КАЧАЛА Степан (1815—1888) — історик, громад. діяч народовського напряму (див. Народовці) в Галичині, священик, меценат. Н. в с. Фірлеїв (нині с. Липівка Рогатинського р-ну Івано-Франк.
ка. Відоме з 18 ст. У 1740-х рр. була власністю поміщиків Кочанівських, із 1770-х — П.Румянцева-Задунайського, від 1824 — Тарновських, з 1897 — Харитоненків. На замовлення П.Румянцева-Задунайського тут було закладено парк і збудовано палац (проект К.Бланка, архіт. М.Мосцепанов). Наступні власники маєтку звели там нові споруди, а палац перебудували. К. відвідували: Т.Шевченко, М.Гоголь, М.Глинка, Марко Вовчок, В.Маковський, К.Маковський, М.Врубель, М.Ге, І.Рєпін, В.Штернберг, М.Максимович, О.Маркович, С.Гулак-Артемовський, В.Горленко, Д.Яворницький та ін. 1968 К. включено до переліку істор. населених місць України, 1981 тут на основі палацовопаркового комплексу створено Качала С. «Коротка исторія Руси». Тернопіль, 1886. Титульний аркуш.
обл.) в сел. родині. Закінчив Львів. ун-т. В часи революц. подій 1848—49 («Весна народів»; див. Революції 1848—1849 в Європі) сприяв утворенню Головної руської ради та був чл.-засн. Галицько-руської матиці. Представляв українців на Слов’янському з’їзді в Празі 1848. Обирався до галиц. сейму та австрійс. рейхсрату. Брав участь у створенні «Просвіти» (див. Просвіти) та Літературного товариства імені Шевченка. Написав кілька наук.-популярних праць на істор. тематику, зокрема, «Polityka Polak\w wzgl“dem Rusi» (1879; її скорочений переклад рос. мовою під назвою «Очерк истории юго-западной Руси» побачив світ у «Киевской старине» за 1885, а повний укр. мовою під назвою «Коротка історія Руси» був надрукований як перший том «Руської історичної бібліотеки» в Тернополі 1886) та «Похід Собеського під Відень року 1863» (1882). Був галицьким священиком. Надавав пожертвування на різні громад. справи. Літ.: Сумцов Н. Качала. В кн.: Энциклопедический словарь. Ф.А. Брокгауза, И.А. Ефрона, т. 14. СПб., 1895; Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Прага, 1923. П.В. Голобуцький.
Садибна церква Георгія-Хозевіта. Фото початку 21 ст.
Держ. історико-культ. заповідник (заг. пл. бл. 500 га), 2001 йому надано статус Нац. історикокульт. заповідника. Літ.: Законодавство про пам’ятники історії та культури: Збірник нормативних актів. К., 1970; ІМіС УРСР. Чернігівська область. К., 1983; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 4. К., 1986; Памятники истории и культуры Украинской ССР: Справочник-каталог. К., 1987; Вечерський В. Палацовопарковий ансамбль у Качанівці. «Пам’ятки України: історія та культура», 2000, № 1; Оглобин О. Максим Мосціпанов. Там само; Петренко Г. Качанівські студії: I. Власники; II. Гості; III. Будівлі; IV. Слідами качанівських скарбів. Там само. С.І. Кот.
Варшавського ун-ту (1876). З наук. метою мандрував по слов’ян. землях, Греції, Італії, Пд. Франції. Повернувшись до Польщі, захистив магістерську дис. на тему: «Неизданный дубровницкий поэт А.М. Глегевич». Від 1883 — магістр слов’ян. філології Варшавського ун-ту, з 1886 — приват-доц. каф-ри слов’ян. філології Казанського ун-ту, з 1888 — проф. Ніжин. історикофілол. ін-ту кн. О.Безбородька. Видавав ж. «Вестник славянства» (Казань, 1888—96). Автор бл. 60 наук. праць.
Палац П. РумянцеваЗадунайського в Качанівці. Фото середини 20 ст.
В Качанівці у Тарновського. Картина роботи художника В. Штернберга. 1837. Зображені: М. Глинка, В. Штернберг, Г. Тарновський, М. Маркевич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАЧАЛА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
