КАРПАТИ — назва гірської системи в Центр. та Пд. Європі. Довжина — бл. 1500 км, ширина — 120—430 км. Пересічні висоти — 800—1200 м, макс. — 2655 м (г. Герлаховськи-Штіт, Словаччина). У зрізі ця система має дугоподібний вигляд, випуклий у пн.-сх. напрямку. Тут межують кордони Польщі, Словаччини, Угорщини, України, Румунії. Географи поділяють К. на Зх., Сх., і Пд. Зх. К. (від Девинських Воріт біля м. Братислава (Словаччина) — до Тилічського перевалу) включають у себе Зх. Бескиди, Татри, Словацькі Рудні гори, Матру. У Сх. К. виділені Лісисті та Молдов. К. Більша частина Лісистих К. знаходиться в межах України і має назву Укра-
Дзвіниця Свято-Михайлівської церкви у с. Ясениця-Замкова Старосамбірського р-ну Львівської обл.
проте аж до середньовіччя (13— 15 ст.) самі гори залишалися незалюдненими; усі відомі поселення попередніх часів розташов. в передгір’ях. Утім, через карпатські перевали (Ужоцький, Верецький, Воловецький, Яблунецький та ін.) з давніх часів рухалися групи переселенців, купецькі валки, військ. загони. Першими жителями Передкарпаття і Закарпаття, чиє етнічне походження не викликає сумнівів, були фракійські племена (серед. 2 тис. до н.е. — серед. 1 тис. н.е.), серед яких антич. джерела згадують бессів, костобоків, карпів (з останніми пов’язують походження назви Карпат). Не пізніше 6 ст. нас.
Східнокарпатського регіону стає переважно слов’ян. Одне з літописних племен — білих хорватів (див. Хорвати) — локалізують у Передкарпатті. Наприкінці 10 ст. їх підкорив вел. кн. київ. Володимир Святославич і таким чином зх. кордони Київської Русі сягнули Карпат. Істор. процеси в Передкарпатті 12—14 ст. пов’язані з існуванням тут спочатку Галицької землі, а пізніше — ГалицькоВолинського князівства. Від 14 ст. Передкарпаття (за винятком Буковини) перебувало під владою Корони Польської, а Буковина увійшла до складу Молдавського князівства. Закарпаття (див. Закарпатська Україна) в 11—16 ст. належало Угорщині, пізніше — Трансильванському князівству та Австрії. У 1770-ті рр. і Передкарпаття, і Закарпаття вперше цілком опинилися у складі однієї д-ви — Австрії (з 1867 — АвстроУгорщина). Після її розпаду і бурхливих подій 1918—20 більша ч. Передкарпаття (Галичина) відійшла до Польщі, Буковина — до Румунії, Закарпаття — до Чехо-
словаччини. 1939—40 землі К.У. знову змінили держ. приналежність: Передкарпаття було приєднане до СРСР, а Закарпаття анексоване Угорщиною. Після Другої світової війни вся тер. К.У. увійшла до складу УРСР. Від 11 і до серед. 20 ст. (з перервою від кін. 18 до поч. 20 ст.) природний кордон Карпат був одночасно і держ. Спочатку майже безлюдні гори (на Русі їх називали Угорськими, а в Угорщині — Руськими) являли собою нейтральну смугу між сусідніми д-вами. Лише в 13—15 ст. була встановлена чітка лінія кордону, яка практично без змін зберігається й донині у вигляді адм. меж між областями України. До 15 ст. Карпатські гори були практично не заселені. Однак поступове розростання існуючих сіл і містечок (при відсутності поблизу них більш придатних для господарювання земель) спонукали нас. до освоєння гірських тер. Спочатку як найзручніші місця під заселення обиралися долини річок із широкими тера-
сами для розміщення будівель та землі з відносно пологими схилами, на яких можна було вирощувати с.-г. культури. При цьому враховувалася експозиція схилів (напрями вітру та положення щодо сонця). З часом, із збільшенням кількості нас. у центр. частині поселення, розбудова його йшла за рахунок освоєння приток осн. річок. На землеробський характер карпатських поселень вказують грамоти на заселення, а також акти ревізій. При тваринницькому напрямі госп-ва розширення поселення йшло за рахунок освоєння нових лук та полонин. Поряд із цими осн. способами утворення карпатських сіл існували й ін., приміром, вирубка лісу, перехід від тимчасових зимівників до постійних жител тощо. Так створювались хутори, які пізніше ставали селами. Отже, розвиток поселень у Карпатах з урахуванням природно-геогр. особливостей залежав від профілюючих форм господарства — землеробства чи тваринництва.
119 КАРПАТИ
120 КАРПАТО
Карпатська операція 1915. Російські війська у Карпатах.
На зовн. вигляд поселень значною мірою впливав характер місц. ландшафту. В передгірній ч. переважала вулична забудова сіл, а в гірській — будівлі стояли вздовж річок або були вільно розкидані по схилах гір. Крім землеробства і тваринництва, нас. К.У. займалося сплавом лісу, деревообробкою, солеварінням і торгівлею сіллю, добуванням заліза, виготовленням полотна тощо. Специфіка гірських сіл зумовила те, що домашні промисли не лише забезпечували насущні потреби населення, а й виступали як відробітки феод. повинностей, а з часом вони почали перетворюватися в допоміжні заняття. (На сьогодні, за винятком Гуцульщини, кустарні заняття практично втратили своє значення.) Населення краю часто виїжджало на сезонні (або й більш тривалі) роботи як у сусідні райони, так і за межі регіону. Відсутність постійної роботи вдома, різноманітні негативні політично-соціальні умови сприяли масовій еміграції населення, яка розпочалася наприкінці 19 ст. Історико-етнографічні джерела кін. 18 — поч. 19 ст. фіксують наявність у К.У. субетнічних груп українців: бойків, лемків, гуцулів. Гірський рельєф, певна ізольованість населених пунктів зумовлювали консервацію в традиційній побутовій к-рі українців Карпат низки архаїчних елементів у духовній (сімейно-обрядовій, фольклорній ) та матеріальній (плануванні поселень, житлі, харчуванні, вбранні й промислах і ремеслах) сферах діяльності, які дійшли й до нашого часу. Серед пам’яток історії та к-ри, розташов. у горах, є дерев’яні храми (зокрема, церква Різдва Пресвятої Богородиці в с. Селятин Путильського р-ну Чер-
нів. обл., 17 ст.; церква Різдва Пресвятої Богородиці у смт Ворохта, 17—18 ст.; церква Архангела Михаїла в с. Ужок Великоберезнянсього р-ну Закарп. обл., 1745; дзвіниця в с. Ясениця-Замкова Старосамбірського р-ну Львів. обл., 1779; Воздвиженська церква в с. Опорець Сколівського р-ну Львів. обл., 1844), рештки давньорус. наскельних фортець (Тустань, Бубнище), залізничний арковий міст у смт Ворохта (1894), поховання укр. січових стрільців на г. Маківка (1915), руїни обсерваторії на г. Піп-Іван (1930-ті рр.), фортифікації часів II світ. війни (лінія Арпада). Літ.: Reinfuss R. єemkowie jako grupa etnograficzna. Prace i materia»y etnograficznе. Lublin, 1948; Гошко Ю.Г. Населення українських Карпат ХV— ХVIII ст. Заселення. Міграції, Побут. К., 1976; Кирчів Р.Ф. Етнографічне дослідження Бойківщини. К., 1978; Грабовецький В.В. Гуцульщина ХIII— ХIХ століть: Історичний нарис. Львів, 1982; Фізична географія Української РСР. К., 1982; Бойківщина: Історикоетнографічне дослідження. К., 1983; Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження. К., 1987; Народна архітектура Українських Карпат ХV— ХХ ст. К., 1987; Рожко М.Ф. Тустань — давньоруська наскельна фортеця. К., 1996; Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат, т. 1. Львів, 1999; Лемківщина: Історико-етнографічне дослідження, т. 1—2. Львів, 1999—2002; Горленко В.Ф. Этнографические группы. В кн.: Украинцы. М., 2000; Федака П.М. Народне житло українців Закарпаття ХVIII—ХХ ст. Ужгород, 2005. Д.Я. Вортман, О.Ю. Косміна.
лив прокламацію до галичан, 50 тис. прим. якої із закликом сприяти рос. армії було розповсюджено в Галичині. 19(6) серп. 1914 відновив на базі друкарні штабу Київського військового округу випуск газ. «Прикарпатская Русь» (згодом була перенесена до Львова). Причетний до видання в серп. 1914 призначеної для офіцерів рос. армії секретної брошури «Современная Галичина. Этнографическое и культурно-политическое состояние ее в связи с национально-общественными настроениями». Брошура, зокрема, закликала офіцерів розпізнавати серед місц. нас. Галичини ворогів — «мазепинців» — та відділяти їх від місц. «русских» (москвофілів). 22(9) верес. 1914 к-т саморозпустився, склавши у Львові свої повноваження перед «Русским народным советом Прикарпатской Руси». Літ.: Карпато-русский освободительный комитет. «Киевлянин», 1914, 1 августа; Русский народный совет. «Прикарпатская Русь», 1915, 22 мая; Петрович І. [Крип’якевич І.П.] Галичина під час російської окупації. Серпень 1914 — червень 1915. Б/м, 1915; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле: 1914—1920. Мюнхен, 1969; Любченко В.Б. Москвофільський фактор в політиці Російської імперії напередодні та на початку Першої світової війни. «Проблеми історії України ХIХ — початку ХХ ст.». 2003, вип. 6. В.Б. Любченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАРПАТИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
