КВАЗІЦИВІЛІЗАЦІЇ — назва соціокульт. спільностей, яким притаманна лише частина ознак цивілізації, але які не є справжніми цивілізаціями, оскільки не мають інших істотних її ознак. Розрізняють два взаємопротилежних типи К. — 1) політико-екон. утворення без спільного реліг.культ. підґрунтя та 2) реліг.культ. спільності без політикоекон. форм. К. першого типу — це великі держ. утворення, що об’єднують народи різних культ.цивілізаційних і господарчокульт. традицій і які через регіо-
нальний поділ праці формують між цими народами більш чи менш тісні екон., сусп., політ. та культ. зв’язки. З ініціативи і при орг. зусиллях панівного центру вони можуть здійснювати окремі масштабні акції, переважно військ. характеру. Проте вони не мають того ідейно-ціннісно-мотиваційного підґрунтя, яке складає духовну основу повноцінної цивілізації. Хоча в таких К. наявні пануюча мова (мова панівної верстви, яка переважно, але повністю ніколи, складається з представників домінуючого етносу) і загальнодерж. офіц. культ або більшою чи меншою мірою обов’язкова для всіх ідеологія, проте ці чинники не складають ідейно-ціннісної основи світогляду і поведінки пересічних людей цих спільностей, тобто не є для осн. їх маси нас. справжньою життєвою цінністю. У давнину і добу середньовіччя такі утворення існували на просторах євразійських степів: це, перш за все, скіф. світ пд. Сх. Європи (див. Скіфи), гунське ранньополіт. утворення (див. Гуни), Тюркський каганат, Хозарський каганат, макрополіт. система дому Чингізидів. Політико-екон. К. були також Російська імперія, СРСР, колоніальні імперії Іспанії, Великої Британії та Франції. Екон., соціальна та культ. цілісність цих утворень була значно вищою, ніж подібних К. у давнину, що визначалося більшою щільністю та інтенсивністю госп., міжособистісних та інформаційних зв’язків, впровадженням, частково чи повністю, єдиної системи і стандартів освіти тощо. Другий тип К. — це великі реліг.-культ. спільності, представники яких мають однакове або принаймні споріднене ідейно-ціннісно-мотиваційне духовне підґрунтя, подібні риси обрядовості, світогляду, к-ри, побутового укладу, але в них відсутні спільне екон. і соціальне життя, політ. єдність (у держ. чи будьякій ін. формі) і вони часто-густо (до виникнення засобів масової інформації) навіть не уявляли, де ще, крім їхнього власного і найближчих до нього соціумів, мешкають їхні «двійники». Класичними прикладами таких К. є спільності іудеїв та буддистів. До цього типу К. можуть бути зара-
161 КВАЗІЦИВІЛІЗАЦІЇ
162 КВАРТАЛЬНИК
Квартник Казимира III Великого. Аверс і реверс.
ховані й різноманітні єресі, що ідейно були пов’язані з маніхейством (власне маніхеї Ірану, Середньої та Центр. Азії, середньовічні вірмено-каппадокійські павлікіани, балканські богомили, італ. катари, південнофранц. альбігойці). Історія цих К. засвідчує випадки наявності в окремих з них як екон. співпраці (напр., ранньосередньовічні іудеї мали міжнар. систему торгівлі від Іспанії до Китаю), так і політ. оформлення (маніхейство на певний час стало офіц. релігією Уйгурського каганату, що існував з серед. 8 ст. до 840 в долинах річок Селенга та її приток Орхон і Тола (бас. оз. Байкал), іудаїзм укорінився в правлячих верхівках ранньосередньовічних Ємену та Хозар. каганату, а в серед. 20 ст. відігравав провідну роль в утворенні д-ви Ізраїль, європ. маніхеї в 13—14 cт. мали свій реліг.-політ. центр в Боснії-Герцеговині тощо). Але в жодному разі єдиної, спільної хоча б для більшості всіх своїх представників сусп.екон. та політ. системи такі К. не створили. Літ.: Павленко Ю.В. История мировой цивилизации. Философский анализ. К., 2002. Ю.В. Павленко.
вському з 1551 існувало своє військо, на утримання якого збирався спец. податок.) К.в. складалося з кінноти (гусари, панцирні козаки, рейтари, драгуни) і піхоти — нім., польс. та угор. строю. 1632 до його складу було введено артилерію. Очолював гетьман великий коронний. Значна ч. К.в. базувалася на тер. України, що було пов’язано із захистом сх. кордонів і придушенням місц. нар. повстань. К.в. складало основу польс. армії в усіх війнах, що вела Річ Посполита з 2-ї пол. 16 до кін. 18 ст., кілька разів його бойовий склад повністю знищувався військами супротивника, напр., під час Цецорської битви 1620, Жовтоводської битви 1648 і Корсунської битви 1648, Батозької битви 1652. Чисельність К.в. (без озброєних пахолків) сягала в 16 ст. 1000—2500, у 1601—33 — бл. 1500—3000, 1638 — 4800, 1643—48 — 4200 жовнірів. У 2-й пол. 17 ст. К.в. налічувало 12 000, з 1699 і до кін. 18 ст. — 18 000 жовнірів. Літ.: Крип’якевич І. Історія українського війська. Львів, ч. 1—2, 1936; Львів, 1993 (репринтне вид.); Wimmer J. Wojsko polskie w drugiej po»owie XVII wieku. Warszawa, 1965; Wimmer J. Wojsko i skarb Rzeczypospolitej u schutku XVI i w pierwszej po»owie XVII wieku. В кн.: Studia i Materialy do Historii Wojskowosci. Warszawa, 1968, т. XIV; Сагановіч Г.М. Войска Вялікага княства Літоўскага у ХVI—ХVII ст. Мінск, 1994. Б.В. Черкас.
юрид. т-ва (засноване 1876). Близький знайомий О.Кістяківського. Одним з перших почав вивчати місц. закони Черніг. і Полтав. губерній. Підготував і опублікував низку ґрунтовних юрид. праць, що не втратили своєї актуальності й нині, серед них монографічні дослідження, коментовані видання законодавчих актів, статті у часописах і збірках, зокрема в «Журнале гражданского и уголовного права», «Юридическом вестнике», «Трудах Киевского юридического общества». Похований на Смоленському православному кладовищі в Санкт-Петербурзі. Тв.: Гражданское уложение и крестьянское право. «Юридический вестник», 1866, № 9; Об уголовном преследовании, дознании и предварительном исследовании преступлений по судебным уставам 1864 г., ч. 1—3. СПб., 1866—69; О вызове и допросе свидетелей в предварительном следствии. «Юридический вестник», 1869, № 7—8; Суд присяжных по русским законам. Руководство для присяжных заседателей. СПб., 1873; Законы Черниговской и Полтавской губерний и новый суд. «Журнал гражданского и уголовного права», 1875, № 1—2; Права женщины по законам Черниговской и Полтавской губерний. Там само, 1877, № 3; Наш суд присяжных. Практические заметки. Там само, 1880, № 3; О товариществах вообще и об акционерных обществах в особенности по началам права, русским законам и судебной практике, ч. 1. СПб., 1880; Наше гражданское правосудие. «Юридический вестник», 1882, № 1, 3—4, 8; Положение нашего суда присяжных. В кн.: Труды Киевского юридического общества. Прибавление к протоколам 1880 года. К., 1883; Положение о поземельном устройстве сельских вечных чиншевиков в губерниях западных и белорусских. Варшава, 1888. І.Б. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КВАЗІЦИВІЛІЗАЦІЇ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
