КАТАЄВ Валентин Петрович (криптонім і псевдоніми — В.К-въ, Вал. К., Валентин К., Валентин Петрович та ін.; 28(16).01.1897— 12.04.1986) — письменник, публіцист, журналіст. Герой Соц. Праці (1974). Чл.-кор. Майнцької акад. (ФРН, 1973), почесний чл. акад. Гонкурів (Франція, 1976). Н. в м. Одеса в сім’ї рос. педагога. За національністю його батько був росіянином, а мати —
В.П. Катаєв.
українкою (з дрібнопоміщицького роду Бачеїв). Старший брат Є.Петрова. Навч. в 5-й Одес. г-зії. Його перша публікація — вірш «Осень» — побачила світ в «Одесском вестнике» (1910, 18 груд.). Розвитком його літ. майстерності в той час опікувався письменник О.Федоров. 1915 видав зб. «Стихи с хуторка». Цього ж року К. кинув навчання і добровольцем-артилеристом воював на Зх. і Румун. фронтах (Перша світова війна), був двічі поранений, контужений; 1916 навч. в Одес. піх. уч-щі; отримав чин прапорщика і військ. нагороди. Друкував фронтові нариси в одес. пресі. 1919 мобілізований до Червоної армії (див. Радянська армія), командував артилер. батареєю на Донському фронті. Весною 1919 направлений у Бюро укр. преси, вів «Вікна сатири» ЮгРОСТА. Від березня до пол. вересня 1920 був ув’язнений Одес. ЧК. 1921 переведений до ЮгРОСТА в Харкові, де працював також секретарем ж. «Коммунарка Украины»; переклав для російськомовної антології укр. поезії твори Лесі Українки та П.Тичини. Від 1922 — у Москві (відп. секретар ж. «Новый мир»); друкувався в моск. періодиці («Гудок», «Крокодил», «Чудак», «Смехач» та ін.). Від 1925 — зав. літ. частиною ж. «Красный перец», автор фейлетонів (псевдоніми — Старик Саббакин, Ол. Твист, Митрофан Горчица). 1927 разом з Л.Леоновим відвідав Максима Горького в Сорренто (Італія). Визнання в СРСР і за кордоном йому принесли повість «Растратчики» (1926) та комедія «Квадратура круга» (1928; ставилася в театрах Франції, Великої Британії, США). Не належав до жодної з тогочасних літ. груп. Зазнав критики за «обивательсь-
ку обмеженість світогляду, далекого від соціалістичного будівництва». Після тривалого відрядження в м. Магнітогорськ (нині місто Челябінської обл., РФ) написав роман-хроніку «Время, вперед!» (1932). Після серії автобіографічних оповідань 1920— 30-х рр. створив повість «Белеет парус одинокий» (1936), екранізовану 1937. На укр. матеріалі написав повість «Я, сын трудового народа» (1937; на її сюжет С.Прокоф’єв створив 1939 оперу «Семен Котко»). Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 працював у Радіок-ті, був військ. кореспондентом газет «Правда» та «Красная звезда», де друкував фронтові матеріали. Як гол. ред. ж. «Юность» (1955 — 27 січ. 1962) сприяв перетворенню цього вид. в «рупор» шістдесятників; не раз був обраний чл. правління Спілки письменників СРСР. Повісті «Белеет парус одинокий» (1936) і «Хуторок в степи» (1956), романи «Зимний ветер» (1960) і «За власть Советов» (перероблений у «Катакомбы», 1951) об’єднав в тетралогію «Волны Черного моря» (1961). Нові грані таланту автора відкрив цикл мемуарних повістей: «Святой колодец» (1965), «Трава забвенья» (1967), «Разбитая жизнь, или Волшебный рог Оберона» (1972), «Алмазный мой венец» (1975), «Сухой лиман» (1986). Повість «Уже написан Вертер» (1979; опубл. в ж. «Новый мир», 1980, № 6) про страхіття червоного терору в Одесі 1920 замовчувалася рад. критикою до 1989. За творами К. знято кінофільми («Ішов солдат з фронту», 1939; «Син полку», 1946; «За владу Рад» (1956); «Час, вперед!», 1966, «Хутірець у степу», 1971, та ін.). Багато творів К. перекладено мовами народів СРСР і світу; укр. мовою їх перекладали О.Бандура, С.Ковганюк, О.Кундзіч, М.Пазяк та ін. Лауреат Держ. премії СРСР (1946; за повість «Сын полка» (1945)). Нагороджений 3-ма орденами Леніна ін. орденами і медалями СРСР. П. у м. Москва. 1977 в Одесі на будинку по вул. Кірова (нині — Базарна) № 4 (там деякий час жила сім’я К.) відкрито меморіальну дошку.
Тв.: Час, вперед! К.—Х., 1935; Син полку. К., 1947; За владу Рад. Одеса, 1949; Біліє парус одинокий. К., 1954; Хуторок в степи. К., 1956; Зимовий вітер. К., 1962; Маленькі залізні двері в стіні. К., 1970; Хвилі Чорного моря. К., 1977; Собрание сочинений, т. 1—10. М., 1986; Уже написан Вертер: [Лущик С. Реальный комментарий к повести]. Одесса, 1999. Літ.: Сидельникова Т.Н. Валентин Катаев: Очерк жизни и творчества. М., 1957; Брайнина Б.Я. Валентин Катаев: Очерк творчества. М., 1960; Скорино Л. Писатель и его время: Жизнь и творчество В.Катаева. М., 1965; Хайленко Т.Д. Историко-революционная тема в тетралогии В.Катаева «Волны Черного моря» (К вопросу об историзме повести). В кн.: Проблемы художественного мастерства. Днепропетровск, 1972; Александров Р. Не автобиография, а биография поколения. «Вечерняя Одесса», 1982, 27 января; Галанов Б.Е. Валентин Катаев: Размышления о Мастере и диалоги с ним. М., 1989; Липкин С. Катаев и Одесса. «Знамя», 1997, № 1; Влюбленный Валентин. Влюбленный в Валентину. Одесса, 1998; Емельянов М. От Одессы до Лозовой: Катаев и Украина. В кн.: Венок Валентину Катаеву. Одесса, 1998; Лейдерман Н. «Уходящая натура», или Самый поздний Катаев. «Октябрь», 2001, № 5; Шалагінова О. Валентин Катаєв. В кн.: Імена України в космосі. Львів—К., 2003. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАТАЄВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
