезах викладався план дій, що мав бути реалізований після завоювання більшовиками контролю над радами і встановлення в країні більшовицької диктатури,
тобто кінцева мета більшовицької революції — ліквідація власності десятків мільйонів селян, ремісників і кустарів. Більшовицькі орг-ції України, за винятком Київ., прийняли «К.т.» без дискусій. Київ. к-т РСДРП(б) 23(10) квіт. затвердив резолюцію, в якій назвав «К.т.» «ще недостатньо обґрунтованими і розвинутими». На міськ. зборах 28 квіт. київ. більшовики вказали, що «не знаходять можливим прийняти без детального обговорення певну резолюцію про своє ставлення до них [цих тез]», але вирішили опублікувати їх у черговому номері газети «Голос социал-демократа». Г.Пятаков, який був ред. газети, не виконав цього рішення. 7-ма Всерос. конференція більшовиків (7—12 трав. 1917) схвалила «К.т.» практично одностайно. Г.Пятаков та ін. делегати від Київ. орг-ції, які мали іншу думку, не наважилися виступити проти В.Леніна. Літ.: Седьмая (Апрельская) Всероссийская конференція РСДРП (большевиков): Протоколы. М., 1958; Ленін В.І. Про завдання пролетаріату в даній революції. В кн.: В.І. Ленін про Україну, ч. 2. К., 1969; Солдатенко В.Ф. Георгій Пятаков: миттєвості неспокійної долі. К., 2004. С.В. Кульчицький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КВІТКОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»